4. Економічне піднесення Стародавньої Греції. Характерні риси господарства давньогрецьких полісів.

Найбільш ранньою цивілізацією античності була Стародавня Греція, що проіснувала з III тисячоріччя до Р.Х. до II сторіччя до Р.Х. Виділяють чотири етапи її розвитку:

1. Крито-Микенський (XХХ–XІІ ст. до Р.Х.). Основою господарського життя в цей період виступало палацове господарство. Палац був адміністративним центром, до якого прилягали навколишні землі, які поділялися на палацові, приватні та общинні. населення виконувало натуральні та трудові повинності на користь палацу.. потужний землетрус знищив крітську цивілізацію, внаслідок чого лідерство серед грецьких племен перейшло до ахейців. Ахейське суспільство, центром якого були Мікени, Розвивалися сільське господарство і ремесло. Земля поділялася на державну (землю палацу), і общинну, Основну масу населення складали вільні селяни і ремісники. Мікенська цивілізація зійшла з історичної арени за нез’ясованих обставин

2. Гомерівський (ХІ–ІХ стст. до Р.Х.) характеризується загальною відсталістю господарства, пануванням натурального господарства, відсутністю грошового обігу. Але в цей період греки починають використовувати залізо

3. Архаїчний (VІІІ–VІ стст. до Р.Х.) характеризується інтенсифікацією сільського господарства,що все більше спеціалізується на виробництві винограду і олив. Ремесло, що зосереджувалось в містах, було представлено металургією, металообробкою, суднобудівництвом. З’явилися гроші, почалось карбування срібної монети.

4. Класичний (V–IV стст. до Р.Х.). Ще в VIII-VI століттях до Р.Х. почалося формування полісів – державних утворень, які включали в себе міста разом із розташованими поряд з ними територіями.

реформами Солона в 594 році до Р.Х. Його реформи передбачали: дозвіл на подрібнення общинних наділів і відчуження їх за межі общини; анулювання боргів, зняття боргового тягара із закладених ділянок, заборона боргового рабства; заборона на вивіз із країни хліба з метою зупинки росту цін; уніфікація монети, системи мір і ваги; скасування привілеїв знаті

Характерні риси полісів - приватна власність на рабів і основний засіб виробництво – землю. Раби і неповноправні в найважливіших містах державах становили велику частину населення поліса, а громадяни - лише привілейоване меншість.

територія, яка належала місту - державі, як правило, займала незначну площу. Володіння поліса зазвичай вичерпувалися примикає до нього безпосередньо сільською округою.

У цілому поліс був явище історично прогресивне.

5. Основні етапи соціально-економічного розвитку Стародавнього Риму.

Рим був заснований у 753 році до Р.Х., його розвиток включає кілька етапів:

1. Царський період (до VI століття до Р.Х.)

2. Римська республіка (V-I століття до Р.Х.)

3. Рання імперія (I-II століття Р.Х.)

4. Пізня імперія (III-V століття Р.Х.)

Царський період характеризується колективною власністю членів роду на землю, що дуже повільно починає витіснятися приватною власністю. Уже тоді населення Риму поділялося на дві категорії - членів роду, що мали всю повноту прав і називалися патриціями , і плебеїв – сторонніх, що не були членами роду. На правах приватної власності патриціям давалося лише по 2 югера (1 югер – 0,25 га) землі, але патриціанським родинам, на відміну від плебейських, дозволялося займати на правах користування сотні і тисячі гектарів родової землі

рабство мало патріархальний характер,

В часи Римської республіки плебеї все частіше висували вимоги про допуск до користування суспільними землями, скасування боргового рабства, а також політичної рівноправності. У зв'язку з цим патриціям заборонили займати більш 500 югерів суспільної землі, а 326 року було скасовано боргове рабство римських громадян.

Рання імперія – цей період пов'язаний із найбільшим територіальним розширенням Римської імперії; були захоплені великі території в Центральній і Східній Європі, в північній Африці і Єгипті. Кризові явища в економіці Риму цього періоду викликані не тільки низькою продуктивністю праці рабів, але і з тим, що різко посилилася конкуренція з боку провінції

Пізня Римська імперія – від підвищення цін на рабів і конкуренції з продуктами з Північної Африки страждали насамперед середні римські рабовласники, що мали по 10–30 рабів.. У пошуках виходу з цього становища рабовласники почали надавати рабам ділянки землі – «пекуліуми», право мати свій будинок, родину, здійснювати певні господарські операції типу купівлі-продажу і т.д. за умови внесення продуктового або грошового податку на користь рабовласника. Такі раби, названі колонами, наближалися за своїм становищем до статусу залежних селян при феодалізмі, що свідчило про феодалізацію економіки, яка почалася за часів Пізньої Римської імперії.