§ 5. Правила ведення касових операцій

Норми законодавства України вимагають від усіх підприємств, установ і організацій усіх форм власності й організаційно-пра­вових форм діяльності виконувати правила ведення касових операцій, тобто матеріально-технічних процедур, пов'язаних із прийманням, зберіганням і відпуском готівки¹.

Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документа­ми— у розмірі 10 тисяч гривень, відповідно до пункту 2.3. Положення про ведення касових операцій у національній ва­люті в Україні, затвердженого постановою Правління Націо­нального банку України від І5 грудня 2004 р. № 637 і зареєст­рованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за №40/10320.

Установи банків перевіряють дотримання касової дисцип­ліни усіма підприємствами й організаціями — клієнтами банку.

Порядок ведення касових операцій контролюється органами податкової адміністрації, фінансовими органами, КРУ, органа­ми МВС.

Якщо клієнт має кілька рахунків у різних банках, то дотри­мання касових правил перевіряє той банк, де відкрито основ­ний рахунок.

Студентам, які вивчають фінансове право, як і всім грома­дянам України, корисно знати Положення про ведення касо­вих операцій у національній валюті в Україні, яке встановило, що кожне підприємство, установа й організація повинні мати сучасно обладнану касу, як зберігати готівку, хто може пра­цювати касиром, хто його може заміняти, які використовують розрахункові документи тощо.

¹ Джерелами, де ці правила вміщені, є норматавно-правові акти. Особливо ретельно регулюються ці правила у нормативно-правових актах НБУ. Студен­там необхідно добре ознайомитися із Законом України "Про Національний банк України", Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", постановою Кабінету Міністрів України "Про визначення критеріїв віднесення фінансових операцій до сумнівних та незвичних" за № 700 від 29 травня 2002 р., Інструкцією про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України", затвердженою постановою Правління НБУ від 19 лютого 2001 р. № 69, Інструкцією з організації перевезення валютних цін­ностей та інкасації коштів в установах банків України, затвердженою поста­новою Правління НБУ від 3 грудня 2003 р. № 520.

376 Л. К. Воронова

Фінансове право України

377

§ 6. Правові засади здійснення безготівкових розрахунків

Безготівкові розрахунки — це грошові розрахунки, які здій­снюються шляхом записів за рахунками в банках, коли гроші списуються банками з рахунку платника і зараховуються на рахунок одержувача.

Клієнти банків самі обирають правові форми розрахунків се­ред тих, які їм пропонують банківські правила. Правова форма безготівкового розрахунку —- це правила документообігу, які встановлені законодавством і банківською практикою.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національ­ній валюті, затверджена постановою Правління НБУ № 22 від 21 квітня 2004 р., встановила такі правові форми безготівко­вих розрахунків:

• платіжне доручення;

• платіжна вимога-доручення;

• платіжна вимога;

• розрахунковий чек;

• акредитив;

• банківські платіжні картки;

• вексель.

Студент повинен знати, що у безготівкових розрахунках го­тівка не використовується, а застосовуються безготівкові кошти,

Безготівкові кошти можна уявити собі як об'єкт права ви­моги власника рахунку до банку, яке виникло у нього в силу прийняття банком зобов'язань з повернення коштів з рахунку, який відкрив цей банк за договором поточного рахунку.

Інструкція НБУ "Про безготівкові розрахунки в національ­ній валюті України" встановила розрахункові документи, які подаються у банк, та випадки, коли банк повертає розрахунко­ві документи без виконання.

Якщо до банку надходять кілька розрахункових документів, то встановлюється така черговість при їх виконанні:

433. платіжні вимоги, оформлені на підставі рішень судів;

434. розрахункові документи по внесенню платежів до бюджетів;

435. платіжні вимоги, оформлені на підставі інших платіжних документів;

436. усі інші документи виконуються в порядку їх надходження до банку. ,,

Правове регулювання здійснення розрахунків у різних пра­вових формах передбачається банківськими правилами.

Платіжне доручення —розрахунковий документ, що міс­тить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку вказаної ним суми коштів та пе­рерахування її на рахунок одержувача. Платіжне доручення приймається банком протягом 10 календарних днів з дати його виписки, не рахуючи дня виписки, у разі, якщо сума до­ручення не перевищує суму, яка є на рахунку платника.

Платіжна вимога-доручення — це розрахунковий документ, що складається з 2 частин — верхньої І нижньої. На верхній частині одержувач вписує свої вимоги до платника про спла­ту певної суми коштів і відсилає це безпосередньо платнику. Платник (за згодою сплатити суму, виставлену одержувачем) заповнює нижню частину документа і передає в банк, який його обслуговує. Банк одержувача, як і банк платника не вни­кають у суть суперечок, якщо вони виникають.

Розрахункові чеки використовуються тільки у безготівкових розрахунках. Чеки брошуруються у чекові книжки. Оплата по цій формі розрахунків завжди гарантована. Клієнт банку подає у банк-емІтент 2 заяви: на видачу чекової книжки і доручення на бронювання суми коштів, на яку клієнт одержує чекову книжку.

Чекодавець видає чек під час здійснення платежу за отри­мані товари чи послуги. Банківські правила вимагають, щоб чекодержатель одержував чек безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи про отримання продукції або послуг.

Акредитивна форма розрахунків регулюється нормами Ін­струкції НБУ "Про безготівкові розрахунки в національній ва­люті" та Уніфікованими правилами та звичаями для докумен­тарних акредитивів в редакції 1993 р., у частині, що не супе­речить законодавству України.

Акредитив — договір, що містить зобов 'язання банку-емі-тента, згідно з яким цей банк за дорученням клієнта (заявни­ка акредитива) або від свого імені зобов 'язаний виконати пла­тіж на користь бенефіціара (особи, якій призначається пла­тіж) чи доручає іншому (виконуючому) банку здійснити пла­тіж: на умовах, визначених в акредитивній заяві. Банки від­кривають багато видів акредитивів.

378

Л. К. Воронова

Фінансове право України

379

Залік взаємної заборгованості — це розрахунки, коли вза­ємні зобов'язання погашаються в рівнозначних сумах, а за різ­ницею здійснюється платіж на загальних підставах та за на­ціональним законодавством — Законом України "Про обіг век­селів в Україні", Законом України "Про цінні папери і фондо­ву біржу", а також законами України про приєднання України до відповідної Женевської конвенції 1930 р. та Уніфікованим законом про переказні векселі та прості векселі, затвердженим Женевською конвенцією 1930 р., з урахуванням застережень, обумовлених додатком II цієї конвенції; Женевською конвен­цією 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про пе­реказні векселі та прості векселі та Женевською конвенцією 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і прос­тих векселів.

Вексель — це цінний папір, який підтверджує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити век-селедержателю певну суму коштів після настання певного терміну.

Векселі бувають простими (соло) і переказними. Прос­тий — це нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити суму коштів у визначений строк у визначеному місці власнику векселя.

Вексель може передаватися шляхом Індосаменту. Індоса­мент — це передавальний напис на звороті векселя, який про­ставляє власник на користь іншої особи і підписує на векселі або на додатку до векселя.

Індосамент може бути іменний, коли вказується особа, якій передають вексель, або бланковий — підписаний індосантом (власником векселя без вказання особи). Індосант відповідає за акцепт і за платіж.

Акцепт — це письмова згода платника на оплату векселя, яка забезпечує гарантії векселя. Платник зазначає на век­селі— "акцептований" і ставить підпис. Платіж за векселем може бути проведено повністю або частково шляхом авалю.

Аваль — це забезпечення третьою особою, або однією з осіб, що підписали вексель, сплати суми за векселем.

АвалІст відповідає так само, як і той, за кого він дав аваль. Це зобов'язання дійсне і тоді, коли гарантоване зобов'язання виявиться недійсним. Платіж за векселем в Україні здійсню­ється виключно у безготівковій формі. ^.ь ■ -

Інкасова форма розрахунків здійснюється в порядку, перед­баченому в Уніфікованих правилах для інкасо в редакції 1995 р. в сфері міжнародних розрахунків.

Інкасування (інкасо) — це здійснення банком за доручен­ням клієнта операцій з розрахунковими та супроводжуваль­ними документами з метою одержання платежу, або пере­давання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу. Мова йде про два види документів. Фінансові доку­менти — переказні та прості векселі, чеки та Інші документи для одержання платежу. Комерційні документи — це рахун-ки-фактури, транспортні документи, які не є фінансовими.

Документи, що передаються на інкасо, супроводжуються інкасовим дорученням із детальними інструкціями.

Інкасуючий банк несе відповідальність тільки за видачу документів платнику проти платежу чи акцепту І не відпо­відає ні за перевірку документів, ні за платіж, ні за акцепт.

Платіжні картки — це емітована банком України банків­ська платіжна картка відповідно до діючого законодавства, за допомогою якої власник картки має можливість здійсню­вати оплату товарів, послуг І одержувати готівку. Картку може емітувати й Іноземний банк, і Іноземна небанківська установа.

Як самостійний вид безготівкових розрахунків розглядають­ся кредитні картки банків. Це пластикова пластинка з нанесе­ною магнітною стрічкою або внутрішньою мікросхемою, яка забезпечує доступ до спеціального карткового рахунку в бан­ку. Кредитні картки можуть бути кредитовими, коли картки використовуються для купівлі товарів за кредитною лінією, яка використовується автоматично в межах встановленого бан­ком ліміту, або для одержання певної суми коштів через бан-комат Із рахунку, відкритого власнику картки в банку (дебето­ві картки), в межах залишку коштів на рахунку¹.

¹ Широке розповсюдження в практиці набули пластикові картки, які еміту­ються не банками. Пластикові картки за цільовим призначенням розділяються на: 1) ідентифікаційні, які є практично перепустками для співробітників фірм, а за кордоном їх використовують в готелях як електронні ключі; 2) клубні, що випускаються клубами, магазинами, іншими організаціями для своїх членів і клієнтів; 3) дисконтні, коли пред'явник такої картки має право на зниження ціни на товар певної торгівельної організації. Цей вид карток використовується супермаркетами для свої покупців. Ні дисконтні, ні клубні, ні ідентифікаційні картки не використовуються при трансакціях (від лат. Ігалзасііо — платежі), пов'язаних із розрахунками.

380

Л. К. Воронова

Фінансове право України

381

Контрольні запитання

437. Дайте поняття банківської системи.

438. Які банки діють в Україні?

439. Правовий статус НБУ.

440. Що таке гроші і грошовий обіг?

441. В яких формах існує грошовий обіг?

442. Що таке емісія грошей?

443. Форми розрахунків в Україні.

444. Що таке касові операції і за якими правилами вони прово­дяться?