6.3 Особливості виконання заходів щодо реорганізації ат у різних формах.

Реорганізація акціонерних товариств може здійснюватися у формі злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення.

Злиття та приєднання

Стратегічною метою злиття та приєднання є досягнення більшої ефективності діяльності підприємства. В світовій практиці ці заходи звичайно проводяться для:

• заміни “команди” управлінців;

• об'єднання зусиль для досягнення мети;

• зниження накладних та організаційних витрат при значних обсягах виробництва;

• отримання максимального контролю над процесом виробництва способом злиття з постачальником чи споживачем;

• взаємного доповнення ресурсами (наприклад, якщо на підприємстві є унікальна технологія, але воно не може її застосовувати через відсутність засобів, кадрів тощо);

• вигідного розміщення вільних засобів.

Під час реорганізації у формі злиття виникає нове товариство, яке в повному обсязі є правонаступником двох чи кількох товариств, які припиняють свою діяльність.

На відміну від злиття, під час приєднання нова юридична особа не виникає, а товариство, до якого відбувається приєднання, стає правонаступником всіх прав та обов’язків товариства, що приєднується.

У випадках, передбачених чинним законодавством³⁰, як при злитті, так і під час приєднання потрібне попереднє погодження Антимонопольного комітету.

Протягом довгого часу українське законодавство не закріплювало необхідності укладання товариством, які реорганізуються способами злиття та приєднання, якихось договорів. Водночас, умови таких серйозних заходів повинні узгоджуватися. Наприклад, у Росії укладання зазначених договорів обов’язкове³¹. Цим же ж шляхом пішла і Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, визнавши договір про злиття (приєднання) одним із документів, необхідних для реєстрації випуску акцій акціонерних товариств, що реорганізуються способом злиття (приєднання)³². Нормативні акти ДКЦПФР установлюють послідовність дій, до яких вдаються товариства під час емісії акцій при реорганізації способом злиття³³.

Поділ та виділення

Найчастіше мотивом поділу і виділення є бажання сконцентрувати зусилля керівництва на головному напрямку діяльності підприємства, не відволікаючись на другорядні (недостатньо прибуткові) види діяльності та не допускаючи розпорошення ресурсів.

Ці форми реорганізації схожі тим, що в обох випадках відбувається виникнення нової юридичної особи. Межі правонаступництва юридичних осіб, які знову виникли під час поділу і виділення, визначаються розподільним балансом.

Перетворення

Перетворення – це форма реорганізації, внаслідок якої юридична особа одного виду «перетворюється» в юридичну особу іншого виду, або відбувається зміна її організаційно-правової форми. До юридичної особи, яка виникла знову, переходять усі права і обов’язки юридичної особи, що припинила свою діяльність, відповідно до передавального акту. В Україні товариство може перетворюватися в будь-який з видів господарських товариств, перелічених у ст.1 Закону України “Про господарські товариства”.

6.4 Дочірні підприємства: їх сутність і порядок функціонування.

Чинне законодавство України, у тому числі Цивільний кодекс (ЦК), не визначає поняття «дочірнє підприємство» і не передбачає особливостей створення таких підприємств. Отже створення, реорганізація, ліквідація, а також діяльність дочірнього підприємства, тобто такого, що створено іншим («материнським») підприємством, регламентуються загальними нормами Законів України «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства» та ін.” (п. 1 листа Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики використання окремих норм чинного законодавства в розв’язанні суперечок» № 01-8/23 від 24.01.97 р.).

Визначення терміну «дочірнє підприємство» (далі ДП) є тільки в одному з нормативних документів Державного комітету України по стандартизації, метрології і сертифікації, якій має назву «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затверджений і набув чинності за наказом Держстандарту України № 288 від 22.11.94 р., у якому сказано: «Дочірні підприємство - це підприємство, єдиним засновником і власником якого є інше підприємство».

Порядок створення, діяльності, реорганізації і ліквідації підприємств на Україні регулюється Законом України «Про підприємства на Україні». За визначенням, даним в зазначеному Законі, підприємство - самостійний статутний господарюючий суб’єкт, що володіє правами юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність із метою одержання відповідного прибутку (доходу). І хоча серед видів підприємств відповідно до форм власності, що можуть діяти на Україні і не згадується такий вид, як ДП, створення його не заборонене у відповідності до ст. 2 Закону України «Про підприємства на Україні», яка визначає, що в країні можуть діяти інші види і категорії підприємств, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Порядок створення, діяльності, реорганізації і ліквідації ДП в господарських товариствах, зокрема в акціонерних, регулюються ст.ст 9, 41, 42 Закону України «Про господарські товариства». Зокрема ст. 9 Закону, що так і називається: «Дочірні підприємства, філії та представництва Товариства», передбачається, що Товариство має право створювати на території України та за її межами філії, представництва, а також ДП відповідно до чинного законодавства України, а ст.ст 41, 42 цього ж Закону визначають, якім чином товариства вирішують питання створення, діяльності, реорганізації та ліквідації ДП, затвердження їх Статутів та річних результатів роботи.

Правові статуси ДП, філій та представництв товариства мають відмінності між собою.

Філія - структурно відособлена частина юридичної особи, що знаходиться за межами розміщення органа управління юридичної особи і здійснює ту саму діяльність (виробничу, наукову і тому подібну), що і юридична особа в цілому. У філії є своє керівництво, що підпорядковується органу управління юридичної особи і діє на підставі доручення, що видається відповідним органом управління юридичної особи.

Представництво - структурно відособлена частина юридичної особи, що знаходиться за межами розміщення органа управління юридичної особи і діє від його імені. Діяльність представництва обмежується винятково представницькими функціями (укладення угод, здача-прийняття продукції тощо).

Юридична особа - суб’єкт, що має відособлене майно, що може від свого імені одержувати майнові і немайнові, пов’язані з майновими права і нести обов’язки, а також бути позивачем і відповідачем у суді та арбітражному суді.

Філії та представництва не є юридичними особами, діють на підставі Положення, затвердженого Товариством, і здійснюють свою діяльність від імені Товариства, що їх створило. Філії та представництва не підлягають державній реєстрації. Легалізація їх діяльності здійснюється шляхом внесення Товариством інформації про створення зазначених відокремлених підрозділів у свою реєстраційну картку³⁴.

Філії та представництва Товариства зобов’язані вести окремий облік своєї діяльності. Баланс філії та представництва входить до балансу Товариства.

Відповідальність за діяльність філій та представництв несе Товариство, що їх створило.

ДП в акціонерному товаристві (далі АТ), як вже раніше визначалося, може бути створене тільки у порядку, передбаченому ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», яка передбачає, що рішення про створення ДП і затвердження його Статуту є прерогативою вищого органу АТ - Загальних зборів акціонерів. Більш того, рішення цього питання відноситься до виняткової компетенції Загальних зборів, яку вони не вправі делегувати ніяким іншим органам управління АТ, а рішення приймається кваліфікованою більшістю голосів акціонерів (3/4 присутніх на Загальних зборах). Звідси випливає висновок, що рішення про створення ДП може бути прийнято не раніше проведення перших Загальних зборів акціонерів.

На відміну від філії та представництва дочірнє підприємство є юридичною особою і діє на підставі Статуту, який затверджує Товариство. Дочірнє підприємство реєструється за місцем його знаходження в порядку, передбаченому чинним законодавством³⁵.

Основними документами АТ, що регулюють порядок створення, діяльності, реорганізації і ліквідації ДП, є «Положення про порядок створення, реорганізації і ліквідації ДП » і Статут ДП, що затверджуються Загальними зборами акціонерів.

Управління ДП здійснюється: АТ, який є його засновником і власником; керівництвом ДП в особі директора, з яким укладається трудовий контракт; іншими посадовими особами, що затверджуються АТ за представленням директора ДП.

АТ управляє ДП шляхом:

• затвердження Статуту ДП і внесення змін і доповнень до нього;

• визначення в Статуті меж повного господарського ведення майном ДП і обсягу повноважень директора по укладенню угод щодо зазначеного майна;

• затвердження річних виробничо-фінансових планів діяльності ДП;

• призначення і звільнення з посади керівництва ДП, визначення умов контракту та трудових договорів, що укладаються з ними;

• попереднє затвердження угод на суму, що перевищує зазначену в Статуті ДП;

• затвердження річних результатів діяльності ДП, визначення порядку розподілу прибутку і покриття збитків;

• ухвалення рішення про припинення діяльності ДП шляхом його реорганізації або ліквідації.

Рішення питань щодо створення, реорганізації, ліквідації ДП, затвердження його Статуту і результатів діяльності за рік відноситься до виняткової компетенції Загальних зборів, а виконання інших функцій власника ДП між Загальними зборами може виконуватися шляхом делегування цих повноважень Спостережній раді або Правлінню АТ.

Необхідно зауважити, що всі питання діяльності ДП: наймання робітників; надані їм соціальні гарантії; питання самоврядування трудового колективу, взаємовідносини ДП із державою регулюються Законом України “Про підприємства на Україні “, іншими законодавчими актами.

Дуже важливе питання про взаємну відповідальність АТ і ДП за своїми зобов’язаннями. ДП, як юридична особа, відповідає за своїми зобов’язаннями всім закріпленим за ним майном, на яке відповідно до Закону може бути звернено стягнення. Засновник (власник) ДП не відповідає за зобов’язаннями останнього, а ДП не відповідає за зобов’язаннями свого засновника (власника), крім випадків, передбачених законодавчими актами України (ст. 7 Закону України “Про власність”). Приклад: товариства з повною, додатковою відповідальністю, командитні товариства.

Звідси випливає висновок про те, що, зокрема при банкрутстві ДП, головне підприємство не несе обов’язків по розрахунках із кредиторами ДП і, якщо інше навіть буде передбачено в Статуті ДП, ці положення Статуту не будуть діяти, тому що будуть суперечити чинному законодавству. Припинення діяльності ДП відбувається шляхом реорганізації або ліквідації. Кошти ДП, що залишилися після розрахунків із бюджетом і робітниками підприємства, використовуються за указівкою засновника (власника).

ДП вважається ліквідованим із моменту винятку його з державного реєстру підприємств.