31. Структурні кризи 1970-х рр. І циклічний розвиток економіки сша у 1970-х –1980-х рр. «Рейганоміка».

В основі структурних криз (енергетичної,сировинної та продовольчої) лежать суперечності капіталістичного відтворення, що накопичилися з післявоєнного періоду. Справа в тому, що умови відтворення в галузях, що виробляють сировину та енергоносії, а також в електроенергетиці (ціни, норма прибутку на вкладений у цих галузях капітал) у капіталістичних країнах були набагато гірші,ніж у більшості галузей обробної промисловості. Це відбувалося тому, що США,Західна Європа і Японія, прагнучи зменшити собівартість своєї продукції, підвищити її конкурентоспроможність, заощаджували на вартості енергоносіїв і сировини, орієнтуючись до 1970-х років на нафтові та інші природні ресурси країн третього світу. Тому швидкий розвиток обробної промисловості в розвинених капіталістичних країнах багато в чому спирався на занижені ціни на сировину й нафту, що поставлялися з цих країн. Все це призвело до застою або повного згортання видобутку сировини й палива на власній території розвинених країн та до посилення орієнтації на ввіз цієї продукції із країн, що розвиваються.

На початку 70-х років відбувся корінний злам у цифрових пропорціях – різка зміна співвідношення світових цін на готові вироби та сировину на користь сировини. Внаслідок цього відбулося збільшення витрат США на імпорт сировинних ресурсів, що спричинило подорожчання собівартості і прискорення інфляційних процесів. Перед Заходом постало завдання перебудови галузевої структури економіки відповідно до нової структури світових цін.

спостерігалась стагфляція – прискорене зростання цін всупереч звуженню попиту на товари та послуги. Безробіття виросло

Уряд президента Дж. Картера, обраного в 1976 р., намагався вжити заходів, направлених на вирішення енергетичних проблем, боротьбу з інфляцією і безробіттям. Енергетична програма Картера включала збільшення виробництва нафти і газу в самих США, створення в країні потужних стратегічних резервів нафти, забезпечення режиму економії енергоносіїв в промисловості і побуті, державне сприяння впровадженню альтернативних видів палива і джерел енергії. В 1978 р. уряд Дж. Картера запропонував антиінфляційну програму, стрижнем якої стала ідея компромісного утримання підприємців від підвищення цін, а профспілок – від боротьби за збільшення зарплати найманим робітникам. Програма передбачала також скорочення бюджетних витрат за рахунок скорочення заробітної плати держслужбовцям, асигнувань на соціальні потреби. Політика уряду принесла певні результати: з 1977 до середини 1979 рр. в економіці США спостерігався підйом: середньорічні темпи зростання валового націонльного продукту складали 4%, а рівень безробіття знизився до 5,8%.

В 1980–1982 рр. економіку США вразила нова криза, ще глибша за попередню. Це продиктувало нову стратегію економічного розвитку, ядром якої стала структурна перебудова американської економіки з урахуванням здобутків «другої хвилі» науково-технічної революції, головними з яких вважались «мікропроцесорна революція» і біотехнології. В цей період пріоритетними темпами розвиваються наукомісткі, ресурсозберігаючі галузі – виробництво електронно-обчислювальної техніки, точне приладобудування, ракетно-космічна галузь, електроніка, фармацевтика, тонка хімія і т.п.

Неспроможність попередніх адміністрацій ефективно долати кризові явища. потребували більш гнучкої економічної політики, яка й була зпропонована республіканською адміністрацією президента Р. Рейгана (1981–1989 рр.). «Рейганоміка» стала американським варіантом неоконсервативної економічної політики, теоретичним підґрунтям якої стали «економіка пропозиції» А. Лаффера та монетаризм. Програма оздоровлення економіки, запропонована рейганівською адміністрацією, передбачала скорочення податків на прибуток корпорацій і подоходного оподаткування приватних осіб, обмеження зростання бюджетних витрат за рахунок скорочення соціальних програм, проведення жорсткої кредитно-грошової політики, націленої на подолання інфляції, відмова від державного регулювання приватно-підприємницької діяльності.

В 1983–1989 рр. економіка США перебувала на стадії підйому, який проходив на фоні її глибокої структурної перебудови. За 7 років підйому ВВП США виріс , безробіття впало стимулював економічне зростання.

Негативні результати політики Р. Рейгана полягали в зростанні дефіциту державного бюджету, який досягнув 152 млрд. дол. і перевищував 5% ВНП, збільшенні розриву в доходах між найбагатшими американцями і середнім класом, а також найбіднішими прошарками населення.

З 1992 р. економіка США вступила в фазу підйому, для якої були характерні не дуже високі, але стабільні темпи економічного зростання (середньорічні темпи приросту ВВП складали в 1992–1996 рр. 2–2,7%). Основою цього підйому було збільшення інвестицій в будівництво житла, зростання попиту на товари тривалого використання, а також інвестиційний попит, пов’язаний з оновленням технічної бази виробництва основі сучасної комп’ютерної техніки.