17 Принципи організації сучасних парламентів

важливим принципом парламентаризму визнається відповідальність уряду перед парламентом, яка поєднується із безвідповідальністю глави держави та необхідністю контрасигнування актів міністрами. Конституційній теорії і практиці відомо два різновиди власне політичної відповідальності уряду - колективна та індивідуальна. В Іспанії, Казахстані, Росії, ФРН, Чехії, Японії та в деяких інших країнах припускається тільки колективна відповідальність урядів. У ст. 108 Конституції Іспанії записано: “Уряд несе солідарну відповідальність перед конгресом “депутатів за свою політичну діяльність”. Це означає, що оскільки міністри пов’язані зі загальною політикою уряду, вони мають нести колективну відповідальність

Сучасна конституційна наука використовує для аналізу проблем парламентаризму таку наукову категорію як “система правління”. З цієї точки зору також виділяються декілька груп парламентів. До першої відносяться парламенти розвинутих демократичних держав. У деяких з них (Великобританія, США, Франція) парламенти функціонують протягом декількох століть без перерви. Усталеною організаційною структурою характеризуються парламенти Італії, ФРН, Австрії, Скандинавських країн та деяких інших. Усім їм притаманні демократичні традиції, вони є моделями, зразками для парламентів інших держав.

До другої групи включаються парламенти країн, що розвиваються. Характерною рисою цього угрупування є те, що становлення незалежної та самостійної державної влади відбувалося вже у ХХ ст. На початковому етапі свого розвитку ці держави зазнали впливу британського (Єгипет, Індія, Іран) і американського, а також французького (Ліван, Сирія) досвіду. В цих країнах спостерігається строкатий конгломерат моделей організації парламентів

Ще одну групу утворюють держави, що звільнилися від тоталітарного режиму. Парламентські інститути в них досить слабкі. В окремих державах вони “відродилися” (Нікарагуа, Парагвай, Чилі, Болгарія, Румунія, Польща, Угорщина, Чехія), в інших же – утворювалися на нових конституційних засадах (нові держави Європи та Азії на терені колишнього СРСР). Для цієї групи основним завданням залишається інституалізація, тобто адміністративно-організаційне становлення парламентів – процес, у ході якого вони мають стати автономними, цілісними, стабільними, із виробленими усталеними процедурами

18. Сесійність та пост. Сучасних парламентів

Для оцінки діяльності парламенту велике значення мають характеристики, віднесені до парламентської процедури. Г.Роберт визначав парламентську процедуру як сукупність правил і звичаїв, на підставі яких чиняться справи в англійському парламенті Парламент здійснює свою діяльність у різних формах: на роздільних і спільних засіданнях палат, шляхом організації роботи постійних комітетів (комісій), діяльності депутатів у виборчих округах, через органи, що існують при парламенті тощо

Історично так склалось, що у світі діють два різновиди порядку роботи парламенту. Перший – сесійний – виник ще за часів установлення конституційних монархій. Виконавча влада, яка очолювалась монархами, намагалась обмежити час роботи парламентів, щоб хоч на певний період позбавитись від парламентського контролю, а також набути можливості законодавствування без парламенту. Тоді й було встановлено, що парламент працює в сесійному порядку. Під терміном сесія найчастіше розуміється період року, протягом якого парламент має право проводити засідання. Протягом року може скликатися більше однієї сесії. Початок і закінчення засідань, за загальним правилом, установлені за принципом осінь - весна. Такий – сесійний – порядок існує в Австрії, Великобританії, Італії, Франції, Японії та деяких інших країнах.

Другий тип порядку діяльності парламенту – постійний. Його називають системою “постійно діючих зборів”, оскільки з’являється можливість засідати протягом необмеженого періоду часу. В такому разі не існує юридичного поняття сесії, а використовується тільки термін легіслатура , тобто строк (термін), на який обирається даний парламент. Така система організації парламенту характерна для Македонії, Словаччини, ФРН.

В окремих державах система постійно діючого зібрання поєднується з практикою проведення річних сесій (Португалія, Фінляндія).

Конституції, конституційні акти і регламенти палат регулюють організацію сесій, порядок проведення засідань, голосування і прийняття рішень, порядок підтримання порядку під час засідань, процедури здійснення окремих парламентських функцій і повноважень