2. Запорозька Січ у міжнародній політиці Європи

Запорозька Січ відігравала помітну роль і в міжнародних відносинах. Зважаючи на запорізьке козацтво як велику військову та політичну силу, уряди Росії, Туреччини, Венеції, Австрії, Кримського ханства, Франції налагоджували із Січчю дипломатичні відносини.

Перші зносини в українських козаків зав’язалися з представниками Московської держави. До найперших таких зв’язків можна віднести зустрічі із сторожовими загонами московського царя, які, стежачи за пересуванням татарської орди, заглиблювалися далеко на південь у степи. Відтак почалися контакти з російськими прикордонними воєводами. З ними, а також з українськими старостами до певної міри погоджувалися спільні походи проти татар.

Одним з перших дипломатичних кроків Вишневецького була поїздка восени 1553 р. до столиці османської Порти. На жаль, архіви поки що не відкрили документів про переговори козацького ватажка з турецьким султаном Сулейманом І. Відомо тільки з розповіді самого “Дмитрашки”, як називають історичні матеріали Д. Вишневецького, що в Порті прийняли його добре, “дістав він там дарунки”.

Вернувшись з Туреччини, Вишневецький мав аудієнцію в короля Польщі під Любліном. Призначаючи його прикордонним старостою в Черкасах і Каневі, Сигізмунд-Август доручив йому бути “стражником” і на Хортиці.

Пізніше Вишневецький, перейшовши на службу до московського царя (пізніше відійшов від нього*, ще довго турбував кримчаків. Дмитро Іванович, після того, як за ним на Монастирський острів (вище порогів* прибув його двоюрідний брат Михайло Вишневецький, приїхав у грудні 1562 р. на сейм з Ольбрехтом Лаським. Цей шукач пригод у 1563 р. підбив Вишневецького на козацький похід у Молдавію, де перший претендував на престол господаря. Несподівано Вишневецький відступився від Ласького, сподіваючись, очевидно, обійняти сам цю посаду. Однак, потрапивши у пастку, невеликий загін Вишневецького був розбитий, а його самого заковано і відіслано до Туреччини, де й він і загинув.

Широкого розмаху набирають контакти з Московією З початку 70-х років XVI ст. вони багато у чому пов’язувалися із зацікавленістю Івана Грозного в проектах визволення Молдавії від васальної залежності від Порти, а, отже, – і в участі запорозьких козаків в антитурецькій коаліції.

Відносини козацтва з польським урядом у цей час розвиваються досить успішно. Запорозькі посли були присутні навіть на коронації нового короля Стефана Баторія 1576 р.

У 90-х роках XVI ст. особливо широкого розмаху набрав розвиток дипломатії Запорізької Січі. Крім Польщі та Росії, козаки вступали в зносини з багатьма європейськими країнами, Ватиканом. Про переговори з австрійським імператором Рудольфом II 1594 р., наприклад, докладно розповідає у своїх подорожніх нотатках його посол на Запоріжжі Еріх Лясота. Він же називає у своєму щоденнику козацьких послів - полковника Станіслава Хлопицького – до московського царя та сотників Саська Федоровича й Ничипора – до австрійського імператора, відправлених у його присутності.

У травні – червні 1594 р., гетьман Северин Наливайко вів переговори з папським легатом Олександром Комуловичем, який мав інструкцію з Ватикану схилити козацтво до антитурецького походу.

Найвидатнішим козацьким ватажком до Хмельницького й одним із найталановитіших українських дипломатів, полководців і державних діячів усіх часів був Петро Конашевич-Сагайдачний. Щодо польського уряду, то Конашевич-Сагайдачний виявив себе чудовим дипломатом: як і його попередник Самійло Кішка, він вміло використовував потребу поляків у потужному козацькому війську для запевнення самостійності Війська Запорізького, яке в його часи, попри встановлені кількатисячні реєстри, мало кільканадцять тисяч, а при потребі сягало сорока тисяч.

1618 почалися українсько-перські переговори. У розвідці О. Барана розповідається, що шах Аббас – перший із перських володарів зацікавився запорожцями. Його військовий радник запропонував набрати на службу 10 - 12 тисяч запорожців, які б виступали проти турків.

На початку XVII ст. налагоджуються контакти запорожців із грузинськими князями. З того часу, як козаки почали нападати на Синоп і Трапезунд, вони звернули на себе увагу правителів Західної Грузії, які перебували у ворожих відносинах з Османською імперією. Встановлення дружніх зв'язків із грузинськими князями диктувало козакам необхідність мати в цьому регіоні союзників і опорні пункти для укриття на випадок поразки морського походу.

Одним із чинників, що сприяв налагодженню цих контактів, була спільність християнської релігії запорозького козацтва та населення західногрузинських феодальних князівств.

Одним із дипломатичних актів запорозького козацтва був “Хотинський мир” 1621 р. він був компромісом насамперед за рахунок козаків. Умови мирної угоди спрямовувалися проти них. Невдячністю заплатила Річ Посполита тим, хто врятував її від катастрофи. Вона зобов’язувалася заборонити чорноморські походи. Король рекомендував відібрати у запорожців човни, зменшити кількість козаків до 3 тисяч осіб, переписавши їх до реєстру. Однак реалізувати ці плани не вдалося. Після підписання Хотинської угоди загострилися шляхетсько-козацькі конфлікти, сила січовиків зростала, морські й сухопутні походи проти турецько-татарських агресорів досягли великого масштабу, переростаючи у справжню війну.

В умовах Тридцятилітньої війни почалася справжня дипломатична боротьба за українське козацтво. Зокрема, правителі Швеції вже давно розробили плани союзу з українським козацтвом, аби використати його збройну силу в своїх інтересах. Уперше шведський король вирішив увійти в безпосередні зв'язки із козацтвом у 1626 р., коли він послав із своїм послом до російського царя православного Любима Рубцова, якому доручалося побувати в запорозьких козаків для важливих справ. Однак тоді ця місія не вдалася, оскільки в Москві не захотіли пропустити Рубцова в Україну.

Тільки у вересні 1631 р. прибуло шведське посольство до Війська Запорізького. Однак новий гетьман Іван Петражицький, лояльний до шляхетської Польщі, вислухавши посланників Швеції, відіслав їх до гетьмана Конєцпольського. Таким чином, тоді не зав’язалися козацько-шведські відносини. Зате налагодилися контакти з іншими європейськими державами: від червня 1631 р. є згадка про перебування козаків у Сілезії.

Наприкінці Тридцятилітньої війни, у 1645 – 1646 рр. козацький корпус був найнятий на французьку службу. Це був великий успіх французької дипломатії, зокрема кардинала Мазаріні, який розпочав переговори із Запоріжжям. Французькі дипломати запросили козацьких старшин до польського королівського двору, де й велися переговори.

У складі війська принца Конде козаки брали участь в облозі і взятті іспанської фортеці Дюнкерка. На цьому епізоді завершується останній етап участі українських козаків у європейській міжнародній політиці перед Визвольною війною середини XVII ст.