- •Фінансове право україни
- •Глава 1. Діяльність держави й органів місцевого самоврядування в
- •§ 1. Поняття і методи діяльності держави й органів місцевого самоврядування в галузі публічних фінансів
- •§ 2. Фінансова система України
- •§ 3. Органи держави і місцевого самоврядування, які здійснюють управління фінансами
- •1 Днв.: Закон України "Про місцеві державні адміністрації".
- •Глава 2. Предмет і метод, система,
- •§ 1. Поняття фінансового права, його предмет та метод
- •2 Див.: Тихомиров ю. А. Публичное право. — м., 1995. — с. V.
- •§ 2. Система фінансового права
- •§ 3. Джерела фінансового права
- •§ 4. Наука фінансового права
- •Джерела фінансового права.
- •Глава 3. Фінансово-правові норми і фінансові правовідносини
- •§ 2. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості
- •§ 3. Суб'єкти фінансового права і фінансових правовідносин
- •Глава 4. Правове регулювання фінансового контролю в україні
- •§ 1. Поняття фінансового контролю, принципи його здійснення
- •§ 2. Контрольні правовідносини
- •86 Л. К. Воронова
- •§ 3. Види фінансового контролю
- •§ 4. Методи фінансового контролю
- •§ 5. Аудиторський контроль
- •Глава 5. Бюджетне право і бюджетна система україни
- •§ 1. Поняття бюджету та його значення для функціонування держави й органів місцевого самоврядування
- •§ 2. Бюджетне право, його предмет і особливості. Бюджети о-правові норми і бюджетно-правові відносини
- •§ 3. Бюджетна система України і принципи її побудови
- •§ 4. Зведений бюджет держави
- •§ 5. Правове регулювання структури бюджетів
- •Глава 6. Бюджетні повноваження
- •§ 1. Поняття бюджетних повноважень
- •§ 2. Бюджетні повноваження України та органів місцевого самоврядування
- •Глава 7. Бюджетний процес в україні
- •§ 1. Поняття й зміст бюджетного процесу
- •144 Л. К. Воронова
- •§ 2. Складання проекту Державного бюджету України
- •§ 3. Розгляд та прийняття Державного бюджету України та місцевих бюджетів
- •§ 4. Порядок виконання бюджету
- •§ 5. Звітність про виконання Державного і місцевих бюджетів
- •Глава 8. Правовий режим державних цільових позабюджетних фондів
- •§ 1. Поняття та види державних цільових позабюджетних фондів
- •§ 2. Фонди загальнообов'язкового державного пенсійного страхування
- •§ 3. Кошти Пенсійного фонду
- •194 Л. К. Воронова
- •§ 4. Інші соціальні страхові позабюджетні фонди
- •§ 5. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
- •Глава 9. Правовий інститут публічних доходів держави та органів місцевого самоврядування
- •§ 1. Поняття фінансово-правового інституту державних і муніципальних доходів
- •§ 2. Види податків і обов'язкових платежів, що включаються в бюджет
- •Глава 10. Податкове право
- •§ 1. Поняття податку, його функції. Принципи оподаткування
- •§ 2. Поняття податкового права і податкових правовідносин
- •§ 3. Юридичний склад податку
- •§ 4. Податки з юридичних осіб
- •Глава 11. Податки з фізичних осіб
- •§ 1. Податок на доходи фізичних осіб
- •§ 2. Податок на промисел
- •Глава 12. Податки, що сплачують
- •§ 1. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів
- •§ 2. Плата за землю
- •§ 3. Єдиний податок
- •§ 4. Плата за торговий патент
- •§ 5. Фіксований сільськогосподарський податок
- •§ 6. Місцеві податки і збори
- •Глава 13. Інші доходи, що включаються до бюджетів та гарантії забезпечення податкових зобов'язань
- •§ 1. Неподаткові доходи
- •294 Л. К. Воронова
- •§ 2. Доходи від операцій з капіталом
- •§ 3. Фінансовий моніторинг
- •§ 4. Гарантії забезпечення виконання податкових
- •Глава 14. Правові основи державних
- •§ 1. Поняття правового інституту державного
- •306 Л. К. Воронова
- •§ 2. Державний та муніципальний кредит.
- •§ 3. Право на запозичення місцевих органів самоврядування
- •Глава 15. Правове регулювання страхування
- •§ 1. Поняття страхування, його завдання і функції
- •330 Л. К. Воронова }
- •§ 2. Законодавче та нормативно-правове регулювання страхових відносин. Терміни, які зазначаються у „ страхових документах при страхових правовідно-
- •Глава 16, правові основи державних і місцевих видатків
- •§ 1. Поняття і види державних і місцевих видатків
- •§ 2. Розподіл видатків між ланками бюджетної системи України
- •§ 3. Поняття і правові принципи фінансування державних і муніципальних видатків
- •§ 4. Порядок кошторисно-бюджетного фінансування
- •354 Л. К. Вороно
- •§ 5. Соціально-культурні видатки
- •§ 6. Фінансування охорони здоров'я і фізичної культури
- •§ 7. Видатки на культуру та мистецтво
- •§ 8. Фінансування оборони
- •§ 9. Фінансування органів законодавчої, виконавчої влади, правоохоронних органів
- •§ 10. Позабюджетні кошти бюджетних установ
- •Глава 17. Правові основи банківської діяльності
- •§ 1. Фінансово-правовий інститут регулювання банківської діяльності
- •§ 2. Види банків в Україні
- •§ 3. Правовий статус нбу
- •§ 4. Поняття грошової системи
- •§ 5. Правила ведення касових операцій
- •§ 6. Правові засади здійснення безготівкових розрахунків
- •Глава 18. Правове регулювання валютних операцій
- •§ 1. Поняття і зміст валютного регулювання
- •§ 2. Правові основи валютного контролю
- •§ 3. Відповідальність за порушення валютного законодавства України
Глава 14. Правові основи державних
І МУНІЦИПАЛЬНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ, ДЕРЖАВНОГО І МУНІЦИПАЛЬНОГО БОРГУ ТА ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ
3 чого складається борг держави й органів місцевого самоврядування?
Які органи держави мають право на запозичення як внутрішні, так і зовнішні?
Що таке державний кредит, в яких формах він існує в Україні?
Як встановлюється гранична сума державного боргу?
Як класифікуються державні позики?
Як управляє держава державним боргом?
На які потреби мають право запозичення місцеві органи самоврядування?
§ 1. Поняття правового інституту державного
та муніципального запозичення, його особливості
У ст. 95 Конституції України записано, що "Держава прагне до збалансованості бюджету". Це дійсно так, але жодній державі, а часто й органам місцевого самоврядування не вистачає коштів, які вони отримують у відповідні бюджети шляхом обов'язкового методу їх мобілізації, оскільки видатки держави зростають швидше, ніж доходи. Тому з давніх часів держави, публічні органи застосовують позички. До них постійно звертаються як підприємці, так і окремі громадяни, які, як правило, одержують позички в банках. У держави є інший вихід: на публічні видатки держава та муніципальні органи залучають кошти на засадах добровільності, зворотності, строковості та відплатності. Такі запозичення в економічній та юридичній літературі прийнято називати державним і муніципальним кредитом.
Починаючи з 1995 р. в законодавстві України в поняття державного і муніципального кредиту почали включати як запозичення, які бере держава або муніципальні органи, так і запозичення юридичних і фізичних осіб у держави і муніципального органу, і гарантії, що дає держава позичальникам для одержання кредиту. Кошти, які запозичує держава і муніципальні органи й сплачує за них відсотки юридичним і фізичним особам (як резидентам, так і нерезидентам), складають ісржавний і муніципальний борг. Із цим боргом і розплачуєть-
306 Л. К. Воронова
Фінансове право України
307
ся держава і муніципальні органи. Кошти, які складають державний і муніципальний борг, повертаються кредиторам з відповідних бюджетів, тому відносини між державою (муніципальними органами), як і встановлено Конституцією України (ч. 2 ст. 92), регулюються виключно нормами законів. Причому норми законів встановлюють порядок утворення та погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види Й типи.
Суспільні відносини в галузі державного і муніципального кредиту мають публічний характер. Із одного боку, у них беруть участь держава в особі уповноважених органів і муніципальні органи. Ці відносини завжди мають грошовий розподільний характер, вони регулюються фінансово-правовими нормами, оскільки позичальникам потрібні кошти для покриття потреб публічного характеру. ЦІ відносини виникають за волевиявленням кредиторів, які укладають кредитні угоди; придба-вають цінні папери, емітовані державою, або одержують гарантійне зобов'язання від держави, що надається за одержувача кредиту. Вони мають специфічні особливості, чим відрізняються від інших видів фінансових відносин.
Правовідносини, які виникають між державою та муніципальними органами при запозиченні коштів у юридичних і фізичних осіб шляхом продажу їм цінних паперів, за своєю суттю нагадують кредитні правовідносини між банками і позичальниками. Основні принципи, покладеш в державне і банківське кредитування, також збігаються: добровільність, зворотність, строковість, відплатність. Однак, це не банківське кредитування.
По-перше, позичальником у цих відносинах виступають органи держави або місцевого самоврядування. І не зважаючи на те, що вони позичальники, всі умови відносин під час внутрішніх кредитів установлюють саме вони, а не кредитори, яким належать кошти. Крім того, що позичальники визначають умови відносин, вони як владні органи, що представляють публічний фінансовий інтерес, залишають за собою право змінити умови, якщо це буде конче потрібно державі або муніципальним органам.
По-друге, при банківському кредитуванні одним із принципів є конкретно визначена забезпеченість одержаної суми, а при державному — спеціального забезпечення немає.
Щороку в бюджеті передбачаються кошти, призначені для виплати боргу за запозиченнями. "ІЙИЯр*1*' ііА"*'
Відносини, що виникають під час запозичення коштів державою або муніципальним органом, складні. Вони регулюються нормами конституційного, фінансового та цивільного права. При проведені запозичення І розрахунках з кредиторами позичальники— держава та муніципальні органи — застосовують різні методи регулювання відносин.
Інститут державних та муніципальних запозичень — це врегульовані правовими нормами відносини, що виникають при запозиченні коштів від резидентів — юридичних та фізичних осіб, а також від інших держав та фінансових організацій на умовах добровільності, повернення, строковості, відплатності.
Відносини в галузі державного та муніципального запозичення виникають тільки на добровільних засадах, тобто кредитори — юридичні або фізичні особи купують цінні папери за власним бажанням за свої вільні кошти. Зрозуміло, що цей бік відносин регулюється цивільним правом. Але в цілому відносини в галузі державних І муніципальних запозичень специфічні. Риси, їм притаманні, ні для яких інших цивільно-правових відносин не характерні. Держава і муніципальні органи — позичальники в однобічному порядку встановлюють умови відносин і змінюють їх, як показує історія, дуже часто. Друга сторона — кредитор, вступаючи у відносини добровільно, повністю підкоряється цим умовам, тимчасово віддаючи кошти в розпорядження держави або муніципального органу. У цих правовідносинах приписи держави або органу місцевого самоврядування не змінюються другою стороною. Потенційні кредитори можуть і не купувати цінних паперів, але, якшо купують, то тільки за умовами, встановленими позичальником. Відносини в галузі запозичень держави і муніципальних органів, як і в усіх інших галузях фінансової діяльності, існують тільки у вигляді правовідносин.
Не зважаючи на добровільний характер відносин за державними і муніципальними запозиченнями, вони мають не тільки і не стільки цивільно-правовий, скільки фінансово-правовий характер і регулюються виключно методом владних приписів.
Держава і муніципальний орган, позичаючи кошти в юридичних і фізичних осіб, в однобічному порядку встановлюють умови цих відносин, не надаючи суб'єктам, які виявили баріння придбати цінні папери, ніяких прав, крім права на ку-і ію цих цінних паперів і одержання в установлений держа-
308
Л. К. Воронова
Фінансове право України 309
вою термін відсотків, розмір яких установлено в постанові Кабінету Міністрів про випуск цього виду паперів, а також одержати номінальну вартість, незалежно від курсової вартості, за якою вони куплені, після закінчення терміну цих відносин. Держатель цінних паперів не може отримати назад витрачені на придбання цінних паперів кошти, якщо держава змінить умови запозичення.
Державні запозичення дають можливість одержати вільні кошти юридичних (вітчизняних та іноземних) і фізичних осіб, причому не безвідплатно, а з відсотками, і відстрочити необхідність використання завжди обмежених бюджетних коштів. Кредитори надають позички державі й муніципальним органам цілком добровільно за будь-якої форми запозичення. Причому державні й муніципальні запозичення одержуються тільки за цільовим призначенням — з метою скорочення дефіциту бюджету.
Під державним або муніципальним боргом розуміють врегульовані фінансово-правовими нормами відносини суб'єктів держави й органів місцевого самоврядування щодо одержання кредитів (позик) у грошовій формі від юридичних і фізичних осіб як резидентів, так і нерезидентів на умовах зворотності, відплатності, строковості та добровільності.
Внутрішній державний борг — заборгованість держави громадянам та юридичним особам, які придбали цінні папери.
Відносини державного внутрішнього боргу регулюються Законом України "Про державний внутрішній борг України" від 1 вересня 1992 р. Держава запозичує кошти щороку, тому її борг складається із сум запозичень минулих років, за які держава ще не розрахувалася, і запозичень нових.
Внутрішній держаний борг виникає у зв'язку із залученням коштів від вітчизняних кредиторів у національній валюті.
Зовнішній державний борг — сукупність заборгованості держави за позичками на зовнішньому ринку. Він складається з:
позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;
позик на підтримку національної валюти;
позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;
■— гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;
— державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України1.
Для того щоб запозичити кошти, необхідно знайти кредитора, домовитись з ним, в якій формі він зможе дати кредит, на який термін, під які відсотки, як йому треба їх сплачувати, а потім обслужити борг, який виникне через одержаний кредит, тобто державним боргом треба управляти.
Управління державним боргом —це сукупність відносин, урегульованих фінансово-правовими нормами, що виникають у зв'язку Із запозиченням, визначенням кредиторів і умов розміщення, обслуговування і погашення внутрішніх і зовнішніх запозичень.
Таким чином, управління державним боргом, як і будь-яке управління, є процесом, який поділяється на три стадії, або етапи діяльності уповноважених державою органів із державним боргом:
визначення внутрішнього чи зовнішнього кредитора й залучення держаних запозичень;
використання коштів;
обслуговування боргу та його погашення.
Перша стадія управління державним боргом ґрунтується на ст. 92 Конституції України, яка встановила, що порядок утворення й погашення внутрішнього і зовнішнього боргу, порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи визначаються виключно законами.
В управлінні державним боргом беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державне казначейство України.
Кабінет Міністрів України визначає порядок та умови здійснення державного запозичення та надання державних гарантій. Він може змінювати умови угод щодо державного запозичення та державних гарантій.
Міністерство фінансів України розробляє програму державного запозичення, яка розглядається Кабінетом Міністрів і за-інерджується Верховною Радою України. В Міністерстві фінан-с і в питаннями державного боргу займається Департамент фінансової політики та управління державним боргом, який
Юрій С. І., Стоям В. І., Мац М Й. Казначейська система. — Тернопіль.,
310
Л. К. Воронова
фінансове право України 311
згідно з Наказом Міністерства фінансів № 42 від 22 січня 2001 р. "Про порядок ведення Міністерством фінансів України державного боргу та операцій, пов'язаних з ним" відповідає за оперативний облік та надання оперативної звітності щодо стану державного боргу; підготовку та обґрунтування розрахунків до проекту державного бюджету за операціями, пов'язаними з державним боргом1. Цей наказ дає визначення державного боргу та класифікацію державних боргових зобов'язань.
Державний борг складається з державного внутрішнього та державного зовнішнього боргу і не включає борг місцевих органів влади та державних підприємств. Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі — як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань.
Державні боргові зобов'язання розподіляються на прямі та умовні.
Прямі боргові зобов'язання — це такі зобов'язання, в яких держава виступає безпосереднім позичальником шляхом випуску державних цінних паперів, укладення угод про позику або іншими шляхами, передбаченими законодавством України, включаючи кредити під гарантію держави, отримані розпорядниками коштів державного бюджету.
Умовні боргові зобов'язання беруться безпосередньо юридичними особами та гарантуються державою, в тому числі за кредитами МВФ, крім тих, коли кредити спрямовуються до державного бюджету. ЦІ зобов'язання не враховуються в складі державного боргу до вступу в силу гарантії, а операції з ними не відображаються в показниках державного бюджету. У випадках невиконання боргових зобов'язань безпосередніми позичальниками вступає в силу державна гарантія. Боргове зобов'язання позичальника включається в державний борг.
Граничний розмір внутрішнього державного боргу України встановлюється щороку в Законі про Державний бюджет. Так, ст. 14 Закону про Державний бюджет України на 31 грудня 2006 р. визначила межу внутрішнього боргу у розмірі 18689481,2 тис. гривень та в сумі 1083911,9 тис. доларів США, а зовнішнього — в сумі, еквівалентній 9172389,7 тис. доларів США2.
1 Юрій С. І., Стоян В. І., Мац М. Й. Казначейська система. — Тернопіль, 2002. — С. 443-450.
2 Ст. 14 проекту Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" // Урядовий кур'єр. — 2005. — 13 грудня. ;;,
Бюджетний кодекс (ст. 15) надає право Кабінету Міністрів України брати позики в межах, визначених Законом про Державний бюджет України.
Міністр фінансів України з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики, валюту запозичення.
Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватися таких принципів:
безумовності, тобто забезпечення режиму виконання державою всіх зобов'язань перед Інвесторами і кредиторами, які держава взяла на себе при підписанні угоди про позику;
зниження ризиків — відшукувати такі позики, щоб максимально знижувати вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів;
оптимальності структури — підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;
зберігання фінансової незалежності — підтримка оптималь- й ної структури боргових зобов'язань держави між інвестора- -Г ми-резидентами й інвесторами-нерезидентами;
прозорості — дотримання відкритості при випуску позик, ^ забезпеченні доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі1.
На стан державного боргу впливає економічна і політична ситуація в країні, ділова активність суб'єктів підприємницької діяльності. Перед державою завжди стоїть питання скорочення її як внутрішнього, так і зовнішнього боргу. Але держава в першу чергу дотримується принципу безумовності — треба розрахуватися з боргами для підняття державного іміджу. Але кожна держава використовує різні методи, які допомагають їй справлятися з економічними негараздами.
Лімітом загальної суми боргу є максимальний розмір державного боргу на певну дату.
Для управління внутрішнім державним боргом Міністерство фінансів може залучати банківські установи для надання банківських, посередницьких, юридичних та інших послуг шля-•л»м укладення угод.
1 Юрій С. І., Стоян В. І., Мац М.Й. Казначейська система. — Тернопіль,
312
-іїГяУч АЛК. Воронова ,
■ У межах Закону про Державний бюджет Міністерство фінан-: :г сів має право здійснювати операції на первинному та вторин-
>* йому ринку, в тому числі викупати державні боргові зобов'я* зання. ■ .■ , ■ -V
■ Зовнішній державний борг може бути у формі: "■ — державних боргових цінних паперів, що розміщуються сеі ;І ред нерезидентів за межами України; • /; — кредитів від урядів або представництв урядів;
— кредитів від іноземних фінансових установ, міжнародних ■$"{. фінансових організацій; ^— інших дво- або багатосторонніх кредитів.
Україна має найбільш тісні зв'язки з Міжнародним валютним фондом (МВФ), Світовим банком (СВ) та Європейським ■:•. банком реконструкції і розвитку (ЄБРР).
Кредити МВФ спрямовувалися НБУ на формування резер- ,. вів та покриття дефіциту платіжного балансу/ Міністерство ,' фінансів одержувало допомогу на покриття бюджетного де- I фіциту та обслуговування зовнішнього боргу в іноземній ва- ,5 люті ;•■■■.■■;■'■ \
Світовий банк надає системні позики під реформування * окремих секторів економіки із спрямуванням їх траншами де ," ,. Державного бюджету, оплату за енергоносії, покриття дефіци-" ту торгового балансу країни, Україна одержала позички від ; ^ Світового банку на термін до 17 років із процентною ставкою '* близько 7% річних, тобто термін погашення довший, відсотко-I ва ставка нижча порівняно з традиційними позиками на між-." народному ринку капіталу.
' Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР) здійс-
1 нює зовнішнє пряме та спільне фінансування інвестиційних
проектів. Основні об'єкти кредитування ЄБРР — це приватний
сектор та об'єкти ключової інфраструктури (малий та середній
1 бізнес, енергетичний сектор, телекомунікації, система водопоста-
.'; чання, агропромисловий комплекс, готельна інфраструктура)1.
За формою залучення коштів державний борг поділяється
' на державні запозичення та гарантії.
"І Державні запозичення — залучення державою коштів та 'І іншого майна на умовах строковості, платності та повернення. р Розрізняють зовнішні та внутрішні запозичення:
'ЙЙЩІ Казначейська система. — С. 432-433.
Фінансове право України ЗШ
її
и
—і.і;'і
і
і-і
ти» о—*—— їм і
і
і
і
—
.—■
— державне І муніципальне внутрішнє запозичення, коли держава або орган місцевого самоврядування випускають державні або муніципальні цінні папери, що розмішуються на внутрішньому ринку;
-^державне і муніципапьне зовнішнє, запозичення, коли держава або міська рада із населенням понад 800 тне. жителя укладають угоди про позику та випуск державних цінних паперів, що розмішуються на зовнішньому рийку.
Державне запозичення дозволяється тільки для фінансуван ня дефіциту державного бюджету, підтримки платіжного балан су та поповнення валютних резервів та інших цілей, кожного разу встановлених в законі України1. ~]
Граничний обсяг вгіутрішнього та зовнішнього державно?© боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самовряду вання, граничний обсяг надання гарантій визначається на кож ний бюджетний період відповідно до Закону про Державний бюджет України чи рішення про місцевий бюджет. - ■ * * -
У сучасний період, коли економіка молодої країни ще не набрала повної сили, коли держава прагне до підвищення с# цїального забезпечення громадян, покращання життєвого рівня, тобто збільшення витрат на охорону здоров'я, освіту, науку, дуже важко формувати бюджет без дефіциту ї, безумовно, є бажання одержати кошти на першочергові потреби за рахунок запозичень. Але цього не можна робити, щоб наперед не витрачати на виплати за боргом З і більше відсотків державного бюджету. Бюджетний кодекс встановив граничний рівень державного боргу: він не повинен перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.
У разі перевищення граничної величини боргу (60% ВВП) Кабінет Міністрів зобов'язаний вжити заходи для приведення цієї величини у відповідність до положень Бюджетного кодексу.
Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про це Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до Закону про Державний бюджет.
Бюджетний кодекс забороняє використовувати емісійні кошти Національного банку України як джерело фінансування дефіциту Державного бюджету України.
' Юрій С. /., Отищі В. /., Мац М. Й. Казначейська система. — Тернопіль,
2002. — С. 42Л^4&^ШШ^#"і' ■■-■ -;**- •••: ■'"> ":•*■•" .;--^.-^ \ .->•<
314
Л. К. Воронова
Фінансове право України 315