32. Політико-правові пог. Рос. Філ.. І правознав. Перш. Пол.. 20 ст.(Шершеневич, Котляревський)

Для широких кіл російської інтелігенції того періоду, як відзначали багато великих теоретики права, було притаманне нехтування до правових норм суспільного життя. Деяким більше імпонував принцип - мета виправдовує засоби.

Подібні ж оцінки правосвідомості російської інтелігенції містяться в працях І.А. Ільїна, В.А. Маклакова, П.Б. Струве, І.А. Покровського та ін

Соціально-політичні особливості Росії служили живильним середовищем для ескалації тероризму, формували сприятливу моральну атмосферу в суспільстві для його поширення. Ряди терористів поповнювалися, їх «подвиги» прославлялися.

Атмосфера засліплення російського суспільства щодо терору до кінця 70-х років XIX ст. висвітилася у зв'язку з процесом над терористкою В. Засулич.

Праворозуміння Соловйова зробило помітний вплив на правові погляди Новгородцева, Трубецького, Булгакова, Бердяєва, а також на загальний хід дискусій з питань взаємовідносин церкви і держави періоду «російського релігійного ренесансу» (перше десятиліття XX ст.).

У своїй фундаментальній праці про правову державу Сергій Олександрович Котляревський (1873-1940) писав як про загальновідомий: «ідея правової держави увійшла в побут сучасних цивілізованих держав, у сукупності тих очікувань, які звертає член державного союзу до керівників цього останнього. Правова держава стало одним з політичних завдань. Багато разів відзначався криза правосвідомості, втрата віри у всемогутність права і установ. Готівку пережитих тут розчарувань не відніме у даних прагнень наполегливості і виразності: переконання, що держава повинна прийняти вигляд правової держави, залишається непоколебленним »

Головне призначення правової держави, згідно Котляревському, бути державою справедливості; цінність його визначається цінністю самого правового початку і при тому припущенні, що закон у такій державі завжди справедливий і що «спосіб його створення є в той же самий час - при недоліки людської природи - забезпечення цієї можливої справедливості ».

Збалансований варіант поєднання професійно-юридичного догматизму і філософського позитивізму втілився в концепції влади Габріеля Феліксовича Шершеневича (1863-1912). Держава являє собою джерело права як владного веління.

Влада пов'язана з волею, з умінням «примусити інших співвідносити свою поведінку з волею пануючих, вводити свою волю одним з істотних мотивів, що визначають поведінку іншого». В основі влади, як її трактує Шершеневич, лежить багато в чому той же емоційний і розумовий настрій, який так ретельно обговорено в роботах Коркунова та Петражицького. Шершеневич називає його егоїстичним почуттям повинності, які складено в нього зі страху і віри в те, що слухняність може принести відомі вигоди.

Усі влади в державі спираються на державну владу з її початковим (історично і логічно) авторитетом, з неї ж вони черпають свої сили, тоді як державна влада спирається безпосередньо на суспільні сили. Так держава може характеризуватися з позиції соціології. З юридичної точки зору, держава є правове відношення, є об'єкт чи суб'єкт права, але це вже, по Шершеневичу, неправильні, спотворені уявлення про владу. З методологічної точки зору, підкреслює він, «юридичне визначення не тільки не здатне пояснити реального істоти того, що ми називаємо державою, але воно криє в собі небезпеку затемнити перед нами справжню сутність явищ, що відбуваються в державі. Поняття про державу тільки одне - соціологічне ».

Соціологічне поняття про державу виходить з того, що важко побудувати поняття про державу як силі, державі як юридичному відношенні, але можливо це зробити тільки з урахуванням і лише на основі уявлення про нього як комбінації сили і волі. Державна влада постає в цьому випадку як заснована на самостійній силі воля одних (панівне) підпорядковувати собі волю інших (підвладних).