Вступ

Актуальність теми дослідження.

Трудова міграція являє собою одне з явищ глобалізації сучасного світу. Глобальна економіка і соціальний розвиток країн все більше залежать від ефективності трудової міграції, яка сприяє їх збагачення за рахунок використання додаткових трудових ресурсів, що стимулюють соціально-економічні процеси. У зв'язку з цим регулювання основних процесів трудової міграції (зовнішньої і внутрішньої) відноситься до однієї з пріоритетних завдань, відображених в концептуальних засадах державної міграційної політики. У той же час актуальні проблеми держави пов'язані з процесом нелегальної трудової міграції.

У сформованій міжнародній системі регулювання процесів трудової міграції основні зусилля різних суб'єктів міжнародного права спрямовані на впорядкування національних, багатосторонніх і регіональних правових відносин. До початку XXI ст. світовим співтовариством накопичено певний досвід міжнародно-правового регулювання трудової міграції, спрямований на захист прав, реалізацію законних інтересів тих, хто здійснює професійну діяльність за межами своїх країн. Однак результати правового аналізу цього досвіду переконують у тому, що розвиток «міжнародного імміграційного права потребує додаткових інструментах і нових стандартах» , причому не тільки у приватноправових аспектах, але і в сфері публічного правового регулювання міжнародного співробітництва у сфері трудової міграції.

Також доцільно було б зазначити,що в умовах розширення світогосподарських зв’язків міжнародна трудова міграція відіграє значну роль у соціально-економічному розвитку країн. З часом все більша частина держав приєднується до міграційних процесів. З одного боку міграція одночасно впливає на різноманітні аспекти суспільного життя: економіку, демографію, соціологію, політику, право. Але з іншого боку, аналіз розмірів і тенденції міжнародної міграції робочої сили ускладнений недосконалістю його інформаційного забезпечення, відсутністю уніфікованих національних і міжнародних показників. Статистична інформація, що публікується, як правило, фрагментарна і залежна від контексту.

На початок 2009 року за кордоном перебувало понад 7 млн. українців. Основна їх кількість працює у країнах Європи та Америки: в Аргентині – 100 тис., Бразилії – 150, Великій Британії – 70, Греції – 200, Ізраїлі – 150, Іспанії – 400, Італія – понад 500, Канаді – 150, Молдові – 50, Росії – 3 млн., Словаччині – 50, США – 500, Туреччині – 30, Чехії – 400 тис. чоловік. З усіх громадян, які мешкають за кордоном, владою країн перебування легалізовано близько 500 тис.

Сьогодні населення України постійно відчуває на собі поєднану дію від економічної, демографічної, соціальної криз, які підсилюють одна одну і не дають нашій державі вийти на шлях суттєвого підвищення якості життя і сталого економічно-соціального розвитку. Традиційний підхід регулювання міграції, що на практиці реалізується як прагнення або спроба вирішувати проблеми в окремих сферах суспільного життя, нехтуючи системністю та цілісністю підходів, не може бути ефективним. Ніякі окремі програми виходу з економічної чи соціально демографічної кризи, самі по собі, не можуть дати загального позитивного результату. На цьому фоні „Програма регулювання міграційних процесів на 2003-2005 роки”, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2003р. №1296 є першою, але на думку автора, не зовсім вдалою спробою втручання держави в сучасні міграційні процеси. Не є дієвим інструментом вирішення проблем й інші нормативно-правові акти держави.

Досить суттєва увага має приділятися аналізу основних елементів міжнародних міграційних процесів, критичному підходу до існуючої практики їх державного регулювання, впливу стану економіки та соціальної сфери на динаміку і обсяги міжнародної трудової міграції в Україні, вивченню та імплементації міжнародного досвіду.

Процес міжнародної трудової міграції в Україні на сучасному етапі ринкової трансформації економіки, як якісно нове для нас явище, є мало дослідженим і потребує особливої уваги з боку вчених і держави. А тим часом, у світовій практиці вже існують достатньо змістовні моделі системного втручання в процес міждержавної трудової міграції населення. Насамперед, це праці Дж.Борхаса, А.Роя, К. Макконела, Я. Мінсера, Маноло І. Абелли та ін.

Вагомий внесок в процес дослідження теорії і практики міжнародної трудової міграції, удосконалення організаційних, економічних та правових важелів її регулювання зробили провідні вітчизняні вчені: О.Власюк, В.Геєць, С.Злупко, А.Кравченко, Е.Лібанова, Ю.Макогон, О.Малиновська, Н.Марченко, А.Мокій, С.Пирожков, С.Писаренко, О.Позняк, М.Романюк, А.Румянцева, Є.Савельєв, Л.Симів, А.Філіпенко.

Необхідно врахувати також те, що процес розвитку міжнародної міграції робочої сили з України, та залучення до нашої держави іноземних спеціалістів, є не лише складним, але й довготривалим. Ігнорування цього моменту призводить до перебільшення ролі зовнішньої форми трудової міграції, що потім проявляється у наданні неадекватного значення продукуванню різноманітних нормативно-правових актів, з надзвичайно низькою ефективністю їх впровадження.

Об'єкт дослідження система міжнародно-правового регулювання сучасних міграційних процесів на універсальному та регіональному рівнях.

Предметом дослідження виступає міжнародно-правового регулювання трудової міграції, а також внутрішньодержавне законодавство України та держав-учасниць СНД щодо захисту відносин трудової міграції, а також механізм реалізації прав трудящих-мігрантів.

Мета дослідження полягає в комплексному дослідженні відносин трудової міграції міжнародно-правової системи регулювання, є обґрунтування теоретичних положень та визначення методичного інструментарію дослідження міжнародної трудової міграції, вдосконалення організаційної структури та механізмів державного управління міграційними процесами і визначення шляхів імплементації світового досвіду в практику державного втручання з метою посилення їх позитивного впливу на соціально-економічний розвиток України.

Досягнення поставленої мети здійснювалося за допомогою вирішення наступних завдань:

- аналіз сутності та уточнення базових категорій у сфері міжнародно-правового регулювання міграційних процесів;

- історико-правовий аналіз процесів трудової міграції для виявлення сучасного стану і тенденцій розвитку зовнішньої трудової міграції в Україні;

- дослідження сутності та структури міжнародно-правового механізму щодо регулювання трудової міграції;

- порівняльно-правовий аналіз норм міжнародного права, які визначають правовий статус трудящих-мігрантів;

- дослідження причин і умов виникнення нелегальної трудової міграції;

- виявлення проблемних аспектів та перспектив розвитку міжнародно-правової системи регулювання відносин трудової міграції;

- визначити основні етапи руху міжнародної міграції робочої сили;

- сформулювати форми і основні тенденції розвитку міграції робочої сили;

- розкрити оцінку результатів вивчення стану міграційних процесів;

- проаналізувати основні елементи міграційних процесів робочої сили в Україні та проаналізувати робочу міграцію іноземців та їх працевлаштування в Україні;

- розглянути досвід зарубіжних країн щодо даної проблеми;

Дана проблема регулювання відносин трудової міграції находила відображення в працях таких науковців, як :

Прізвища вчених- Аметістов Е.Б, Беззуб Б.С. Денисов В.С, Іванов С.А, Шемшученко Ю.С, Буткевич В.Г, Карташкін В.Н, Шашкова-Журавель І.О, Міхатуліна О.М

Методологічну основу дипломної роботи склали: загальнонаукові підходи - системний, комплексний, історико -правовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний, статистичний та ін.

Структура роботи включає: вступ, три розділи та список використаних джерел.

Висновки

Проблема чималого відтоку працездатного населення України за межі країни внаслідок соціально-економічної невлаштованості виникла не вчора. Світ за очі на заробітки вирушають сьогодні, передусім, мешканці заходу та сходу країни. Попри певну економічну стабілізацію, що спостерігається останнім часом, темпи та обсяги трудової міграції, на думку низки експертів, потребують від держави невідкладних й адекватних правотворчих дій.

Подання  Президентові України щодо парафування та ратифікації Україною Міжнародної конвенції про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей 1990 р., – повідомляє прес-служба вітчизняного омбудсмена.

Подання  продовжує аналіз проблем української трудової міграції, здійснений у Спеціальній доповіді Уповноваженого «Стан дотримання та захисту прав громадян України за кордоном»,  представленій Верховній Раді України в квітні 2003 р., та поданні Уповноваженого главі держави про ратифікацію Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 р., яка відбулася у Верховній Раді України 16 березня 2007 р.

Як відомо, Конвенцію було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1990 р. Відтоді цей день відзначається світовою спільнотою як Міжнародний день мігрантів. Зважаючи на відчутне зростання темпів та обсягів міграції у світі, питання захисту і дотримання прав трудових мігрантів стають як ніколи актуальними. На думку пані Карпачової, ця Міжнародна конвенція надасть якісно новий рівень захисту прав українських трудових мігрантів. Її імплементація в національне законодавство  сприятиме посиленню можливості працевлаштування мігрантів з України; запобіганню нелегальній міграції українців шляхом передачі регулювання потоку мігрантів офіційним службам та значного звуження функцій приватних агентів; зменшенню можливості утиску прав та примусового використання праці нелегальних мігрантів з України, рабської праці та работоргівлі; підвищенню соціальної захищеності українців, які працюють за кордоном, зокрема, рівня охорони здоров'я, соціальних виплат і гарантій, отримання додаткової освіти та підвищення професійної кваліфікації; створенню можливості об'єднання українських трудящих-мігрантів у громадські та профспілкові організації в країнах перебування; збереженню культурної ідентичності українців, організації навчання рідній мові і культурі в країнах-реципієнтах.

  На важливості приєднання держав до цього міжнародного документа неодноразово наголошували Організація Об’єднаних Націй, Міжнародна організація з міграції, Парламентська Асамблея Ради Європи. Про це йшлося на багатьох міжнародних форумах, зокрема, на  8-й Міжнародній конференції національних інституцій з прав людини, що відбулася у жовтні 2006 р. у м. Санта Крус (Болівія) під егідою Верховного комісара ООН з прав людини Луїзи Арбур.

Уперше питання необхідності ратифікації Конвенції порушувалося Уповноваженим з прав людини понад сім років тому,  в лютому 2000 р.,  у поданні на ім’я прем’єр-міністра України. Тоді Міністерство праці та соціальної політики дійшло висновку про передчасність такого кроку, з чим погодився уряд. На думку Уповноваженого з прав людини, на сьогодні  ситуація суттєво змінилася.

Конвенція ООН набула чинності 1 липня 2003 р. Станом на 1 травня 2007 р. її учасницями стали 36 держав світу, серед яких і такі країни, де перебуває значна частина трудящих-мігрантів з України: Аргентина, Азербайджан, Туреччина, Боснія і Герцеговина, Єгипет, Лівія, Мексика, Чилі, Сирія тощо. Ще 15 держав підписали конвенцію.

Дуже важливим є те, що, на відміну від Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів 1977 р.,  Конвенція ООН стосується всіх трудових мігрантів – як легальних, так і нелегальних. Її ратифікація надасть Україні моральне право  вимагати захисту її мігрантів від країн Європейського Союзу, США та Канади.

У Конвенції ООН уперше визначаються права, які поширюються на певні категорії трудящих-мігрантів та членів їх сімей, зокрема, прикордонних, сезонних трудящих, моряків, найнятих на судна іноземних компаній, трудящих, зайнятих на стаціонарних прибережних установках (платформах), а також трудящих, які працюють не за наймом.

Конвенція  передбачає  обов’язок держави-учасниці забезпечити ставлення  до трудящих-мігрантів, які перебувають на її території або під її юрисдикцією, не менш сприятливе, ніж до власних громадян. Конвенція встановлює, що трудящі-мігранти користуються правом на соціальне забезпечення нарівні з громадянами держави працевлаштування за умови, що вони виконують вимоги законодавства цієї держави або двосторонніх та багатосторонніх договорів.

Нарівні з громадянами відповідної держави трудящим-мігрантам гарантується право на отримання будь-якої медичної допомоги, а їхнім дітям – право на освіту.

Тим трудовим мігрантам, які мають відповідний дозвіл на працю або імміграцію, Конвенція надає додаткові права та свободи, зокрема, вільного пересування територією держави працевлаштування, вибору місця проживання тощо.

   Уповноважений з прав людини вважає, що приєднання України до  цієї Конвенції є надзвичайно важливим у контексті запровадження нових дійових механізмів захисту прав трудових мігрантів, сприятиме більш ефективному захисту прав і свобод як українських заробітчан за кордоном, так і іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України з метою працевлаштування.

Враховуючи значний транзитний потік мігрантів через територію України, конче важливо, що ратифікація Конвенції сприятиме звуженню каналів нелегальної міграції через її територію шляхом посилення офіційного регулювання, контролю та прозорості пересування.

На думку Уповноваженого з прав людини, вимагаючи належного захисту прав українських трудових мігрантів у країнах працевлаштування, Україна має також поважати людей, які опинилися в аналогічній ситуації на території нашої держави. Якщо Україна дійсно прагне бути правовою державою, подвійні стандарти щодо прав людини з її боку є неприпустимими.

Зважаючи на викладене, Ніна Карпачова в своєму поданні главі держави наполягає на доцільності парафування та ратифікації Україною цієї важливої  Конвенції ООН. Зрештою, для України як члена Комітету ООН з прав людини такий крок є цілком логічним ще й з огляду на те, що невдовзі  постане питання про її переобрання на другий термін у цей авторитетний міжнародний орган.   

Міжнародний імідж держави залежить від визначеності, виваженості, послідовності, стабільності, передбачуваності її позиції, зокрема в міграційній і трудовій політиці, внаслідок її взаємообумовленої участі у глобалізаційних та уніфікаційних світових процесах. Економіко-соціальний стан у державі зокрема і в світі в цілому обумовлює і визначає інтенсивність і напрямки міжнародної трудової міграції, але не останню роль відіграє і правове регулювання даного питання на національному (внутрішньодержавному) рівні. Обов’язком кожної держави є захист своїх інтересів і прав своїх громадян за кордоном.