73. Право націй на самовизначення та етнополітичні конфлікти (сучасний світовий досвід).

Право нації на самовизначення означає: 1. вільний вибір нацією державного устрою аж до відокремлення і формування своєї самостійної держави, що передбачає свободу вибирати інститути і символи державності. 2. самостійність у розв’язанні економічних та інших питань свого розвитку, якщо нація перебуває в добровільному об’єднанні з іншими націями в одну державу.

Тут, навіть теоретично, складається наступна ситуція, коли бажаною, але політично неможливою умовою розвитку цивілізації є абсолютна реалізація права кожної нації на самовизначення, або „добровільне”, з великим наголосом на цьому слові, входження або перебування нації в складі багатонаціональної держави. Практично, при реалізації своїх політичних прав на самовизначення бездержавні нації наштовхуються на звинувачення у сепаратизмі та діях на порушення суверенітету і цілісності держави, на території якої вони знаходяться або претендують, оскільки вся територія планети Земля вже поділена. Як свідчить світова історія багатьом націям вдалося реалізувати своє право на самовизначення, хоча дуже малій частині з них шляхом мирного вирішення конфлікту (СРСР), а дуже великій кількості ще не вдалось це зробити (ірландці у складі Великої Британії, численним націям у складі Російської Федерації тощо). Тобто самовизначення націй неможливе без розв’язання проблеми національно-територіального розмежування, яка є однією з найскладніших і найгостріших проблем. Реалізувати це право, беручи до уваги історичні умови певної нації, прийняті форми його реалізації, можна у двох формах — відокремлення і воз’єднання.

Таким чином є дві форми реалізації права на самовизначення:

1. відокремлення, тобто вихід з багатонаціональних об’єднань внаслідок волевиявлення народу на основі державно-національного самовизначення;

2. об’єднання однієї нації з іншою (іншими) в межах однієї держави на федеративній (конфедеративній) основі або автономізації в умовах унітарної держави.

В кримінальному законі практично кожної країни визнаються злочином дії, що призводять до порушення територіально цілісності держави. Проте слід чітко відрізняти сеператизм, що цілком виправдано вважається злочином, від утворення нацією своєї власної держави. Тут, в кожному конкретному випадку, слід вивчити та проаналізувати, етнічний склад населення, що бажає відокремитись, чи володіє воно ознаками нації, ті причини, які спонукають їх вийти зі складу багатонаціональної держави (наприклад, тотальне порушення етнічних прав, проведення дискримінаційної національної політики або неможливість вільно розвиватись, загроза асиміляції тощо). На жаль, міжнародне співтовариство не витворило жодного міжнародно-правового акту, який би дав чітке поняття „нації”, її ознаки, а також порядок врегулювання конфлікту, що виник на основі реалізації права нації на самовизначення.

74. Етнічність та політичні режими

Важливою характеристикою політики певної конкретної держави, її політ системи, особливостей здійснення політ влади виступає політ режим. Політ режим визначається як система методів та засобів здійснення політ (держ) влади. Політ режим виражає зміст політики в усіх сферах суспільного життя певної країни, адже вказує на засоби та методи її здійснення. Особливості політичного режиму визначають специфіку держ політики, відіграють вирішальну роль у формуванні та практичній реалізації політичного курсу у внутрішній та зовнішній політиці загалом. Характерні риси того чи іншого типу політ режиму виявляються:

• у відносинах між громадянами та державою, її органами;

• в особливості взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування;

• в законодавчій системі та правовому статусі особи;

• в реальних способах формування органів держ влади та їх співвідношення;

• в особливостях легальнох політ діяльності;

• в ролі та засобах діяльності правоохоронних органів;

• в особливостях функціонування економ сфери та її регулювання з боу держави;

• у формуванні традицій і звичаїв ставлення органів влади до населення та населення до політ влади тощо

Особливості політ режиму, його засоби та методи здійснення політ влади виявляються в усіх без винятку сферах суспільства, впливають на життя і діяльність індивідів та різноманітних спільнот, зокрема етнічних. Політ режим визначає ту чи іншу систему етнополітичних взаємовідносин в конкретній державі. Специфіка етнополітичних взаємовідносин, ролі та місця певних етнічних спільнот, їх статусу, а, іноді, і питання елементарного виживання залежить від типу політ режиму, що панує в державі. Особливо популярною в сучасній науці є типологія політ режимів за ступенем демократизму. Таким чином, демократичні і недемократичні режими мають власні специфічні методи та засоби реалізації в етнополітичній царині.

Серед форм недемократичних політичних режимів найбільш поширеними є різноманітні типи етнократії. Для багатьох сучасних авторитарних режимів країн третього світу етнократія є одним з центральних джерел легітимності, підтримки та визнання їх права на владу представниками домінуючої етнічної спільноти. Якщо в країні відсутні демократичні процедури, наріжним каменем панівної ідеології є наголос на безумовному домінуванні певної етнічної чи расової групи, насильницькі та дискримінаційні заходи розглядаються як основний засіб розв’язання національних, расових та етнічних протиріч – в такому разі найбільш вірогідною формою є етнократія. Малайзія, Таїланд, Бірма, Філіпіни

У процесі історичного розвитку демократичні режими виробили власні шляхи забезпечення прав етнічних спільнот, розподілу владних ресурсів між їх представниками, вирішення етнічних та національних протиріч та конфліктів. Та чи інша форма функціонування демократичного політ режиму в етнічній сфері залежить від багатьох факторів, серед яких центральне місце займають особливості політ культури, традиції функціонування власне демократичних інституцій, особливості розподілу владних повноважень між більшістю та меншістю тощо. Основними формами функціонування демократичного політ режиму в етнічній сфері є:

• ліберальна демократія (в основі 2 основні ідеї – ідея «етнокультурної нейтральності» та етатистська ідея нації (нація-держава, політична, громадянська нація); етнічне походження є особистою справою та особистим вибором громадянина і офіційно ніяк не враховується; засоби розподіляються залежно від індивідуального внеску особи і не залежать від її групової належності; окремі громадяни та меншини мають свободу вибору – інтегруватися в домінуючу більшість та асимілюватися чи залишатися поза нею) США, Франція, Швеція

• етнічна демократія (намагається поєднати демократичні процедури та домінування етнічнох більшості; поєднуються наявність демократичних прав для усіх громадян, певні колективні права етнічних меншин та домінування етнічної більшості; ґрунтується на концепції етнічного націоналізму) Польща, Естонія, Ізраїль

• демократія згоди (демократія міжетнічної згоди) – (прагнення до подолання співвідношення «домінантна більшість – не панівні меншості» шляхом консенсусних процедур, надання кожній етнічній спільності можливості брати участь у вирішенні загальнодержавних справ, формуванні горизонтально організованого правління) Швейцарія, Канада, Бельгія