- •1. Поняття “парламентаризм”. Парла-зм як форма суспільного співжиття. Обмежений парлам-зм
- •2 Періодизація світового парламентаризму
- •3. Типи парламентаризму
- •4 Парламентські інститути в античному світі
- •5. Станово-представницькі установи Середньовіччя та Нового часу
- •6. Британські концепції парламентаризму: Локк, Берк, Міль, Дайсі
- •7. Американські концепції парламентаризму
- •8 Ідеї парламентаризму в німецькій класичній філософії: Гегель, Кант
- •9 Сучасний парламентаризм
- •10. Керівні органи парламенту
- •9. Сучасний парламентаризм, його значення, функції
- •11. Двопалатна структура парламенту
- •12. Структура сучасних парламентів
- •13. Повноваження верхньої палати
- •14. Однопалатні
- •15. Повноваження нижньої палати пар-ту в двопалатних парла-ах унітарних держав
- •16. Повноваження нижньої палати пар-ту в 2-палатних парл-ах федеративних держав
- •17 Принципи організації сучасних парламентів
- •18. Сесійність та пост. Сучасних парламентів
- •19. Кількісний склад сучасних парламентів
- •21. Мажоритарна система, її вплив на структуру парламенту
- •22. Пропорційна в.Система, її вплив на структуру парламенту
- •24. Поняття «обмежувальний пункт»/ виборчий барєр
- •25. Порядок формування верхньої палати парламенту
- •26 Проблема 2-палатності в унітарних дер-ах
- •27.Прямі,багатоступінчаті вибори, призначення членів парламенту, мандат «за посадою»
- •28. Парламентські фракції/групи/клуби
- •29. Парламентські комісії/комітети парламенту
- •30. Особливості політичної структуризації парламентів Великобританії та сша
- •31. Чергові та позачергові сесії парламентів
- •32. Допоміжний апарат парламенту
- •33 Парламентські слідчі комісії
- •34. Зміст законодавчої функції
- •35. Поняття законодавчий процес
- •36 Основні етапи законотворення
- •39 Етап обговорення законопроекту
- •40 Прийняття закону
- •41. Поняття «проста парламентська, конституційна, абсолютна більшість
- •42. Етап санкціонування/підписання закону
- •43. Право вето в конституціях країн світу
- •44. Відносне / відкладальне вето й процедура його подолання
- •45. Етап офіційного оприлюднення закону
- •46. Поняття «механізм стримувань та противаг
- •47. Установча функція парл-ту
- •48. Обрання глави держави парламентом
- •49. Участь парламенту у формуванні уряду
- •50. Позапарламентський спосіб формування уряду
- •51. Участь парламентів у формуванні органів державної влади або призначенні посадових осіб
- •52. Повноваження парламенту у сфері зовнішньої політики
- •53. Квазісудові функції парламентів
- •54. Контрольна функція парламенту
- •55. Об’єкти парламентського контролю
- •56. Поняття «парламент без парламентаризму
- •57. Контрольні органи парламентів
- •58. Форми парламентського контролю
- •59. Виконавча влада як об’єкт парлам-го контролю
- •60. Інтерпеляція та депутатський запит
- •61 Тимчасові комісії парламенту
- •63. Інститут омбудсмена
- •64. «Політична відповідальність уряду».
- •65. Послання глав держав та тронні промови
- •66. Парламентські слухання
- •67. Бюджетний процес та рахункові палати
- •68 Поняття «асигнатури ? та контра сигнатури»
- •69 Процедура розпуску парламенту
- •70. Процес становлення парламентаризму в Україні
- •I етап – віче
- •II етап – запорізька січ
- •III етап – центральна рада
- •IV етап – ліга землевласників
- •71. Процедура формування парламенту україни
- •72 Конституційно-правовий статут вр України
- •73 Парламент України в системі органів державної влади
- •74 Керівні органи укр. Парламенту
- •76 Повноваження парламенту України
- •77 Проблема політичної відповідальності парламенту в Україні
- •79. Депутатський імунітет, ідемнітет
- •80 Процедура проходження законопроекту в парламенті
- •81 Президентське вето та процедура його подолання в Україні
- •82 Підстави та процедура розпуску парламенту в Україні
- •84. «Політичне лобіювання
- •85. Політичне лобіювання в укр.Парламенті
- •86. Проблема утвердження парламентаризму у постсоціалістичних державах (на прикладі Республіки Болгарії
- •87 Внутрішня організація парламентів
- •88 Моделі парламентського контролю
- •89 Проблема парламентаризму у президентських республіках
- •90. Поняття «криза парламентаризму»
10. Керівні органи парламенту
У цілому партійні угрупування в парламенті якнайкраще виконують завдання з’єднувальної ланки між урядом і громадською думкою. Важливим елементом внутрішньої побудови палат парламентів є їхні керівні органи. Керівний орган палати (парламенту) існує з моменту самоусвідомлення і самовираження колегії депутатів себе в якості соціално-політичної організації. Історично його появу пов’язують із засіданням англійського парламенту в 1377 р.: депутати, вислухавши вимоги короля, зібралися окремо на спеціальне засідання для їх обговорення, а згодом знову зібралися разом для оголошення своїх ухвал монарху через призначених ними представників-ораторів. Так з’явилась посада спікера (англ. Speaker – буквально оратор
Форми організації керівних органів палат можна поділити на три основні групи:
1) в яких є одноосібні голови палат (за загальним правилом, вони мають одного або декількох заступників). Такий вид керівного органу передбачає законодавство таких держав, як Великобританія, Росія, Румунія, Японія та ін.;
2) керівництво якими здійснюють утворені (обрані) ними колегіальні органи (президії, постійні комітети тощо). Такими є бюро в Іспанії, оргкомітет у Чехії, президія сесії в КНР;
3) ті, де в палатах парламенту є і голова й утворений палатою (однопалатним парламентом) колегіальний орган. Тут поряд із обраним палатою головою з власними повноваженнями діють також обрані палатою або утворені партійними фракціями члени колегіальних керівних органів, які також володіють своїми правами. До складу такого керівного органу обов’язково входять голова палати, його заступники, секретарі та квестори (Австрія, Іспанія, Італія
Однією з ключових фігур є посада голови палати (однопалатного парламенту). Основна частина його повноважень пов’язана з організацією та проведенням пленарних засідань. Він представляє парламент у зносинах з іншими органами державної влади, виконує ряд церемоніальних функцій (зокрема, приймає присягу президента, суддів). Принципове значення має право голови палати (парламенту) на тимчасове заміщення посади президента республіки, залучення до участі в роботі різного роду координаційних органів, утворених при главі держави. Зробимо особливий наголос на особистих якостях керівника парламенту, або спікера палати. Ця посадова особа за неписаними правилами виконує багато делікатних функцій щодо посередництва як між правлячим і опозиційним блоками в парламенті, так і між законодавчою і виконавчою гілками влади. Тому ця посадова особа має бути нейтральною, обов’язково повинна володіти високими професійними та особистими якостями. Державно-правова практика демократичних країн ще раз доводить справедливість цього. Наприклад, у Франції Ж. Шабан Дельмас обіймав посаду голови Національної Асамблеї в п’яти легіслатурах (1958 – 1969 рр., 1978 р.) і був обраний ушосте в 1986
9. Сучасний парламентаризм, його значення, функції
Розвиток парламентаризму в ХІХ – першій половині ХХ ст.” на прикладах із політичної історії більшості держав Європи, окремих країн Азіатського та Американського континентів (до речі, це робиться вперше в такому масштабі) аналізується процес остаточного формування парламенту як державного інституту. Дисертант приходить до такого висновку, що виборчі закони, які приймалися в ті часи, створили правову базу для регулювання виборів членів вищих представницьких органів. У багатьох державах парламент стає єдиним джерелом законодавства, тільки йому належить право прийняття законів. У цей період формуються парламентські інститути - законодавчий процес, статус депутатів, відносини із виконавчою владою, з партіями та пресою. Не всюди парламентам вдається завоювати і зберегти своє високе становище в системі органів державної влади. Але в багатьох країнах Європи та Американського континенту йде процес закріплення принципів парламентаризму в конституційній теорії та державно-правовій практиці.
Оскільки формування парламенту як державного інституту на конституційній основі йшло у переважній більшості країн світу, цей період можна умовно віднести до третього етапу розвитку парламентаризму.
Конституційні реформи, які закріпили парламентаризм” присвячений аналізу розвитку парламентаризму на сучасному етапі – після Другої світової війни. Розкриваючи причини, які призвели до піднесення ролі виконавчої влади у державному механізмі в першій половині ХХ ст., автор дисертації підтверджує точку зору, що вкоренилася у державознавчій літературі: основною причиною став тоталітаризм, який виявився то в формі державності фашистського типу, то у формі соціалістичної держави. Це супроводжувалось зниженням можливостей парламентів у сфері здійснення державної влади. Такий стан суспільно – політичного і конституційного розвитку у вітчизняній літературі визначався ще донедавна як “криза буржуазного парламентаризму”.
В останні десятиріччя ідеї та практика парламентаризму знову привернули до себе прискіпливу увагу. Зацікавлені у збереженні іміджу представницьких органів та сталості всього державного механізму в цілому, правлячі кола багатьох країн вдалися до конституційних і відповідних парламентських реформ. У підрозділі досить докладно висвітлюється зміст конституційних реформ, здійснених у державах усіх континентів. Особливе значення надається характеристиці конституцій, прийнятих у нових державах Європи та Азії, включаючи і Українську, а також аналізу конституційного процесу в країнах Африканського континенту (за період 1989-1995 рр. із 53 держав, у 36 — були прийняті нові конституції).
На основі оновленого конституційного законодавства суттєвого реформування зазнали парламенти багатьох країн: у деяких з них виникли нові парламентські структури - спеціальні комісії по контролю, парламентські уповноважені з прав людини, лічильні або рахункові палати тощо. Законодавча діяльність парламентів отримала зміст правової домінанти, зростає їхня роль у здійсненні установчих, контрольних, фінансово - бюджетних та інших функцій, у цілому зріс їх авторитет в очах громадськості. Представницькі установи в розвинутих країнах світу стають центрами суспільно-політичного життя, а їхня зрілість служить показником демократичності громадянського суспільства: в конституційній теорії та практиці остаточно закріпилися принципи парламентаризму. Стосовно інших країн зазначимо, що в їхньому державно-правовому розвиткові відбувається радикальне оновлення існуючого ладу на засадах парламентаризму. Такою є найбільш загальна характеристика четвертого — сучасного — етапу в еволюції інституту парламентаризму. Звичайно, ця тенденція не стосується чималої кількості країн, що розвиваються, де парламенти або не діють, або виявляють низку ефективності у своїй діяльності. Таким чином, можна говорити про “ренесанс” парламентаризму в сучасних умовах. Безумовно, з певними застереженнями, оскільки форми і темпи утвердження парламентаризму в різних країнах мали і мають свої особливості