- •1. Поняття “парламентаризм”. Парла-зм як форма суспільного співжиття. Обмежений парлам-зм
- •2 Періодизація світового парламентаризму
- •3. Типи парламентаризму
- •4 Парламентські інститути в античному світі
- •5. Станово-представницькі установи Середньовіччя та Нового часу
- •6. Британські концепції парламентаризму: Локк, Берк, Міль, Дайсі
- •7. Американські концепції парламентаризму
- •8 Ідеї парламентаризму в німецькій класичній філософії: Гегель, Кант
- •9 Сучасний парламентаризм
- •10. Керівні органи парламенту
- •9. Сучасний парламентаризм, його значення, функції
- •11. Двопалатна структура парламенту
- •12. Структура сучасних парламентів
- •13. Повноваження верхньої палати
- •14. Однопалатні
- •15. Повноваження нижньої палати пар-ту в двопалатних парла-ах унітарних держав
- •16. Повноваження нижньої палати пар-ту в 2-палатних парл-ах федеративних держав
- •17 Принципи організації сучасних парламентів
- •18. Сесійність та пост. Сучасних парламентів
- •19. Кількісний склад сучасних парламентів
- •21. Мажоритарна система, її вплив на структуру парламенту
- •22. Пропорційна в.Система, її вплив на структуру парламенту
- •24. Поняття «обмежувальний пункт»/ виборчий барєр
- •25. Порядок формування верхньої палати парламенту
- •26 Проблема 2-палатності в унітарних дер-ах
- •27.Прямі,багатоступінчаті вибори, призначення членів парламенту, мандат «за посадою»
- •28. Парламентські фракції/групи/клуби
- •29. Парламентські комісії/комітети парламенту
- •30. Особливості політичної структуризації парламентів Великобританії та сша
- •31. Чергові та позачергові сесії парламентів
- •32. Допоміжний апарат парламенту
- •33 Парламентські слідчі комісії
- •34. Зміст законодавчої функції
- •35. Поняття законодавчий процес
- •36 Основні етапи законотворення
- •39 Етап обговорення законопроекту
- •40 Прийняття закону
- •41. Поняття «проста парламентська, конституційна, абсолютна більшість
- •42. Етап санкціонування/підписання закону
- •43. Право вето в конституціях країн світу
- •44. Відносне / відкладальне вето й процедура його подолання
- •45. Етап офіційного оприлюднення закону
- •46. Поняття «механізм стримувань та противаг
- •47. Установча функція парл-ту
- •48. Обрання глави держави парламентом
- •49. Участь парламенту у формуванні уряду
- •50. Позапарламентський спосіб формування уряду
- •51. Участь парламентів у формуванні органів державної влади або призначенні посадових осіб
- •52. Повноваження парламенту у сфері зовнішньої політики
- •53. Квазісудові функції парламентів
- •54. Контрольна функція парламенту
- •55. Об’єкти парламентського контролю
- •56. Поняття «парламент без парламентаризму
- •57. Контрольні органи парламентів
- •58. Форми парламентського контролю
- •59. Виконавча влада як об’єкт парлам-го контролю
- •60. Інтерпеляція та депутатський запит
- •61 Тимчасові комісії парламенту
- •63. Інститут омбудсмена
- •64. «Політична відповідальність уряду».
- •65. Послання глав держав та тронні промови
- •66. Парламентські слухання
- •67. Бюджетний процес та рахункові палати
- •68 Поняття «асигнатури ? та контра сигнатури»
- •69 Процедура розпуску парламенту
- •70. Процес становлення парламентаризму в Україні
- •I етап – віче
- •II етап – запорізька січ
- •III етап – центральна рада
- •IV етап – ліга землевласників
- •71. Процедура формування парламенту україни
- •72 Конституційно-правовий статут вр України
- •73 Парламент України в системі органів державної влади
- •74 Керівні органи укр. Парламенту
- •76 Повноваження парламенту України
- •77 Проблема політичної відповідальності парламенту в Україні
- •79. Депутатський імунітет, ідемнітет
- •80 Процедура проходження законопроекту в парламенті
- •81 Президентське вето та процедура його подолання в Україні
- •82 Підстави та процедура розпуску парламенту в Україні
- •84. «Політичне лобіювання
- •85. Політичне лобіювання в укр.Парламенті
- •86. Проблема утвердження парламентаризму у постсоціалістичних державах (на прикладі Республіки Болгарії
- •87 Внутрішня організація парламентів
- •88 Моделі парламентського контролю
- •89 Проблема парламентаризму у президентських республіках
- •90. Поняття «криза парламентаризму»
24. Поняття «обмежувальний пункт»/ виборчий барєр
Виборчий бар’єр (поріг) - це мінімальна кількість голосів виборців яку повинна набрати політична партія для того , щоб бути допущеним до розподілу мандатів.
Барьеры могут быть установлены законом (формальный барьер) или существовать как математическое следствие избирательной системы (действительные или естественные барьеры).
Формальные барьеры (пороги) прописаны в конституционных или законодательных постановлениях, которые определяют пропорциональную систему. Например, в смешанных системах, используемых в Германии, Новой Зеландии и России, в их пропорциональной части существует 5-процентный барьер: партии, получившие меньше пяти процентов общенациональных голосов, не правомочны на получение мест в законодательном органе по спискам пропорционального представительства. Этот принцип изначально был введен в Германии из стремления ограничить избрание экстремистских групп и далее был разработан, чтобы препятствовать представительству в законодательных органах слишком маленьких партий.
Однако как в Германии, так и в Новой Зеландии существуют обходные пути, благодаря которым партии могут обеспечить места кандидатам из своих списков. Так, чтобы обойти требования этого барьера, Новой Зеландии партия должна получить один мандат хотя бы в одном округе, а в Германии – три мандата. В России в 1995 году не было никаких альтернативных путей, и поэтому почти половина голосов, отданных за партийные списки, была потеряна. В других странах установленные законодательством формальные пороги бывают разными: от 0.67 процента в Нидерландах до десяти процентов в Турции. Партии, набравшие меньший процент голосов, чем установлено в барьере, элиминируются из подсчета результатов. Разительный пример такой ситуации представляют выборы 2002 года в Турции, где настолько большое количество партий не смогло преодолеть 10-процентный барьер, что более 46 процентов голосов были потеряны. Во всех этих случаях существование формального барьера способствовало поднятию общего уровня непропорциональности, так как голоса, которые при иных условиях превратились бы в мандаты, пропали зря. В 1993 году в Польше, даже при сравнительно низком пороге в пять процентов голосов для партий и восемь процентов для коалиций, 34 процента голосов были отданы за партии и коалиции, которые так и не сумели преодолеть установленные барьеры
Действительный или естественный барьер (порог) создается как математический побочный продукт характерных свойств избирательной системы, самым важным из которых является величина округа. Например, в округе с четырьмя мандатами при пропорциональной системе кандидат, набравший более 20 процентов голосов, будет избран, в то время как кандидат, набравший меньше, чем примерно10 процентов голосов (точная цифра может изменяться в зависимости от структуры партий, кандидатов и голосов), вряд ли будет избран
25. Порядок формування верхньої палати парламенту
Верхня палата формується різними способами: шляхом прямих і непрямих виборів, призначення, заняття місця в парламенті за посадою.
Прямі вибори сенаторів громадянами передбачені в США (по два сенатори від штату), Бразилії (по три), в Італії (не менше семи від області), Японії, Румунії та ін.
Шляхом непрямих виборів формується сенат у Франції, де виборчу колегію в кожному регіоні складають члени нижньої палати від даного регіону і радники різних муніципальних органів.
В Індії члени верхньої палати обираються законодавчими зборами штатів.
В Іспанії поєднуються прямі і непрямі вибори, оскільки одна частина сенаторів обирається безпосередньо громадянами, а інша частина – представницькими органами автономій.
Так само в Бельгії частина сенаторів обирається населенням, а інша частина – провінційними радами.
Повністю главою держави члени верхніх палат призначаються у Канаді, Йорданії, Таїланді, Ямайці, Барбадосі, Белізі (в багатьох з них генерал-губернатором – представником корони Великобританії).
Глава держави може також призначати декілька членів верхньої палати (в Італії – 5, в Індії – 12).
В Зімбабве частина сенаторів обирається нижньою палатою, а частина призначається Президентом.
В Німеччині члени верхньої палати призначаються урядами земель.
У Великобританії місця в Палаті Лордів займають за спадком дворяни (пери) які мають титул не нижче барона (з 1963 року – і жінки), особи, яким такий титул присвоїла королева за представленням Кабінету Міністрів (але такий титул і місце в Палаті Лордів не передається по спадщині), єпископи, архієпископи, члени, обрані шотландськими та ірландськими лордами, апеляційні (судові) лорди. Палата Лордів постійно збільшується та у даний час нараховує понад 1200 осіб та вважається одним з найбільш недемократичних інститутів у англійській системі демократії. Реально на її засіданнях присутніми є кілька десятків лордів. Існує кворум – 3 лорди, які можуть приймати рішення.
В Норвегії та Ісландії верхню палату обирають із свого складу члени нижньої палати парламенту (одна четверта, одна третя).
В федеративних державах верхня палата або формується на паритетних засадах, тобто від певних регіонів обирається, делегується, призначається однакове число сенаторів, або представництво залежить від кількості населення в суб’єктах федерації (в Німеччині 3-6 членів верхньої палати, в Індії 1-36 від штату). В унітарних державах число сенаторів також залежить від чисельності населення у певному регіоні (в Польщі – 2-3 сенатори від воєводства, у Франції, Італії 1-7 сенаторів).