82. Національна місія

КОРШУК стр 181-185

Сутність та структура національної'ідеї (місія)Український дослідник В. С. Лісовий зазначає, що «вислів "наці­ональна ідея" застосовують утрьох основних значеннях: а) цим висловом позначають важливу для суспільства ідею будь-якого змісту, щодо якої існує згода більшості громадян, або ж таку, що здатна одер­жати підтримку більшості громадян; в обох випадках цю ідею роз­глядають як таку, що сприяє громадському єднанню; б) ідею нації; в) особливості національної свідомості; з останнім пов'язане засто­сування цього вислову для позначення національного ідеалу ("мрії"), призначення нації (в тім числі її "місії"") тощо».²¹⁸ Розвиток фено­мену національної ідеї в XIX - першій половині XX століття, зокрема німецький, чеський, американський та польський досвід доводять, що розуміння національної ідеї розвивалося саме в другому та третьому значенні. Наголос на місії, формуванні самосвідомості, значенні куль­тури («життєвого світу»), її неповторності, проходить крізь писання діячів, які, так чи інакше, справили вплив на формування національних

ідей різних надій. Саме акцент на цих ідеалістичних моментах націо­нальної ідеї переважає в її трактуванні.

Національна ідея - це ідея самопізнання та самоствердження нації, яка формується на основі усвідомлення нею себе як єдиного цілого, її самоіденти- фікації через спільність історичної долі та культури і спрямована на вольове об'єднання нації заради досягнення спільної мети.

Національну ідею доцільно розглядати як єдність трьох основних складових: перша складова - усвідомлення спільного минулого, похо­дження, спільної історії, спільних етнічних та культурних моментів; друга складова - майбутнє - мета нації, її мрія, місія; третя скла­дова - чинник соціальної дії, зумовлений усвідомленням спільного минулого та єдиної для всієї нації мети в майбутньому. Всі три скла­дові взаємопов'язані та нерозривні. Спільна історія, її розгляд та трактування в переважній більшості національних ідей різних націй не позбавлені певної міфологізації (особливі моменти історії, зокрема початкова точка історії окремого народу, процес його зародження, постаті «національних героїв» тощо). Без цієї міфологі­зації, наголосу на першості ідеального начала втрачається зміст націо­нальної ідеї. Цю рису національної ідеї підкреслює В. С. Лісовий: «Як правило, важливим складником національної ідеї вважають дещо непо­вторне, властиве тільки даній нації». Ці неповторні, ідеальні начала, не позбавлені певної міфологізації, наявні в більшості народів.

Місія, мрія нації органічно випливає зі спільності історії, культури та самоідентифікації нації. Під місією нації мають на увазі її призначення у світовому суспільно-історичному процесі. Це певний ідеал (мрія), до якого нація повинна прагнути. Одним із перших цю проблему проаналізував представник німецької класичної філо­софії Г. В. Ф. Гегель. У праці «Філософія історії проаналізував ряд місій «історичних» народів. Багато в чому погляди мислителя виявились пророчими. - «Аме­рика є країною майбутнього».

Цілком логічно напрошується висновок, що місії окремих націй бажано розглядати як «універсальні» (мається на увазі, перш за все, французький та американський досвід формування національної ідеї як універсальної місії окремого народу, що пропагує для інших народів певні загальнолюдські цінності - принципи демократії, духовності, уні­версальний шлях розвитку тощо) та «локальні» місії (спрямовані, перш за все, на здобуття національної держави шляхом визволення від інозем­ного поневолення, або об'єднання розрізнених частин нації в єдине ціле, відродження національної культури тощо). Після здобуття незалежності «локальна» місія органічно переходить в «універсальну» площину визначення місії нації, спрямо­ваної на розвиток усього людства або його частини (чеське «будительство» як приклад для відродження слов'янських народів тощо).

Більшість національних ідей мають як «локальну», так і «універ­сальну» площину. «Локальна» площина національної ідеї спрямована на вирішення внутрішніх проблем нації - відродження національної культури, об'єднання нації в єдину державу, здобуття державності тощо. «Універсальна» площина визначає роль та місце нації у сві­товому історичному процесі розвитку людства або його частини. «Локальна» та «універсальна» площини взаємопов'язані, друга орга­нічно випливає з першої.

Поняття місії не слід плутати з категорією «месіанізм». Місія нації, позбавлена месіаністичного забарвлення - це певна роль

в історичному розвитку людства, головною особливістю якої є те, що виконання цієї ролі, водночас, не виключає також і інші ролі, їх виконання різними народами. Таким чином, місії різноманітних націй, їх ролі співіснують не тільки у часі, але й у просторі. Світ уяв­ляється як своєрідний оркестр, де кожна нація виконує власну роль. Натомість месіанізм передбачає наявність лише однієї місії - місії світового володаря, богообраного народу, великої імперії, єдиного носія цивілізації тощо. Подібну місію виконує лише одна нація, або певна місія (месіанізм) існує тільки у часі і передається від однієї нації до іншої. Месіанізм передбачає існування не лише місії, але й месії (єдиної і унікальної, обраної, богообраної нації) як її носія.

Найбільш поширеними типами місій є місія «мосту», «форпосту цивілізації», «носія цивілізації», «носія свободи та демократії» імпер­ська місія тощо. «Мосту» - певна країна, нація, культура, цивілізація виконує роль єднальної ланки (мосту) між іншими цивілізаціями, культурами, народами. На думку деяких мислителів, на основі подібного синтезу може сформуватися особлива культурна спільність, що вдало поєднує найкращі елементи інших культур та, водночас, зберігає власне національне обличчя. При­клад подібного трактування місії нації знаходимо в чеському «буди- тельстві»: Чехія та чеська культура розглядалися як сполучна ланка між слов'янською та німецькою культурою, між Сходом і Заходом Європи загалом. Зокрема, саме в цьому бачив місію України В. Липинський.

В сучасній Україні трактування «універсальної» площини україн­ської місії як єднальної ланки (мосту) між Європою та Росією (Сходом- Заходом, євроатлантичним та євразійським світом тощо) є надзвичайно популярним як в наукових колах, так і в середовищі політиків.

Згідно з уявленнями про місію «останнього форпосту цивілізації» певна країна (народ) розглядається як останній рубіж цивілізованого світу. Таким чином, нація відіграє своєрідну роль щита, прикордон­ника, першого захисника цивілізації перед варварськими ордами. Варіантом подібного трактування є одночасний розгляд певної нації не тільки як щита та форпосту цивілізації, але й як носія вищої куль­тури, піонера, що незважаючи на всі труднощі, несе блага цивілізації за межі цивілізованого світу. Щоправда, подібних піонерів не завжди цікавить чи хочуть «нецивілізовані» народи отримати блага цивілізації, чи є ці блага «благою вістю».

Сутність імперської місії полягала у визнанні певного народу як творця великої імперії. Імперія розглядається як найбільш оптимальна, а іноді - як єдино можлива форма цивілізаційного устрою, синонім цивілізації. Прикладом місії нації як «носія цивілізації» є трактування в ХІХ-першій половині XX століття місії Великобританії («тягар білої людини»). Найбільш відомими прикладами місії нації як «носія сво­боди та демократії» є вже згадані французька (під час Великої Фран­цузької революції") та американська місії.

Національна ідея розглядається як явище культури. Однак її відмін­ність від більшості інших елементів культури полягає в тому, що вона створюється діяльністю певних верств, груп, еліти, перш за все, духовної та інтелектуальної. Еліта створює духовний стрижень нації, навколо якого вона формується. Е. Гелнер означив подібну основу наці­ональної спільноти як «пупок нації».