17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму. (Полоцький, Крижаніч, Прокопович,Татищев, Посошков).

Серед перших ідеологів освіченої монархії був і Симеон Полоцький (у миру Самуїл Петровський Ситніанович, 1629—1680). Чернець, вихователь царських дітей, людина з широким спектром знань, Симеон, в епоху укріплення монархічної держави, вважав природною соціальну нерівність. Долю людини, за його вченням, визначено, і кожен повинен діяти відповідно до її приписів. Державним діячам належить піклуватися про своїх підлеглих, не доводити їх до зубожіння, керувати ними розважливо.

Вирішуючи питання організації та функціонування держави і влади, Симеон ототожнював їх з особою царя, прагнув піднести його авторитет, порівнюючи з сонцем. Цар і Бог у Симеона теж майже рівні. Але він виклав деякі рекомендації, що мали б сприяти зростанню авторитету монарха. Серед них — поради добувати знання з книг та бесід із мудрими людьми; ознайомлення з історією своєї та інших держав; сприяння освіченості власного народу. Прагнучи переконати всіх у перевагах монархії, Симеон, посилаючись на Аристотеля, відрізняв її від тиранії. Цар, зазначав він, бажає підданим добра, піклується про них, а тиран дбає тільки про себе, про особисті збагачення та безпеку, для нього характерна жорстокість до підданих.

Розмірковуючи про право й закон, Симеон розрізняв ці категорії. Основою права є "правда", і цар повинен бути її гарантом у державі, всіма засобами стверджувати її. Та й сама монархія має функціонувати в межах законів, яким підкоряються геть усі підлеглі, а також члени царської сім'ї.

Судочинство, за вченням Симеона, слід здійснювати також на підставі законів. Усі люди перед судом рівні.

Головним принципом зовнішньополітичної діяльності є мирне вирі-шення питань з іншими державами, уникнення воєнних конфліктів, за винят-ком оборони суверенітету від посягань.

Зокрема, в Маніфесті Петра І у квітні 1700 р. зазначалося, що державне правління має на меті створення загального блага для всіх підданих, а гарантом цього є цар, влада якого оголошувалася надзаконною та необмеженою. Єдиноуправитель держави нікому не звітує, а правління здійснює відповідно до своєї волі та державної необхідності.

Процес концентрації влади, відмирання атрибутів державності — таких, як боярська дума, боярська аристократія, створення органів державного управління: сенату, структур вищого державного контролю й політичного розшуку; церковні реформи; територіальний поділ Росії та інші реформаційні заходи істотно вплинули на подальший розвиток політико-правової ідеології.

Головними проблемами, що розглядалися в державно-правових концепціях того часу, були затвердження абсолютизму, авторитету самодержавства. Серед авторів таких концепцій був український і російський письменник, церковний діяч, керівник "Ученої дружини" Феофан Прокопович (1681— 1736). Свою державно-правову теорію він виклав у декількох творах, серед яких "Слово про владу й честь царську", "Слова й промови повчальні, похва-льні й поздоровні" , "Правда волі монаршої у визначенні спадкоємця держа-ви своєї" .

За теорією Ф. Прокоповича, до виникнення держави люди знаходилися в природному стані — "чорному безправному морі", де кожен був як звір, здатний вбити іншого майже без підстав. Але, керуючись розумом та божественним провидінням, люди вирішили вийти з цього стану. Об'єднавши сім'ї, вони створили "громадянський союз" і дали згоду на встановлення влади. після цього з майбутнім монархом було укладено угоду, згідно з якою люди відмовилися від своєї свободи і підкорилися йому з метою загальної користі.

Оскільки особа монарха обирається завдяки божественному провидінню, угода про утворення держави не може бути розірвана

Влада, що встановлюється в державі, стримує пристрасті людей, регулює їхні спільне життя й відносини, убезпечує цілість особи й майна.

Викладаючи думки про перевагу абсолютизму, Ф. Прокопович аналізував декілька форм правління, відомі на той час історії: демократію (народовладдя), аристократію, монархію, а також змішані форми правління.

Демократія, на думку мислителя, є недосконалою, бо веде до неспокою та повстань, до того ж вона можлива лише в невеликих за територією державах.

Не сприяє стабільності в державі й аристократія, оскільки люди, що знаходяться при владі, сперечаються за зверхність, а турбота про державу залишається на другому плані. Це призводить до руйнування держави.

Що ж до монархії, то Ф. Прокопович розрізняв обмежену та необмежену. Перша з них не гарантує стабільності в державі, оскільки правитель може бути позбавлений влади за невиконання обов'язків чи з інших підстав. Зразком правління є тільки необмежена монархія. Лише вона в спромозі забезпечити цілісність держави, а також благо для підданих. Монарх, за вченням Ф. Прокоповича, має над-законну владу, яка поширюється не тільки на політичну сферу, а й на особисте життя підданих..

Ще одним апологетом абсолютизму був політичний діяч, історик Василь Микитович Татищев (1686—1750).

Він запропонував своєрідну політико-правову концепцію, в якій дослі-джував походження й сутність держави і права та деякі аспекти соціальних відносин. За Татищевим, воля людей від природи є незалежною, але через те, що вони користувалися нею нерозважливо, виникла необхідність накласти на них "вуздечку неволі". Є вуздечка "природна", вуздечка "з власної волі" та вуздечка "примусова".

Природна вуздечка — це підкорення дітей своїм батькам. Людина, з'явившись на світ, підпадає під владу старшого в сім'ї; так само природно вона підпадає і під владу монарха в державі.

Друга вуздечка — з власної волі — обумовлена необхідністю людини знайти собі захист, забезпечити своє існування з допомогою інших людей, тому вона на певних умовах укладає договір і йде їм прислужувати. Цей до-говір не можна розірвати, оскільки друга сторона, що взяла участь у ньому на законних підставах, може примусити порушника його виконувати.

Примусова вуздечка — це коли людину позбавляють свободи з засто-суванням сили. Така вуздечка, на думку мислителя, є протизаконною.

У праці "Історія Російська" В. М. Татищев розмірковував також про форми правління, поділяючи їх на правильні, неправильні та змішані.

Демократія й політія (змішана форма правління) можливі в невеликих державах або в містах-державах, як це було у Стародавній Греції. З цього він робив висновок, що найбільш вдалою формою правління для Росії є монархія.

Важливе місце в системі політичних і правових інститутів монархії іс-торик приділяв судовій системі. Здійснення судочинства він розглядав як "головну посаду" великих властей. Абсолютна монархія була суспільно-політичним ідеалом ще одного мислителя Росії того часу, прибічника реформ Петра І Івана Тихоновича Посошкова (1652—1726). Політичні й правові погляди він виклав у праці "Книжка про бідність і багатство", яку 1724 р. надіслав імператорові.

У ній він зазначав, що лише централізована влада спроможна забезпечити в державі мир і загальне благо. Решту форм правління він уважав недосконалими, піддавав критиці обмежені монархії, в яких монарх не може повністю реалізувати свої можливості. Влада монарха, за вченням І. Т. Посошкова, подібна до влади Бога, необмежена й надзаконна.

У своєму проекті державних перетворень, спрямованих на зміцнення абсолютизму, мислитель пропонував цареві чітко визначити права та обов'язки кожного стану суспільства. Всі дворяни повинні перебувати на військовій або державній службі, що буде підставою для володіння кріпосними селянами.