![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •Історія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна дисципліна. (Завдання та актуальність вивчення курсу. Юридичний характер.)
- •Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації.
- •Вчення про державу і право Івана Франка
- •Поняття і загальна характеристика структури і змісту політико-правового вчення.
- •Політична доктрина Ніколо Макіавеллі (Італія).
- •Державно-правові погляди Лесі Українки (Лариси Косач).
- •Методологія історії політичних і правових вчень.
- •Політичні і правові ідеї Реформації (Мартін Лютер, Томас Мюнцер (Німеччина), Жан Кальвін (Швейцарія).
- •Загальна характеристика міфологічних та релігійних уявлень про політику, державу та право.
- •Погляди на державу та право вчених-юристів Київського, Харківського та ін. Університетів України (к.А. Неволін, н.Д. Іванішев, м.Ф. Владимирський-Буданов, о.Ф.Кістяківський та ін.)
- •Політико-правова ідеологія Стародавньої Індії /брахманізм, ранній буддизм, школа.
- •Вчення Жана Бодена (Франція) про державу.
- •13. Політико – правова ідеологія у Стародавньому Китаї. Даосизм. Конфуцій.
- •14. Політико- правова ідеологія раннього європ. Соціалізму. Томас Мор, Кампанелла.
- •15. Погляди на д.І п. М. Грушевського.
- •16.Загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції.
- •17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму. (Полоцький, Крижаніч, Прокопович,Татищев, Посошков).
- •18. Погляди на д. І п. В. Винниченка.
- •19. Заг. Характер. Розвитку Рос. Політико_ правової думки. Основні етапи. Спрямованість і зміст.
- •20 Заг. Характер. Головн. Напрямків ппв в 20 ст.
- •21. Погляди софістів на державу та право.
- •22. Вчення Гуго Гроція про д і п.
- •23. Політико – правові концеп. Нац. Укр. Держави у 20 ст.
- •24. Вчення Сократа про державу та право.
- •25. Політико-правові ідеї м.М. Сперанського.
- •26. Сучасна політ. Правов. Ідеологія не залеж.. Укр.
- •27. Платон про д і п.
- •28. Політичне і правове вчення Бенедикта (Барух) Спіноза.
- •30. Вчення Аристотеля про походження держави і права.
- •31. Основ. Напрям. Англ. Політико – провової думки в період буржуаз. Револ. 17 ст.
- •32. Політико-правові пог. Рос. Філ.. І правознав. Перш. Пол.. 20 ст.(Шершеневич, Котляревський)
- •33. Епікур про державу та право
- •34.Політичні та правові погляди Дж. Лільберна (російською).
- •35. Політико – прав. Ідеол. Рос. Марксизму (Плеханов, Ленін)
- •36. Стоїки про державу та право.
- •37. Вчення Томаса Гоббса про державу і право.
- •38. Праворозуміння радянського періоду (Кечекьян, Нерсесянц)
- •39. Полібій про розвиток політичних явищ.
- •40. Вчення Дж. Локка про державу і право.
- •41. Теорія соціальних функцій і корпоративної держави л. Дюгі
- •44. Вчення Цицерона про державу і право.
- •45. Природно – правові вчення в Німеччині XVII-XVIII ст. (Самуїл Пуфендорф)
- •46. Сучасний позитивізм: аналітична юриспруденція г. Харт.
- •47. Політ.- прав. Погляд римських стоїків.(Марк Аврелій Антоній)
- •48. Політико- прав. Думка в Італії 17 – 18 ст.Чезаре Беккаріа
- •49. Нормативiстська концепція права Кельзена і його вчення про державу
- •50. Вчення римських юристів про право (Гай, Папініан, Павло, Ульпіан).
- •51. Політико правова доктрина Монтеск‘є
- •52. Політико-правові ідеї раннього християнства.
- •53. Політико-правові погляди Августина.
- •54. Загальна характеристика політико-правової думки середньовічного суспільства.
- •55. Політико правова доктрина Жан Жака Руссо ( Жак Ів Кусто)
- •56. Вчення Хоми Аквінського про державу і право.
- •57. Французький соціалізм епохи Просвітництва ( ж. Мол‘є, Мореллі, Маблі)
- •58. Погляди Марсілія Падуанського на державу і право.
- •59.Політико- правова ідеологія Великої французької революції (конституціоналісти, жирондисти, якобінство, Марат, Робесп‘єр, Гракх Бабеф)
- •60. Загальна характеристика і основні напрямки американської політико-правової ідеології 17-19 ст
- •61. Мусульманська політико-правова думка. Коран як джерело мусульманського права.
- •62. Вчення і. Канта про державу і право.
- •63. Соціологічна теорія Ерліха
- •64. Політичні погляди у Київський Русі.
- •65. Слово «про закон і благодать» митрополита київського Іларіона
- •66.Вчення Гегеля про державу і право
- •67.Школа «реального права» Джером Френк, к. Ллевеллін (сша) та концепція соціального права» Гурвича
- •68. Політична програма Володимира Мономаха
- •69. Історична школа права ( Густав Гуго, Фрідріх Карл Савін’ї, Георг Пухта).
- •70. Психологічна концепція права л.Петражицького
- •71. Політико-правова ідеологія лібералізму /Джеремі Бентам, Джон Стюарт Мілль (Англія), Вільгельм Гумбольдт, Лоренц Штейн (Німеччина)/.
- •72. Політико-правова ідеологія фашизму
- •73. Політико-правові погляди Івана Вишенського.
- •74. Погляди Огюста Конта на державу і право.
- •75. Юридичний позитивізм Джон Остін (англ.)
- •76. Політико-правова думка в Укр. Козац. Державі і Гетьманщнини. Б. Хмельницький
- •77. Політико-правова ідеологія анархізму. Прудон, Штірнер, Шмідт
- •78. Вічні проблеми історії політичних і правових вчень.
- •79. Ідеї природного права в Україні епохи просвітництва
- •80 . Політико-правова ідеологія соціалізму. Сен-Сімона, Фур»є, р. Оуен
- •81. Політико-правові погляди г. Сковороди.
- •82. Політико-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса (марксизм).
- •83. Класифікація політичних і правових вчень - основні підходи, підстави. Причини і наслідки різноманітності вчень, напрямів, шкіл та тенденцій у політико-правовій ідеології.
- •84. Я. Козельський про суспільний договір
- •85. Юридичний позитивізм другої половини 19 ст. / Карл Бергбом і Пауль Лабанд (Німеччина), ліберальний позитивізм Адемара Есмена (Франція)/
- •86. Характеристика релігійно-міфологічних уявлень про політику, державу і право в країнах Стародавнього Сходу в 2-1 тис. До н. Е.
- •87. Загальна характеристика розвитку політико – правових ідей в Україні у 19 ст.
- •88. Вчення р.Ієрінга про державу і право
- •89. Політико-правовий зміст творчості Гомера та Гесіода.
- •90. Політичні та правові погляди т.Г. Шевченка.
- •91. Політичні і правові ідеї м.П.Драгоманова.
- •92. Політико-правова концепція ф.Ніцше
20 Заг. Характер. Головн. Напрямків ппв в 20 ст.
Неокантіанство. Головним представником цього напряму був німецький правознавець, професор університету в Галле Рудольф Штаммлер (Stammler), 1856-1938. Його головні праці: "Господарство і право з точки зору матеріалістичного розуміння історії"; "Вчення про справжнє право"; "Теорія правознавства".
Основою поняття права, його вихідною точкою є, за Штаммлером воля. Якщо природа, її явища є сукупністю причин і наслідків то соціальний світ, суспільство є проявом, реалізацією невизначено великої кількості людських воль, прагнень, "хотінь", що охоплюється категорією цілі, мети. Таким чином - суспільство це сукупністю цілей і засобів. Соціальні явища, в тому числі право, держава, політика не підпорядковуються законам причиновості, а охоплюються категорією цілі, як апріорною властивістю людської свідомості і волі. Воля є визначенням способів через ціль. Щоб воля стала правом, вона мусить перш за все зобов'язувати людей. Тобто право це воля, яка виникає у результаті взаємодії значної кількості людей, і має своїм призначенням їх взаємно зобов'язувати. Так виникає соціальна воля, при цьому цілі одних людей стають способами для інших і навпаки.
Натомість він запропонував розділити проблему сутності права на три групи питань:
1) Що таке право? Яке загальне поняття кладеться, тобто є безумовним, в основу будь-якого розгляду права, щоб були підстави взагалі називати його "правовим"?
2) В чому полягає обгрунтованість обов'язковості права? Тобто, як слід розуміти, що будь-який правовий припис, незалежно від свого змісту, є обов'язковий до виконання тільки тому, що є "правовою" нормою?
3) Коли зміст правової норми є обгрунтований? Як повинен поступати кожен, хто діє "по праву", щоб зміст його діяння був справедливим?
Відповідь на ці питання, на думку вченого, можна дати тільки тоді, коли прийняти, що ідея справедливості є формальна властивість, яка притаманна будь-якому праву - минулому, чинному чи бажаному.
Правовий порядок є засіб для досягнення цілей. З цього слідує, що сутність права підпорядкована закономірностям людських прагнень, тобто безумовно однаковому способу оцінки змісту цілей. Найбільш глибоким та оригінальним представником психологічної напряму в праві був випускник юридичного факультету Київського університету Лев Петражицький, 1867-1931, творець психологічної теорії права, яка викладена в працях "Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності" та "Вступ до вивчення права і моральності. Емоційна психологія".
Замість традиційного поділу елементів психічного життя на пізнання, почуття і волю Петражицького запропонував поділ на 1) двохсторонні активно-пасивні переживання, моторні подразнення - імпульси або емоції; 2) односторонні переживання, які, в свою чергу, поділяються на а) односторонньо-пасивні, пізнавальні та чуттєві й б) односторонньо-активні, вольові. При цьому він підкреслював, що імпульси або емоції відіграють в житті людини головних та визначальних факторів пристосування до умов життя. Саме емоції є завжди мотивами поведінки людини.
На думку Петражицького право має, у порівнянні з мораллю, визначальне значення для життя суспільства. Правові переживання є основними ланками, що об'єднують суспільство, без них існування останнього є неможливим.
Соціологічна юриспруденція. Школа вільного права. Одним з головних ідейно-теоретичних джерел сучасної юриспруденції є так званий рух за "вільне право", що виник наприкінці XIX - на початку XX ст. у Західної Європи.
Вченим, який одним з перших найбільш грунтовно розробив і висунув головні програмні засади цього напряму був творець "школи вільного права" Євген Ерліх, 1862-1922, основоположник соціології права, у нерозривному зв'язку з якою він і розробив свою теорію "вільного суддівського знаходження права". Головні праці вченого - "Вільне знаходження права і вільна наука права", яка вважається вихідним пунктом всього вільно-правового руху та "Основи соціології права" ("Grundlegung der Soziologie des Rechts"). Євген Ерліх народився у Чернівцях, проживав тут більшу частину свого життя, працював у Чернівецькому університеті.
У концепції Ерліха право проявляється у подвійному порядку: один порядок містить норми, які виробляються при вирішенні спорів, другий норми, за якими здійснюється повсякденна людська діяльність. Перші він називає нормами рішень, другі - організаційними нормами, або суспільним правом.
Правом є норми, які самі по собі формуються у суспільстві, воно твориться не тільки законами, а й громадською самодіяльністю. Водночас, він відзначав роль держави у суспільстві, стверджуючи неможливість розвитку суспільства при повній анархії. Розуміючи право набагато ширше, ніж правотворчість держави, Ерліх заперечував примус як обов'язкову і специфічну ознаку права ". Право, зазначав Ерліх, не застигла догма, а мінлива, жива сила, і те, що законодавець мав на увазі вчора, може застаріти сьогодні.
Раско Паунд (Pound), 1870-1964, один з найбільш яскравих представників функціоналізму розглядав право як режим впорядкування людських стосунків. Юрист, на його думку, виконує роль "суспільного інженера". Паунд скептично ставився до догматики права, підкреслюючи, що "будь-яке юридичне знання є відносною істиною", проте головна мета теорії права є постійна і незмінна: збереження суспільної рівноваги. Завдання ж права полягає у забезпеченні шести суспільних інтересів:
загальна безпека, тобто правові норми, які гарантують безпеку і публічний порядок, а також охорону святості договорів;
суспільний інтерес, який полягає у забезпеченні таких суспільних установ, як сім'я, релігія і політичні права громадян;
охорона почуття суспільної моралі;
збереження суспільних благ; цей інтерес виражається у правах, які захищають необхідні для життя людини блага;
суспільний інтерес, який виражається в загальному прогресі, у правовій підтримці економічного, політичного і культурного прогресу;
суспільний інтерес, який полягає в охороні життя особи. Цей останній, на думку вченого, є "певною мірою найважливішим з усіх".
Кельзен підкреслював, що про право можна говорити тільки як про норму, яка може бути як загальною, так і індивідуальною. Включаючи в поняття позитивного права не тільки результати державної нормотворчості, але й договори, адміністративні акти, судові рішення й навіть односторонні угоди, такі як заповіт, Кельзен ототожнює поняття права і правопорядку.
Держава, з точки зору Кельзена, є не що інше, як система правових норм. Це правопорядок, персоніфікація правопорядку, або іншими словами, правопорядок, який досягнув певного рівня централізації. Ототожнюючи державу і право, вчений підкреслював, що сила держави - це сила права, а державна влада є результат дії правопорядку, тобто результат дії певної системи правових норм.