33. Епікур про державу та право

Етика — основна частина вчення Епікура. Вона являє собою ту ланку, яка пов’язує його фізичні та політико-правові погляди. А в цілому все вчення Епікура базується на його етичних ідеях. Провідним принципом цієї етики є індивідуальне задоволення. “Отже, — пояснював він сам основу своєї етики, — коли ми кажемо, що задоволення є кінцева мета, то ми розуміємо не задоволення гультяїв і не задоволення, яке міститься в чуттєвих насолодах, як думає дехто, хто не знає або не погоджується, або неправильно розуміє, але ми розуміємо свободу від тілесних страждань і від душевних тривог”. Розсудливість — основа всіх чеснот. Вона полягає в розумінні того, що не можна жити приємно (собі на втіху), не живучи розумно, морально і справедливо.

Основні цінності розгляденої етики (задоволення, свобода, “атараксія” — безтурботний спокій духу), як і вся вона в цілому, мають індивідуалістичний характер. Свобода людини — це, згідно з Епікуром, її відповідальність за розумний вибір свого способу життя. Сфера людської свободи — це сфера її відповідальності за себе. Свобода не збігається з необхідністю. Необхідність є лихом, стверджував Епікур, але немає ніякої необхідності жити з необхідністю. Він уважав, що держава й закон є наслідком договору між людьми про їхню взаємну безпеку. Метою державної влади повинно бути гарантування такої безпеки, подолання страху, створення тихого, безтурботного життя.

Право, на його думку, — це утвердження справедливості. Але справедливість Епікур розглядав як мінливу категорію: для кожного часу й місця — своя справедливість. З урахуванням цього діяльність владних структур держави, людей, а також самі закони мають відповідати природним законам, характерним для конкретного місця й часу. Закони філософ уважав гарантією свободи й незалежності індивіда, але не всіх громадян, а лише морально досконалих. Закони мусять охороняти цю частину суспільства від “натовпу”.

34.Політичні та правові погляди Дж. Лільберна (російською).

Политические взгляды Лильберна весьма интересны с точки зрения развития теории буржуазного демократизма. Частью еще в зародыше, частью уже в развитом виде в произведениях Лильберна и его единомышленников можно встретить все идеи, нашедшие свое классическое выражение в многочисленных декларациях и конституциях американской и французской буржуазных революций XVIII в. Таковы идея народного суверенитета (народ – источник всякой власти), теория общественного договора и естественного права, писаная конституция и основные неотчуждаемые права народа, всеобщее избирательное право и референдум, республиканская форма правления, разделение властей (законодательная, исполнительная, судебная власти и их независимость друг от друга), личная свобода – свобода религиозных верований, печати, собраний, судебные гарантии, неприкосновенность личности и имущества, пропорциональность налогового обложения. Следует отметить и своеобразный переходный характер идеологии Лильберна. В стиле эпохи реформации он широко пользуется религиозными авторитетами, ссылаясь часто на священное писание и пользуясь излюбленными библейскими образами. Известное замечание Маркса о своеобразии идеологии английской революции применимо и к Лильберну: «Так, одним столетием раньше (по сравнению с французской буржуазной революцией. – В. С.)…, Кромвель и английский народ воспользовались для своей буржуазной революции языком, страстями и иллюзиями, заимствованными из Ветхого завета»009. наряду с этим Лильберн часто прибегает и к другим авторитетам. В своих памфлетах он ссылается на английское статутное право («общее право страны»), различные средневековые хартии и законы, исторгнутые нередко силой у королей в результате многовековой классовой борьбы. Особенно часто цитируется знаменитая Великая хартия вольностей (1215), причем, как это вполне естественно для представителя XVIII в., Джон Лильберн толкует ее чрезвычайно широко, совсем иначе, чем ее понимали сами авторы – мятежные бароны XVIII в., подразумевавшие под «свободным человеком» не кого иного, как прежде всего феодала.

Лильберн также часто ссылается на естественное право («законы природы, которым обязан подчиняться человек») и право разума, что сближает его с более поздними политическими писателями-рационалистами конца XVII и XVIII вв. самая религия Джона Лильберна носит рационалистический характер и, по существу, сводится к определенным предписаниям гуманной морали.

Демократическая конституция Лильберна не была проведена в жизнь. Силы демократии оказались слабы перед объединенной мощью крупного торгово-промышленного и аграрного капитала. По существу проект левеллеров оказался утопией. И еще через 200 лет в той же самой Англии на иной ступени общественного развития, когда в рядах демократии решающую роль уже играл пролетариат, английскому чартизму пришлось в программе Народной хартии повторить в значительной степени те же лозунги великих демократов XVII в. (одногодичный парламент, широкое избирательное право и т.д.).

Историческое значение Лильберна заключается в его борьбе за осуществление идей буржуазной демократии. В конкретных условиях английской буржуазной революции середины XVII века Лильберн не мог возвыситься до сознания того, что его борьбе поставлены определенные пределы, обусловленные классовой структурой общества. Несмотря на свою мелкобуржуазную ограниченность, демократический идеал Лильберна носил прогрессивный характер.