- •1. Поняття “парламентаризм”. Парла-зм як форма суспільного співжиття. Обмежений парлам-зм
- •2 Періодизація світового парламентаризму
- •3. Типи парламентаризму
- •4 Парламентські інститути в античному світі
- •5. Станово-представницькі установи Середньовіччя та Нового часу
- •6. Британські концепції парламентаризму: Локк, Берк, Міль, Дайсі
- •7. Американські концепції парламентаризму
- •8 Ідеї парламентаризму в німецькій класичній філософії: Гегель, Кант
- •9 Сучасний парламентаризм
- •10. Керівні органи парламенту
- •9. Сучасний парламентаризм, його значення, функції
- •11. Двопалатна структура парламенту
- •12. Структура сучасних парламентів
- •13. Повноваження верхньої палати
- •14. Однопалатні
- •15. Повноваження нижньої палати пар-ту в двопалатних парла-ах унітарних держав
- •16. Повноваження нижньої палати пар-ту в 2-палатних парл-ах федеративних держав
- •17 Принципи організації сучасних парламентів
- •18. Сесійність та пост. Сучасних парламентів
- •19. Кількісний склад сучасних парламентів
- •21. Мажоритарна система, її вплив на структуру парламенту
- •22. Пропорційна в.Система, її вплив на структуру парламенту
- •24. Поняття «обмежувальний пункт»/ виборчий барєр
- •25. Порядок формування верхньої палати парламенту
- •26 Проблема 2-палатності в унітарних дер-ах
- •27.Прямі,багатоступінчаті вибори, призначення членів парламенту, мандат «за посадою»
- •28. Парламентські фракції/групи/клуби
- •29. Парламентські комісії/комітети парламенту
- •30. Особливості політичної структуризації парламентів Великобританії та сша
- •31. Чергові та позачергові сесії парламентів
- •32. Допоміжний апарат парламенту
- •33 Парламентські слідчі комісії
- •34. Зміст законодавчої функції
- •35. Поняття законодавчий процес
- •36 Основні етапи законотворення
- •39 Етап обговорення законопроекту
- •40 Прийняття закону
- •41. Поняття «проста парламентська, конституційна, абсолютна більшість
- •42. Етап санкціонування/підписання закону
- •43. Право вето в конституціях країн світу
- •44. Відносне / відкладальне вето й процедура його подолання
- •45. Етап офіційного оприлюднення закону
- •46. Поняття «механізм стримувань та противаг
- •47. Установча функція парл-ту
- •48. Обрання глави держави парламентом
- •49. Участь парламенту у формуванні уряду
- •50. Позапарламентський спосіб формування уряду
- •51. Участь парламентів у формуванні органів державної влади або призначенні посадових осіб
- •52. Повноваження парламенту у сфері зовнішньої політики
- •53. Квазісудові функції парламентів
- •54. Контрольна функція парламенту
- •55. Об’єкти парламентського контролю
- •56. Поняття «парламент без парламентаризму
- •57. Контрольні органи парламентів
- •58. Форми парламентського контролю
- •59. Виконавча влада як об’єкт парлам-го контролю
- •60. Інтерпеляція та депутатський запит
- •61 Тимчасові комісії парламенту
- •63. Інститут омбудсмена
- •64. «Політична відповідальність уряду».
- •65. Послання глав держав та тронні промови
- •66. Парламентські слухання
- •67. Бюджетний процес та рахункові палати
- •68 Поняття «асигнатури ? та контра сигнатури»
- •69 Процедура розпуску парламенту
- •70. Процес становлення парламентаризму в Україні
- •I етап – віче
- •II етап – запорізька січ
- •III етап – центральна рада
- •IV етап – ліга землевласників
- •71. Процедура формування парламенту україни
- •72 Конституційно-правовий статут вр України
- •73 Парламент України в системі органів державної влади
- •74 Керівні органи укр. Парламенту
- •76 Повноваження парламенту України
- •77 Проблема політичної відповідальності парламенту в Україні
- •79. Депутатський імунітет, ідемнітет
- •80 Процедура проходження законопроекту в парламенті
- •81 Президентське вето та процедура його подолання в Україні
- •82 Підстави та процедура розпуску парламенту в Україні
- •84. «Політичне лобіювання
- •85. Політичне лобіювання в укр.Парламенті
- •86. Проблема утвердження парламентаризму у постсоціалістичних державах (на прикладі Республіки Болгарії
- •87 Внутрішня організація парламентів
- •88 Моделі парламентського контролю
- •89 Проблема парламентаризму у президентських республіках
- •90. Поняття «криза парламентаризму»
63. Інститут омбудсмена
Вперше (вже в наш час) інститут омбудсмена з’явився в Швеції, як орган парламенту у боротьбі зі свавіллям королівської влади щодо додержання прав і свобод людини і громадянина. Головне завдання омбудсмена є здійснення правозахисної функції – забезпечення захисту прав людини. За своєю суттю інститут обмудсмена є додатковим інститутом захисту прав людини. Він доповнює захист, який здійснюється органами судової влади, прокуратури
Омбудсмен – це служба, яка незалежно приймає і розглядає скарги на погане державне управління. Головна її функція полягає у контролі рішень, процесів, рекомендацій, випадкових або навмисних дій, які суперечать закону, правилам або інструкціям чи мають відхилення від встановленої практики чи процедур, а також скарги на ігнорування, недостатню увагу, затримки, некомпетентність, неефективність і невідповідність в керівництві або виконанні службових обов’язків. У багатьох країнах повноваження омбудсмена також поширюються на контроль та інспектування адміністративних систем з метою зведення корупції до мінімуму
Крім назви «омбудсман», яка набула характеру родової, для позначення відповідної посади використовуються й інші: парламентський комісар із справ адміністрації (Великобританія, Нова Зеландія), посередник або медіатор (Франція), народний захисник (Іспанія), проведор юстиції (Португалія), уповноважений з прав людини (Польща, Росія), контролер (Литва) тощо.
Звичайно омбудсманів обирають парламенти або їх нижні палати на строк власних повноважень. У Швеції парламент обирає чотирьох омбудсманів, кожний з яких здійснює контроль в окремій сфері публічної діяльності. В Австрії нижня палата парламенту обирає колегію народного правозахисту, яка складається з трьох членів і діє як єдиний орган. У Литві конституція передбачає кількох контролерів парламенту. В Угорщині, крім «традиційного» омбудсмана, парламент обирає уповноваженого з питань захисту прав національних і етнічних меншин.
Існує й інший порядок заміщення посади омбудсмана. У Франції медіатор призначається урядом строком на шість років. У Великобританії посада парламентського комісара також заміщується шляхом урядового призначення. Комісар іде у відставку у віці 65 років, але він може бути усунутий з посади і достроково за рішенням обох палат парламенту.
Найширшими повноваженнями наділені омбудсмани у Скандинавських країнах і Фінляндії. Тут до сфери їхньої компетенції віднесено контроль за діяльністю не тільки державних органів, а й місцевого самоврядування. У Швеції та Фінляндії омбудсмани здійснюють контроль навіть за судами. Вони не втручаються в саму роботу судових органів, однак мають право порушувати кримінальні справи проти тих суддів, які чинять протизаконне. В Данії, Фінляндії контроль омбудсманів поширюється й на членів уряду.
У Швеції і Норвегії один з омбудсманів контролює тільки військову адміністрацію, в той час як у Данії та Фінляндії військові справи віднесені до тих омбудсманів, які займаються діяльністю цивільних установ. У ФРН, де не існує загального інституту омбудсмана, нижня палата парламенту обирає спеціального уповноваженого з питань оборони, до обов'язків якого віднесені охорона прав військовослужбовців і сприяння парламентському контролю за збройними силами.
У Великобританії поза контролем парламентського комісара залишається сфера місцевого самоврядування. Він також не має права займатися питаннями, віднесеними до компетенції судів або адміністративних трибуналів. До того ж його повноваження охоплюють діяльність не усіх міністерств та відомств. Зокрема, комісар не може розглядати скарги на роботу поліції, органів управління державним сектором економіки, охорони здоров'я тощо.
Загальний порядок роботи омбудсманів такий: скарги окремих громадян на дії органів влади і посадових осіб передають омбудсманам, вони починають розслідування. У Великобританії ці скарги спочатку подають депутатам від відповідних виборчих округів, а ті вирішують — передавати їх парламентському комісару, чи ні. За змістом своїх повноважень омбудс-мани з власної ініціативи контролюють виконання вимог законності в діяльності органів влади. Проте вони не мають права вживати оперативні заходи, пов'язані з прямим втручанням у роботу цих органів.
Звичайною формою реагування з боку омбудсманів є різного роду подання і пропозиції. З ними, зокрема, омбудсман може звернутися до парламенту або уряду, пропонуючи зміни у законодавстві. У Швеції омбудсма-ни наділені правом законодавчої ініціативи, а в Іспанії та Польщі — правом ініціювати конституційний контроль.
Практично в усіх країнах омбудсмани мають право звертатися до органів влади і посадових осіб, яких вони контролюють, з рекомендаціями ліквідувати наслідки вчинених порушень. Такі звернення звичайно мають місце у зв'язку з ненавмисними неправомірними діями, іноді їм надається превентивний, профілактичний характер. У випадках грубого порушення законності омбудсмани у Скандинавських країнах і Фінляндії можуть порушити кримінальну справу і навіть виступати із обвинуваченням у суді.
Щороку омбудсмани подають парламенту звіт про свою роботу, який, як правило, розглядається у спеціальній комісії (комітеті). У Франції медіатор звітує ще й перед президентом.
В усіх країнах, де вони існують, омбудсмани розглядаються як своєрідні посередники між особою та органами влади. Вони позбавлені змоги виправляти рішення відповідних органів і посадових осіб. Їхня діяльність за своєю природою є швидше наглядовою, ніж контрольною. Сама ж діяльність омбудсманів сполучається з іншими формами парламентського контролю і нерідко спричиняє їх застосування