Глава 13. Інші доходи, що включаються до бюджетів та гарантії забезпечення податкових зобов'язань

• Закон України "Про систему оподаткування" об'єднує податки, _АГ збори й обов'язкові платежі разом

• Бюджетна класифікація роз'єднує ці платежі, але включає і та-й кі, які не згадує Бюджетний кодекс

• Вивчаючи фінансове право, слід ознайомитися з усіма видами 'і обов'язкових платежів

§ 1. Неподаткові доходи

При розгляді різних податків, було з'ясовано їхні основні оз­наки, зроблено висновок, що майже всі доходи бюджетів є обо­в'язковими платежами, та основне місце серед них займають податки. Закон України "Про систему оподаткування" виділяє доходи бюджету на податки і збори, називаючи останні обов'яз­ковими платежами. Це призвело до того, що в цьому Законі регламентуються податки та обов'язкові платежі, до яких від­несені збори, мито, внески до Пенсійного фонду та до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, хоча між цими видами платежів є суттєва різниця.

За бюджетною класифікацією (розділ 1 "Класифікація дохо­дів бюджетів") до податкових надходжень віднесені (крім різ­них податків): збори за спеціальне використання природних ресурсів (лісових та користування земельними ділянками лісо­вого фонду); збір за спеціальне використання водних ресурсів; платежі за користування надрами; збір за геологорозвідувальні роботи, що виконані за рахунок державного бюджету; плату за використання інших природних ресурсів. Про сутність подат­ків і податкових відносин мова йшла раніше, тому ще раз роз­бирати питання про те, що податки — це безеквівалентний для окремого платника платіж, не варто. Якщо людина користу­ється природними дарами, за них треба платити, але не пода­ток, а обов'язковий, встановлений державою, збір (платіж).

До податкових платежів віднесено і ввізне та вивізне мито (податки на міжнародну торгівлю) та кошти, отримані за здійс­нення консульських дій.

Проте, на нашу думку, мито, що справляє митниця, не вар­то відносити до податків. Хоча відомі вчені (наприклад, про­фесори Д. А. Бекерська та О. М. Козирін) вважають митні платежі податками, ми їх все ж таки зарахуємо до неподатко­вих примусових платежів, оскільки їх вносять ті юридичні й фізичні особи, які одержують послуги від державних органів при перетині митного кордону. Митні органи справляють мито обов'язково, але без встановлення певного співвідношення із вартістю наданих послуг. Таким чином, мито відрізняється: 1) від інших видів неподаткових платежів тим, що це платіж на користь держави, місцевого органу або іншого публічного органу (а не на користь будь-яких установ); 2) він стягується примусово, а не включається в ціну цим платникам; 3) суб'єк­ту платежу надається послуга від митного органу (це ж не по­даток, за сплату якого індивідуально платник не отримає нічо­го); 4) послуга, що надається платнику мита, не співвідносить­ся з розмірами платежу, тобто це не просто збір¹. М. П. Куче-рявенко вірно відмічає, що мито — це не тільки фіскальний інструмент, але й бар'єр, який не дозволяє ввезення конкурен­тоспроможних товарів на митну територію України.

Мито, що справляється при перетинанні митного кордону України, регулюється Законом України "Про єдиний митний тариф", митний режим на території України, встановлений Митним кодексом України, прийнятим Верховною Радою України 11 липня 2002 р.²

Платниками мита виступають особи, які ввозять, перево­зять товари через митний кордон. Платником може бути не тільки власник товару (предмету), але й декларант — особа, що пред'являє товар митниці.

Основою для обчислення митного платежу є замовлена вар­тість. Визначення митної вартості товарів, що Імпортуються на територію України, за Митним кодексом, буде здійснюватися за методами, встановленими в Кодексі. Мито сплачується ра­зом із поданням митної декларації.

Мито залежно від напряму руху товарів та їх походження поділяється на: ввізне — імпортне та вивізне — експортне. Се­зонні встановлюються на окремі товари та інші предмети на термін не більше чотирьох місяців з метою тимчасово усклад-

¹ Годме П. М. Финансовое право. — М., 1972. — С. 393; КучерявенкоН. П. Налоговое право. — С. 330, 331.

² Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 38-39. — Ст. 288.

284

Л. К. Воронова

Фінансове право України 285

нити ввезення або вивезення товарів або, навпаки, сприяти ви­везенню або ввезенню.

Виходячи з класифікації ставок, мито поділяється на: адва-лорне (лат. асі уаІогет — від вартості) — у відсотках до митної вартості; специфічне, що встановлюється в певній сумі коштів з одиниці виміру товарів, що обкладаються митом, та ком­біноване, коли застосовуються обидва види.

При сплаті мита застосовуються пільги і преференції—особ­ливі пільги, що надаються Україною окремим державам у ви­гляді звільнення від мита, зниження ставок на ввезення това­рів із держав, що разом з Україною входять до митних союзів. Тарифні пільги надаються на окремі групи товарів у вигляді повернення раніше сплаченого мита, зниження ставок на під­ставі законодавства¹. Порядок сплати мита й ставки визнача­ються митним тарифом України, а строком сплати мита є дата прийняття митної декларації до оформлення².

До неподаткових доходів належить єдиний збір, справляння якого передбачено Законом України "Про єдиний збір, який справляється в пунктах пропуску через державний кордон України¹' від 4 листопада 1999 р.³ Єдиний збір сплачують влас­ники транспортних засобів, які перетинають державний кор­дон України. Його стягують за здійснення митного, санітарно­го, ветеринарного, фїтосанітарного, радіологічного й екологіч­ного контролю вантажів і транспортних засобів, за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України, за проїзд автотранспортних засобів, що перевищують установлені розміри загальної маси, основних навантажень або габаритних розмірів. Платниками виступають власники транспортних за­собів і вантажів та уповноважені власником або перевізником особи.

Див. детально: Налоговое право / Пол ред. Н.П. Кучерявенко. — С. 366, 367.

² Про митний тариф. Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Вер­ховної Ради України. — 2001. — № 24. — Ст. 125. Можна погодитися з дум­кою М.Н. Злобіна, шо законодавці країн СНД в основному розрізняють пода­тки та митні платежі. А якщо подивитися на економічний бік цих відносин, то бачимо, шо відмінність між податками і митом полягає у внутрішньодер­жавному фінансовому регулюванні (оскільки податки — це основа бюджетної системи держави) І зовнішньоторговому обороті, коли справляється мито ми­тницею, держава при цьому охороняє конкурентоспроможність своїх товарів і встановлює ставки мита залежно від країни, яка імпортує товар. Див.: ^ Н. N. Зяобин. Налог как правовая категория. — М., 2003. — С. 51.

, ³ Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 54. — Ст. 454.

.1

Ставка збору визначається видом транспортного засобу, об­раховується в євро, сплачується в гривнях за курсом НБУ. Кош­ти від збору перераховуються до Державного бюджету.

Одним з обов'язкових зборів, які визначаються Законом України "Про систему оподаткування" є державне мито, що сплачується кожним громадянином і юридичною особою, які звертаються до уповноважених органів і посадових осіб за здійсненням юридично значимих дій або за видачею докумен­тів. Правовою основою справляння цього збору є Декрет Ка­бінету Міністрів України "Про Державне мито" від 21 січня 1993 р. та Закон України від 16 січня 2003 р. "Про внесення змін в Декрет Кабінету Міністрів України "Про Державне ми­то"¹.

Платниками державного мита виступають юридичні і фізич­ні особи за здійснені в їх інтересах юридично значимі дії, тоб­то за надані їм послуги. Іноземні громадяни й особи без гро­мадянства не сплачують державне мито за реєстрацію їх пас­портів, але сплачують його за продовження строку дії візи для в'їзду в Україну або транзитного проїзду через її територію.

Об'єктом обкладання є певні дії, з яких І справляється цей платіж (з позовних заяв в суди, заяв із переддоговірних спо­рів, за видачу судами копій документів, за реєстрацію місця проживання, за реєстрацію актів громадянського стану, за пра­во виїзду за кордон, видачу паспорта громадянина України, за видачу дозволу на право мисливства і риболовства, за прове­дення аукціонів, торгів тощо).

Ставки державного мита залежать від характеру послуги, що надається, І встановлюються у відсотках: ціни позову до вартості майна, сум, що надходять від проведення експертиз; у твердих сумах або в сумах, що виникли у відповідних час­тинах до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Державне мито сплачується в національній або іноземній валюті.

Законодавство повністю звільняє від сплати державного мита учасників і інвалідів війни, осіб, що постраждали від ка­тастрофи на Чорнобильській АЕС, робітників за позовами про стягнення невиплаченої зарплати та інших позовів, пов'язаних Із трудовими правовідносинами, пенсійними справами, за по­зовами про стягнення аліментів тощо.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 13. — Ст. 113; 2003. — № 14. —Ст. 102, Ч&.>,чґ-.^'.."

286

Л. К. Воронова

_Р

Фінансове право України 287

Протягом року після сплати державного мита можна за зая­вою платника отримати її назад.

Порядок сплати державного мита встановлюється Міністер­ством фінансів України.

Держава намагається захистити природу від недбалих корис­тувачів і їх самих від користування забрудненим повітрям, зем­лею, всіляко оберігає ліси, водні ресурси, все навколишнє при­родне середовище. Причому охорону забезпечують не тільки платежі, встановлені податковим законодавством. На це спря­мовано екологічне законодавство і, в першу чергу, Закон України "Про охорону навколишнього природного середови­ща". Відповідно до законодавства Кабінет Міністрів України визначає порядок встановлення нормативів збору І справляння зборів за забруднення навколишнього природного середовища та Інструкції про порядок обчислення і сплати цього збору, за­твердженої наказом Мінекобезпеки і Державної податкової ад­міністрації України від 19 липня 1999 р.¹

Збір за забруднення навколишнього природного середови­ща встановлюється на основі лімітів викидів і скидів забруд­нюючих речовин у навколишнє природне середовище і роз­міщення відходів промислового, сільськогосподарського, бу­дівельного та іншого виробництва.

Платники цього збору — суб'єкти підприємництва незалеж­но від форми власності, їх відділення і всі відокремлені під­розділи; бюджетні установи, громадські та інші організації; громадяни, які розміщують на території України і у межах її континентального шельфу І виключної (морської) економічної зони, розміщення відходів, викиди і скиди забруднюючих ре­човин в оточуюче природне середовище.

Об'єктом обкладання є об'єм забруднюючих речовин, який встановлюється платником самостійно. Усі підприємства пере­бувають на обліку й зобов'язані подавати інформацію про об'­єми викидів, скидів і розміщення відходів. Нормативи збору встановлюються у вигляді фіксованих сум за одиницю забруд­нюючих речовин. До нормативів збору застосовують кое­фіцієнти, які збільшують суму збору. Вони залежать від чисель-

¹ Порядок установлення нормативів збору за забруднення оточуючого при­родного середовища та його справляння затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року № 303 // Офіційний вісник Украї­ни. — 1999. — № 9. — Ст. 347; № 32. — Ст. 1692.

ностІ жителів населеного пункту, територіальних екологічних особливостей, місця розміщення відходів тощо.

За понадлімітне розміщення сума збору підвищується в 5 разів.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та ко­ристування земельними ділянками лісового фонду. Відповід­но до ст. 89 Лісового кодексу України від 21 квітня 1994 р. (зі змінами і доповненнями) спеціальне використання лісових ре­сурсів, користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних І туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт є платним.

Платниками збору за спеціальне використання лісового фон­ду виступають юридичні та фізичні особи — лісокористувачі, які одержали спеціальний дозвіл — лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток на підставі правил відпуску деревини на пні в лісах України, затверджених постановою Кабінету Мініст­рів України від 29 липня 1999 р. У спеціальному дозволі про­ставляється сума, яку треба сплатити лісокористувачу. Якщо сума збору не перевищує п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, лісокористувач повинен сплачувати збір щокварталу (тобто сума поділяється на 4 і сплачується 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 20 січня).

Постановою Кабінету Міністрів України у Правилах відпус­ку деревини на пні в лісах України встановлені розміри май­нових стягнень за їх порушення. Наприклад, за рубку дерев на непризначених для цього ділянках, рубку без лісорубного квит­ка — десятикратна таксова вартість незаконно зрубаної або по­шкодженої деревини¹.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів. Відпо­відно до ст. 29 Водного кодексу України передбачено для за­безпечення раціонального використання і охорони вод та від­творення водних ресурсів видачу дозволів на водокористуван­ня; встановлення нормативів плати І розмірів платежів за забір води та скидання забруднюючих речовин; встановлення нор­мативів плати і розмірів платежів за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту; надання водо-

Детальніше див.: Чорноус Н. Нормативне супроводження збору за спе­ціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянка­ми лісового фонду // Вісник податкової служби України. — 2000. — № 10. — С. 37-52. .„.

288 Л. К. Воронова

Фінансове право України

289

користувачам податкових, кредитних та Інших пільг у разі впровадження ними маловідходних, безвідходних, енерго- і ре­сурсозберігаючих технологій, здійснення відповідно до законо­давства інших заходів, що зменшують негативний вплив на води; відшкодування у встановленому порядку збитків, запо­діяних водним об'єктам у разі порушення вимог законодавства.

Платниками збору за спеціальне використання водних ре­сурсів та збору за користування водами для потреб гідроенер­гетики і водного транспорту є підприємства, установи та орга­нізації незалежно від форми власності, а також громадя­ни — суб'єкти підприємницької діяльності, що використову­ють водні ресурси та користуються водами для потреб гідро­енергетики і водного транспорту.

Об'єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, який використову­ють водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх си­стемах водопостачання, а для обчислення збору за користуван­ня водами для потреб гідроенергетики І водного транспорту є: обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанцій, та тоннаж (місце) — доба експлуатації вантажних самохідних І несамохідних та пасажирських суден.

На спеціальне використання водних ресурсів встановлюють­ся ліміти, які визначаються в дозволах на поставку води.

На користування водами для потреб гідроенергетики І вод­ного транспорту ліміти не встановлюються.

Не справляється збір за використання водних ресурсів:

• за воду, що використовується для задоволення питних і са­нітарно-гігієнічних потреб населення;

• за воду, що використовується для протипожежних потреб;

• за воду, що використовується для потреб зовнішнього благо­устрою територій міст та інших населених пунктів;

• за воду, що використовується у шахтах для пилозаглушення;

• за морську воду, крім води з лиманів;

• за воду, що забирається науково-дослідними установами для наукових досліджень у галузі рисосіяння та для вироб­ництва елітного насіння рису;

• за воду, втрачену в магістральних і міжгосподарських кана­лах зрошувальних систем;

-— за підземну воду, що вилучається з надр для усунення шкідливої дії вод (забруднення, підтоплення, засолення, за­ болочення, зсув тощо); ■.,. .

— за воду, що забирається підприємствами й організаціями для забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риб та Інших водних живих ресурсів у природні водойми і водосховища.

Збір за користування водами для потреб водного транспорту не справляється з морського водного транспорту, який викори­стовує річковий водний шлях виключно для заходження з мо­ря у морський порт, розташований у пониззі річки, без вико­ристання спеціальних заходів забезпечення судноплавства (по­пуски води з водосховищ та шлюзування).

Не справляється збір за користування водою під час експлуа­тації водних шляхів стоянковим, службово-допоміжним І буксир­ним флотами та експлуатації водним транспортом ріки Дунаю.

Збір за користування водами для потреб гідроенергетики не справляється з гідроакумулюючих електростанцій, які функ­ціонують у комплексі з гідроелектростанціями¹.

Плата за користування надрами для видобування корисних копалин. Відповідно до ст. 28 Кодексу України про надра від 27 липня 94 (зі змінами і доповненнями) користу­вання надрами — платне.

Розміри платежів за користування надрами континентально­го шельфу і в межах виключної (морської) економічної зони визначаються залежно від площі ділянки, що надається у ко­ристування, глибини моря та мети користування надрами. Нор­мативи плати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Закон України "Про порядок встановлення ставок податків та зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування" від 14 жовтня 1998 р. та постанова Верховної Ради України від 24 грудня 1998 р. "Про застосування нормативно-правових актів з питань оподат­кування в Україні" підтвердили, що справляння зборів за забруднення навколишнього природного середовища, за спе­ціальне використання природних ресурсів і за геологорозвіду­вальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, здій­снюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до законів України.

¹ Порядок справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транс­порту. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р. № 1494.

290

Л. К. Воронова

Фінансове право України

291

Платниками за користування надрами для видобування ко­рисних копалин є всі суб'єкти підприємницької діяльності не­залежно від форм власності, які здійснюють видобування ко­рисних копалин, включаючи підприємства з іноземними Інвес­тиціями.

Об'єктами обчислення плати є обсяг фактично погашених у надрах балансових і позабалансових запасів корисних копа­лин, обсяг фактично видобутих з надр корисних копалин, вар­тість мінеральної сировини чи продукції її первинної перероб­ки, віднесення до обсягу видобутку чи обсягу погашених в надрах запасів корисних копалин'.

За наднормативні втрати корисних копалин під час їх видо­бування, а також за обсяги видобування понад установлені ліміти плата встановлюється у подвійному розмірі. Сплата платежу проводиться платниками щокварталу не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету². Цей збір, відповідно до ст. 33 Кодек­су України про надра, справляється з користувачів надр, які здійснюють видобування корисних копалин на раніше розвіда­них родовищах, і повністю надходить до Державного бюджету та спрямовується на розвиток матеріально-сировинної бази.

Порядок встановлення нормативів відрахувань за виконані геологорозвідувальні роботи та їх справляння визначається Ка­бінетом Міністрів України. Таке повноваження підтверджене постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1998 р. "Про застосування нормативно-правових актів з питань оподат­кування в Україні".

¹ Постанова Кабінету Міністрів України від 12.09.98 р. "Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядку справляння плати за користування надрами для видобу­вання корисних копалин". Інструкція "Про порядок обчислення І справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин". Див.: Вісник податкової служби України. — 2000. — № 10. — С. 92-93.

Цей збір регламентується Кодексом про надра та постановою Кабінету Міністрів від 29 січня 1999 р. "Про затвердження Порядку встановлення нор­мативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державно­го бюджету, та його справляння" зі змінами і доповненнями // Офіційний віс­ник. — 1999. — № 5. — Ст. 169; № 29. — Ст. 1509; наказом Комітету з пи­тань геології та використання надр і ДПА України від 23.06.99 "Про затвер­дження Інструкції про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету".

Платниками збору за геологорозвідувальні роботи є надро-користувачі всіх форм власності, включаючи підприємства з іно­земними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на родовищах, розташованих у межах території України, її конти­нентального шельфу та виключної (морської") зони: раніше роз­віданих та переданих в установленому порядку для промисло­вого освоєння; з попередньо оціненими запасами, що за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для дослідно-промислової розробки і промислового освоєння.

Об'єктом обчислення збору за геологорозвідувальні роботи є обсяг видобутих корисних копалин та обсяг погашених у надрах запасів корисних копалин.

Величина збору залежить від того, за рахунок яких коштів проведено розвідку корисних копалин на родовищах, де здійс­нюється їх видобуток:

• якщо тільки за рахунок бюджетних коштів, то сума збору обчислюється виходячи з обсягів видобутих корисних копа­лин, нормативів зборів, установлених Урядом, з урахуван­ням індексу інфляції;

• якщо розвідка виконувалася частково за рахунок коштів надрокористувача, то сума збору обчислюється виходячи з обсягів видобутих (погашених запасів) корисних копалин, нормативів збору з урахуванням Індексу інфляції та засто-

' суванням до збору відповідних, установлених Інструкцією відповідних коефіцієнтів (від 1,2 до 0,2).

Збір сплачується щомісяця. Розрахунок складається на кож­ний квартал окремо.

Неподаткові доходи включаються до бюджетів різного рів­ня. Перелік неподаткових доходів, які входять до державного бюджету, вміщені у Бюджетній класифікації та встановлюють­ся щороку у статтях Закону України "Про Державний бю­джет", а порядок їх справляння регулюється постійно діючим податковим законодавством чи постановами Кабінету Мініст­рів України.

Як правило, до неподаткових доходів належать доходи від використання державних і муніципальних природних багатств і майна, що належить до державної або муніципальної власно­сті; майна, що переходить до держави або муніципальних органів за рішеннями або вироками судів, або на праві спад­щини; кошти від орендної плати або від продажу майна, що (находиться у державній або муніципальній формі власності

292

Л. К. Воронова

Фінансове право України 293

тощо. До неподаткових доходів належать також: фінансова до­помога у міжбюджетних відносинах; безвідплатні перераху­вання від фізичних і юридичних осіб, міжнародних організацій і урядів іноземних держав, штрафні та інші примусові стяг­нення.

Бюджетна класифікація віднесла до неподаткових надхо­джень:

• доходи від власності та підприємницької діяльності (надхо­дження від перевищення валових доходів над витратами Національного банку України; надходження від грошо­во-речових лотерей; надходження від розміщення в устано­вах банків тимчасово вільних бюджетних коштів; дивіден­ди, що нараховані на акції (долі, паї") господарських това­риств; рентна плата; інші надходження; надходження кош­тів, що отримані від продажу акцій відкритих акціонерних товариств за компенсаційні сертифікати; надходження кош­тів від відшкодування збитків сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;

• адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (плата за утримання дітей в шко­лах-інтернатах; плата за утримання вихованців шкіл, профтех­училищ соціальної реабілітації; плата за надання послуг службою дозвільної системи органів внутрішніх справ; плата за оренду цілісних майнових комплексів та іншого майна; державне мито; митні збори; єдиний збір, що стягується в пунктах пропуску через державний кордон України);

• надходження від штрафів та фінансових санкцій (суми, стяг­нуті з осіб, що винні за шкоду, яка нанесена підприємству, установі, організації; перерахування підприємцями частки вартості виготовленої нестандартної продукції за дозволом на тимчасове невиконання вимог відповідних стандартів; адміністративні штрафи та інші санкції; надходження штраф­них санкцій за порушення правил пожежної безпеки);

• інші неподаткові надходження (надходження сум різниці в ціні на природний газ; відрахування від сум перевищення розрахункового розміру фонду оплати праці; пеня за пору­шення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та невиконання зобов'язань; доходи від операцій з кредитування та надання гарантій; власні надходження бюджетних установ; плата за послуги, що надаються бю­джетними установами, інші джерела власних надходжень бюджетних установ; додаткові збори на сплату пенсій).

Є й Інші обов'язкові платежі, які сплачуються за різного роду послуги.

Збір за використання радіочастотного ресурсу введено відповідно до Закону України "Про радіочастотний ресурс України"¹ від 1 червня 2000 р. Платниками цього збору ви­ступають юридичні й фізичні особи, які використовують ра­діоелектронні або радіомовні пристрої. Об'єкт збору — поло­са радіочастот у всіх регіонах, яка використовується платника­ми. Ставки збору визначаються Кабінетом Міністрів України в гривнях окремо по кожному регіону. Сума збору підраховуєть­ся платником самостійно І залежить від ставки і ширини ра­діочастотної полоси, вноситься щомісячно і зараховується до державного бюджету².

Відповідно до Закону України "Про електроенергетику" встановлено збір у вигляді цільової надбавки до діючого та­рифу на електричну та теплову енергію. Цільові надбавки встановлює Національна комісія регулювання електроенерге­тики України. Сплачують цей збір учасники оптового ринку електроенергії в Україні (крім бюджетних організацій і насе­лення). Порядок використання коштів за цим збором визначає Кабінет Міністрів України. У 2005 р. загальну суму цього збо­ру визначила Верховна Рада в Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (ст. 91).

Збір у вигляді цільової надбавки до тарифу на природний газ. Закон про систему оподаткування доповнився ще одним обов'язковим збором у вигляді цільової надбавки у розмірі 2 відсотків до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Відповідно до ст. 46 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік'" Кабінет Міністрів України за­твердив порядок механізму внесення до спеціального фонду

¹ Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 36. — Ст. 298.

² Про ставки щомісячних зборів за використання радіочастотного ресурсу в Україні. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 р. № 77 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 5. — Ст. 193.

³ Закон "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 р." та деяких Інших законодавчих актів України", ст. 45 та постанова Кабінету Міністрів України про "Порядок внесення до спеціально- ю фонду державного бюджету збору у вигляді цільової надбавки до тарифу її і природний газ" // Урядовий кур'єр. — 2005. — 15 червня.