§ 5. Соціально-культурні видатки

В Україні, коли вона поставила завдання стати правовою І со­ціальною державою, почали вживати заходів щодо фінансу­вання з державного та місцевого бюджетів соціальних послуг, тобто надавати комплекс правових, економічних, психологіч­них, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи або індивідів, які пере­бувають у складних життєвих обставинах та потребують сто­ронньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності та повернення до повноцінного життя.

Держава в особі спеціальних організацій, соціальних пра­цівників або волонтерів надає послуги при обставинах, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, на-

слідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, старість, сирітство, безпритульність, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім'ї тощо).

Держава на свій рахунок створює тимчасові притулки для дорослих, для неповнолітніх, провадить систему медичних, професійних, соціальних заходів, спрямованих на надання осо­бам, які перебувають у складних життєвих обставинах, допо­могу у відновленні ними порушених функцій організму, ком­пенсації обмежень життєдіяльності для підтримання фізично­го, інтелектуального, психічного, соціального рівнів.

Ці послуги в Україні надаються державними і комунальни­ми підприємствами, установами і закладами соціального об­слуговування, які підпорядковані центральним І місцевим органам виконавчої влади, місцевого самоврядування, та юри­дичними особами, які створюються відповідно до законодавст­ва і не мають на меті одержання прибутку, а також фізичними особами.

Закон України "Про соціальні послуги"¹ встановлює основ­ні принципи надання соціальних послуг:

• адресність та індивідуальний підхід;

• доступність та відкритість;

• добровільність вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг;

• гуманність;

• законність;

• соціальна справедливість;

• комплексність;

• максимальна ефективність використання бюджетних та по­забюджетних коштів суб'єктами, які надають соціальні по­слуги;

• забезпечення конфіденційності суб'етами, що надають по­слуги, відповідальності за дотриманя етичних та правових норм.

Соціально-культурні й медичні установи фінансуються в основному з місцевих бюджетів. Законодавство України пе­редбачає захист таких соціальних груп:

• ветеранів праці й громадян похилого віку;

• військовослужбовців;

¹ Закон України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 р. № 966-ІУ // Орієнтир. Урядовий кур'єр. — 2003. — 10 вересня.

"^ї^^,г.

358

Л. К. Воронова

Фінансове право України 359

• матерів Із дітьми;

• постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

• учасників бойових дій і ветеранів Великої Вітчизняної вій­ни;

• малозабезпечених родин;

• молодих сімей та інших категорій.

Соціальний захист — це надання грошового забезпечення громадянам, які з певних причин не можуть мати власних доходів або не можуть бути на чиємусь забезпеченні. До об'єк­тів, де розмішуються соціально незахищені люди, належать:

400. школи-Інтернати для перестарїлих і інвалідів;

401. притулки для неповнолітніх;

402. дитячі інтернати для дітей з відхиленнями здоров'я (розу­мовими, фізичними).

Наша держава витрачає значні кошти на соціальний захист населення, поточні соціальні програми, а за залишковим прин­ципом фінансується наука, освіта, культура.

Наукові установи в Україні поділені на три групи.

403. Установи Академії наук України. До них належать устано­ви, в яких досліджують фундаментальну науку: фізику, ма­тематику, хімію тощо. До складу Академії наук України входять п'ять галузевих державних академій: медична, пе­дагогічна, правова, мистецтв, сільськогосподарських наук. Вони включать науково-дослідні інститути, центри і лабо­раторії.

404. Відомчі установи (наприклад, Державна академія податко­вої служби створена Головною державною податковою адміністрацією. При цій академії створено Інститут подат­кового законодавства та фінансового права. До речі, єдиний інститут на території СНД). При Президенті України, мініс­терствах, відомствах функціонують науково-дослідні уста­нови, що проводять дослідження для конкретного напряму діяльності. Наприклад, при Президенті створено Національ­ний інститут стратегічних досліджень 1 Академія управлін­ня, при Національному банку України — Українська акаде­мія банківської справи тощо.

405. Установи, що підпорядковані Міністерству освіти і науки. У цих наукових закладах навчаються студенти і ведеться науково-дослідна робота. Стаття 55 Конституції України дає кожному право на освіту. І дійсно, держава забезпечує

доступність дошкільної, повної середньої, професійно тех­нічної і вищої освіти в державних і муніципальних учбових закладах. Одержання загальної середньої освіти в Україні безвідплатне.

Більша частина видатків бюджетів на освіту складає фінан­сування середніх загальноосвітніх шкіл, де основним напрям­ком видатків є фонд зарплати вчителів, адміністративно-управ­лінського складу і обслуговуючого персоналу. За рахунок цих видатків відкривають технікуми, училища і навіть вузи, які фінансуються з місцевих бюджетів. Так, у Києві відкрита і успішно функціонує Муніципальна академія управління, яка готує фахівців для роботи в місцевих органах управління. Ви­ща освіта фінансується з Державного бюджету. Однак законо­давство дозволяє створення вищих учбових закладів і на комер­ційних засадах (за платню). Ліцензування і акредитація таких вузів проводить Міністерство освіти і науки. Необхідність фінансування з бюджетів усіх країн сфери освіти обумовлю­ється властивістю освітніх послуг як суспільного товару та їх роллю у соціально-економічному розвитку держави.

Процес державного регулювання освіти зводиться до вста­новлення державного замовлення, яке забезпечується фінансу­ванням з бюджету, і соціальних нормативів, які виражаються як у натуральному, так і в грошовому вираженні.

Із Державного бюджету виділяються кошти: на утримання державних освітніх установ; реалізацію державних освітніх програм; на допомогу для потреб освіти органами місцевого самоврядування.

Поруч із державними установами освіти широке розповсю­дження отримали приватні освітні установи. У недержавних установах нормативи фінансування не можуть бути нижче, ніж в державних І муніципальних.

Ринок послуг освіти покликаний задовольнити не тільки державне замовлення, яке забезпечується бюджетними асигну­ваннями, але й потреби окремих груп населення, підприємств і фірм.

Особливістю фінансування соціально-культурних потреб у сучасний період є розвиток комерційних принципів у діяльно­сті установ науки, культури, освіти, охорони здоров'я. Напри­клад, вища освіта фінансується з таких джерел: 1) бюджет; 2) залучені кошти від комерційної діяльності по наданню плат­них послуг населенню; 3) виконання соціальних і творчих за-

360

Л. К. Воронова

Фінансове право України 361

мовлень, робіт за договорами з підприємствами і організація­ми; 4) виручка від реалізації продукції, зробленої в лаборато­ріях, майстернях; 5) плата за навчання, яка вноситься учнями або організаціями за їх навчання; 6) кошти підприємств, для яких готуються кадри; 7) добровільні внески юридичних і фізичних осіб; 8) банківські кредити.

Залучення додаткових джерел фінансування не викликає зниження нормативів І абсолютних розмірів бюджетного фінан­сування. Але для всіх вузів держава розробляє державні стан­дарти основної загальної освіти, тобто систему норм, які ви­значають обов'язковий мінімум змісту основних освітніх про­грам, вимог до випускників, обсяг завантаженості учнів і пед-навантаження викладачів.