18. Погляди на д. І п. В. Винниченка.

Попервах В. Винниченко вважав себе прибічником “російсько-українського комуністичного табору”, оскільки комунізм, на його думку, був не лише політичною теорією, а й філософією всього життя людини. Згодом, переконавшись у великодержавній політиці керівників більшовицької Росії, він переглянув свої політичні погляди, і національні проблеми вийшли в нього на перший план.

Очолюючи Генеральний секретаріат Української Центральної Ради, В. Винниченко підготував низку декларацій і декретів УНР, в яких проводив ідею суверенітету України в майбутній федеративній державі.

Ідею суверенітету України В. Винниченко обстоював на переговорах із членами Тимчасового уряду Росії після Лютневої революції 1917 p., а перегодом — із керівниками більшовицької влади. З цього приводу у своєму щоденнику він писав, що відродження національної державності — вельми складна справа, яка ускладнюється тим, що українська нація історично не підготовлена до державності.

19. Заг. Характер. Розвитку Рос. Політико_ правової думки. Основні етапи. Спрямованість і зміст.

Основні етапи розвитку політичних і правових вчень у Росії

1. Державно-правові вчення періоду утворення феодальної централізованої держави та зміцнення абсолютизму в Росії

2. Політико-правова ідеологія в Росії у другій половиш XVIII — першій половині XIX ст.

3. Концепції держави і права в Росії у другій половині XIX — на початку XX ст.

1. Проблема скасування права церковної влади на зламі XV—XVI ст. викликала до життя дві протилежні ідейні течії, які значною мірою вплинули на подальший розвиток політичної та правової думки в Росії. Представники першої течії — "нестяжателі", засновником якої був монах Ніл Сорський (у миру Микола Майков, 1433—1508), пропонували задля відновлення авторитету церкви в суспільстві вести аскетичний спосіб життя, відмовитися від володіння майном, заселеними землями, самостійно вести господарство для свого утримання. Ідеї "нестяжателів" про співвідношення світської та духовної влади з 1508 р. підтримував Вассіан Патрикеев (?—1545), але рішуче висловлювався проти підкорення церкви державі.

Прихильники другої ідейної течії, йосифляни, засновником якої був Иосиф Волоцький (у миру Іван Санін, 1439 чи 1440—1515), робили спроби обстояти право на володіння населеними землями, висловлювали думки про те, що духовна влада вища від світської, а цар є слугою Бога і мусить коритися церкві.

Прибічником ідеї централізованої монархії з сильною зовнішньою політикою був ідеолог дворянства, письменник-публіцист Іван Семенович Пересвєтов.

Монархічна держава мала б здійснити військову реформу, оскільки своєю силою військо здобуває славу цареві. А оскільки підневільна людина, кріпак не може бути хоробрим воїном, то І. Пересвєтов пропонував звільнити холопів.

У перехідний період між ними з'явилася політико-правова концепція російського дипломата Афанасія Лаврентійовича Ордіна-Нащокіна (1605—1680). Він пропагував ідею "освіченої" монархії, яка, на його думку, є єдиною формою правління, здатною забезпечити "загальне благо" для всіх людей.

Серед перших ідеологів освіченої монархії був і Симеон Полоцький (у миру Самуїл Петровський Ситніанович, 1629—1680). Чернець, вихователь царських дітей, людина з широким спектром знань, Симеон, в епоху укріплення монархічної держави, вважав природною соціальну нерівність. Долю людини, за його вченням, визначено, і кожен повинен діяти відповідно до її приписів. Державним діячам належить піклуватися про своїх підлеглих, не доводити їх до зубожіння, керувати ними розважливо.

Головними проблемами, що розглядалися в державно-правових концепціях того часу, були затвердження абсолютизму, авторитету самодержавства. Серед авторів таких концепцій був український і російський письменник, церковний діяч, керівник "Ученої дружини" Феофан Прокопович (1681— 1736). Свою державно-правову теорію він виклав у декількох творах, серед яких "Слово про владу й честь царську", "Слова й промови повчальні, похвальні й поздоровні"

Державно-правові погляди другої половини XVIII ст„ можна поділити на три основні течії: офіційну ідеологію; консервативно-аристократичну ідеологію; політико-правову ідеологію Просвітництва.

У другій половині XIX ст. на розвиток політико-правових концепцій у Росії значно вплинула ідеологія народництва, що виникло наприкінці 60 — на початку 70-х pp. серед різночинної інтелігенції. Згодом народництво розділилося на течії, найбільш впливовою серед яких виявився анархізм. Сутність теоретичної концепції анархізму полягала в запереченні держави, державної влади, приватної власності, права й зовнішнього примусу. Держава, за цим ученням, є насиллям над людиною, а влада — джерелом нерівності, несправедливості в суспільстві.

Ідеологом російського анархізму був Михайло Олександрович Бакунін (1814—1876). Він брав участь у Дрезденському повстанні 1848—1849 pp., був членом 1-го Інтернаціоналу, з якого 1872 р. його виключили за критику насильницької концепції держави К. Маркса і Ф. Енгельса.