18.2. Економічні нормативи регулювання діяльності банків

У країнах з ринковою економікою держава в особі цент­рального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впровадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та на­дійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, вико­нання банками вимог фінансової безпеки.

Комерційні банки через специфіку своєї діяльності і ризиків, що притаманні банківському бізнесу, відповідають за належний рівень стабільності у фінансовій сфері не тільки перед власними вкладниками, а й перед країною в цілому. Власний капітал банків становить невелику частку їхніх сукупних ресурсів. У зв'язку з цим платоспроможність і ліквідність банків є поняттями віднос­ними, вони ґрунтуються на припущенні, що вкладники не вилу­чать своїх коштів із банків одночасно. Проте економічна ситуація в країні може скластися так, що вилучення значних сум коштів вкладників із банків стане реальністю, і банки, що опинилися в такій ситуації, можуть збанкрутувати. У свою чергу, банки-банкрути тісно пов'язані з іншими банками через систему міжбанківських розрахунків. Нездатність банків виконати свої зо­бов'язання перед вкладниками потягне за собою порушення гро­шового обігу з вірогідним ризиком перейти у кризу банківського сектору, а потім і в загальноекономічну кризу країни.

Основні завдання банківського регулювання полягають у то­му, щоб забезпечити:

• стабільність та надійність банківської системи;

• захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками та шахрайства;

• створення конкурентного середовища у банківському секто­рі. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за кредитами, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються нові банківські технології;

• відкритість політики і діяльності банківського сектору в ці­лому і в кожному банку окремо;

• підтримування необхідного рівня стандартизації і професіо­налізму в банківській системі, забезпечення ефективної діяльнос­ті банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Необхідність банківського регулювання в умовах ринкової економіки не виключають саморегуляції банківського сектору через ринкові механізми.

Серед інструментів суто економічного регулювання діяльності банківського сектору, грошово-кредитної системи України НБУ за­стосовує економічні нормативи та норматив резервування коштів на кореспондентському рахунку комерційного банку в НБУ. Через економічні нормативи так чи інакше характеризуються діяльність банківської установи, рівень її надійності, ліквідності, оцінюються активи та пасиви, співвідношення між їхніми окремими групами.

Національний банк України регулює діяльність комерційних банків, установлюючи вимоги щодо мінімального розміру капі­талу, нормативів капіталу, ризику, інвестування, розпорядження валютною позицією, обов'язкового резервування коштів банків­ською системою.

Основним елементом капіталу комерційного банку є статут­ний капітал. Національний банк України встановлює вимоги що­до мінімального розміру статутного капіталу комерційного ба­нку на час його створення і реєстрації. Національний банк України одним із своїх головних завдань визначає збільшення мінімального статутного капіталу банку, і вже багато років спо­стерігається тенденція до зростання цього показника.

Важливим показником фінансового стану банку є регулятив­ний капітал (Н1). Він має забезпечувати захист вкладів, фінансо­ву стійкість і стабільну діяльність банку та є джерелом покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банк бере на себе в процесі діяльності.

Одним із важливих інструментів вимірювання міцності фінан­сового стану банку та його надійності є нормативи капіталу [но­рматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) і норматив аде­кватності основного капіталу (НЗ)].

Норматив адекватності регулятивного капіталу Н2 визнача­ється як відношення регулятивного капіталу до сумарних активів та певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів під нестандартну заборгованість за всіма активними операціями. Значення Н2 має бути не меншим 10 %.

Для розрахунку показника адекватності регулятивного капіта­лу банку його активи поділяються на п'ять груп за ступенем ри­зику та підсумовуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів зваження (0 %, 10,20, 50 і 100 %).

До першої групи активів із ступенем ризику 0 % входять най­більш ліквідні активи:

• готівкові кошти;

• банківські метали;

• кошти в Національному банку;

• боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

• нараховані доходи за борговими цінними паперами, що ре­фінансуються та емітовані Національним банком;

• боргові цінні папери центральних органів виконавчої влади у портфелі банку на продаж і на інвестиції.

До другої групи активів із ступенем ризику 10 % входять:

• короткострокові та довгострокові кредити, надані централь­ним органам виконавчої влади;

• нараховані доходи за кредитами, надані центральним орга­нам виконавчої влади.

До третьої групи активів зі ступенем ризику 20 % входять:

• боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади, що рефінансуються та емітовані Національним банком;

• боргові цінні папери місцевих органів виконавчої влади в портфелі банку на продаж та на інвестиції;

• кошти до запитання, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвестиційний клас;

• нараховані доходи за коштами до запитання, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж ін­вестиційний клас;

• короткострокові кредити та депозити, розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж інвести­ційний клас, а також нараховані доходи за такими кредитами та депозитами.

До четвертої групи активів зі ступенем ризику 50 % нале­жать:

• кошти до запитання та нараховані на них доходи в інших банках, що не належать до інвестиційного класу;

• короткострокові та довгострокові кредити, надані місцевим органам виконавчої влади;

• нараховані доходи за кредитами, надані місцевим органам виконавчої влади;

• гарантійні депозити в інших банках (покриті);

• зобов'язання з кредитування, надані банками, та інші зо­бов'язання, які надані клієнтам;

• валюта та банківські метали, куплені, але не одержані.

До п'ятої групи активів зі ступенем ризику 100 % відносять найменш ліквідні активи, такі як:

• прострочені нараховані доходи;

• депозити, розміщені в інших банках, що не належать до ін­вестиційного класу;

• гарантійні депозити в інших банках (непокриті);

• прострочена кредитна заборгованість;

• короткострокові кредити, які надані іншим банкам, що не належать до інвестиційного класу;

• термінова та пролонгована кредитна заборгованість;

• сумнівна дебіторська заборгованість.

Регулятивний капітал банку (Н1) складається з основного (1-го рівня) та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підля­гає передаванню, перерозподілу і повинен повністю покривати поточні збитки.

Додатковий капітал має менш постійний характер і його роз­мір піддається змінам.

Основний капітал складається з таких елементів:

• фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

• резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку;

• дивіденди, направлені на збільшення статутного капіталу;

• емісійні різниці;

• резервні фонди, що створюються згідно з законами України;

• загальні резерви, що створюються під невизначений ризик для проведення банківських операцій;

Загальний розмір основного капіталу може бути зменшений на суму недосформованого резерву під можливі збитки. У разі отримання збитків від діяльності їх сума також зменшує розмір основного капіталу.

Додатковий капітал складається з таких елементів:

• резерви під стандартну заборгованість інших банків;

• резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитни­ми операціями банків;

• результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням ін­дексу девальвації чи ревальвації гривні;

• результат переоцінки основних засобів;

• прибуток поточного року;

• прибуток звітного року, що очікує затвердження;

• субординований капітал;

• нерозподілений прибуток минулих років.

У розрахунку загальної суми регулятивного капіталу загаль­ний розмір додаткового капіталу не може бути більшим ніж 100 % основного. Розмір субординованого капіталу не може пе­ревищувати 50 % розміру основного капіталу.

Якщо банком придбані цінні папери з нефіксованим прибут­ком для продажу, зроблені інвестиції в капітал інших банків, то розмір регулятивного капіталу зменшується на балансову вар­тість таких активів за вирахуванням сформованого резерву.

Крім нормативів Н1 та Н2, банки розраховують такі нормати­ви: адекватності основного капіталу (НЗ), миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5), короткострокової ліквідності (Н6), максимального розміру кредитного ризику на одного конт­рагента (Н7), великих кредитних ризиків (Н8), максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), максимального сукупного розміру кредитів, гаран­тій та поручительств, наданих інсайдером (Н10), інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), загальної суми інвестування (Н12).

Для зменшення валютного ризику в діяльності банків устано­влені ліміти ризику валютної позиції: ліміт ризику загальної від­критої валютної позиції банку (Л13)_, ліміт ризику загальної довгої від­критої валютної позиції (ЛІ3-1), ліміт ризику загальної короткої відкритої валютної позиції (Л13-2).

Норматив адекватності основного капіталу банку (НЗ) розра­ховується як відношення основного капіталу до загальних акти­вів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків.

Загальні активи банку для розрахунку адекватності основного капіталу банку включають:

• готівкові кошти;

• банківські метали;

• кошти в НБУ;

• казначейські та інші цінні папери, що рефінансуються НБУ;

• кошти в інших банках;

• дебіторську заборгованість за операціями з банками і з клієн­тами;

• кредити органам виконавчої влади, юридичним і фізичним особам;

• транзитний рахунок за операціями з клієнтами;

• цінні папери в портфелі банку на продаж і на інвестиції;

• товарно-матеріальні цінності;

• інші активи банку;

• суми до з'ясування та транзитні рахунки;

• операційні та неопераційні основні засоби.

Норматив адекватності основного капіталу НЗ має бути не меншим 4 %.

Для контролю за станом ліквідності банку НБУ встановив такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної лік­відності (Н5) та короткострокової ліквідності (Н6).

Норматив миттєвої ліквідності (Н4) використовується для ко­нтролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань. Він визначається як відношення су­ми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками. Норма­тивне значення показника Н4 має бути не меншим ніж 20 %.

Норматив поточної ліквідності (Н5) використовується для ви­значення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зо­бов'язань банку. Для розрахунку Н5 ураховуються вимоги і зо­бов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня включно. Н5 визначається як відношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними стро­ками виконання.

До активів первинної та вторинної ліквідності належать:

• готівкові кошти;

• банківські метали;

• кошти на кореспондентських рахунках у НБУ та в інших бан­ках;

• строкові депозити, розміщені в НБУ та в інших банках;

• боргові цінні папери, що рефінансуються НБУ, та цінні па­пери на продаж і на інвестиції;

• боргові цінні папери в торговельному портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

• надані кредити.

До зобов'язань належать;

• кошти до запитання;

• кредити, одержані від НБУ та інших банків;

• кошти бюджету та позабюджетних фондів України;

• строкові депозити клієнтів та інших банків;

• цінні папери власного боргу, емітовані банком;

• субординований борг банку;

• зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій;

• зобов'язання з кредитування, надані клієнтам та банкам;

• виконані гарантії та поручительства.

Нормативне значення показника Н5 має бути не меншим ніж 40 %.

Норматив короткострокової ліквідності (Н6) використовуєть­ся для контролю за здатністю банку виконувати короткострокові зобов'язання за рахунок активів. Він визначається як відношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань. До розраху­нку Нб включають ліквідні активи та короткострокові зо­бов'язання з кінцевим строком погашення до одного року.

До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткостро­кової ліквідності включаються:

• готівкові кошти;

• банківські метали;

• кошти на коррахунках у НБУ та інших банках;

• короткострокові депозити в НБУ та інших банках;

• короткострокові кредити, які надані іншим банкам;

• боргові цінні папери органів державної влади. До короткострокових зобов'язань входять:

• кошти до запитання;

• короткострокові кредити, одержані від НБУ та інших банків;

• короткострокові депозити клієнтів та інших банків;

• короткострокові цінні папери власного борту, емітовані банком;

• зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів;

• зобов'язання з кредитування, які надані банкам і клієнтам.

Нормативне значення показника Н6 має бути не меншим 20 %.

Діяльність банку пов'язана з численними ризиками — кредит­ним, інвестиційним, валютним, тому НБУ встановлює певні норма­тиви, які обмежують концентрацію активних і пасивних операцій.

З метою обмеження кредитного ризику, який виникає через не­виконання окремими контрагентами банку своїх зобов'язань, НБУ встановлює норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7). Він визначається як відношення суми всіх вимог банку до одного контрагента за вирахуванням фактично сформованих резервів і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

До вимог банку стосовно контрагента включаються:

а) вимоги щодо банків-контрагентів:

• строкові депозити, розміщені в інших банках;

• стандартна, сумнівна та прострочена заборгованість за кре­дитами/депозитами, що надані іншим банкам, та за нарахованими доходами;

• дебіторська заборгованість інших банків;

• боргові цінні папери, випущені банками;

б) вимоги щодо інших клієнтів і фізичних осіб:

• заборгованість за кредитами;

• сумнівна та прострочена заборгованість за кредитами та за­боргованість за простроченими і сумнівними до погашення нара­хованими доходами;

• заборгованість за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами, акціями;

• акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком (крім вкладень у статутні фонди інших банків, на суму яких зменшено регулятивний капітал),

• заборгованість за факторинговими операціями;

• дебіторська заборгованість.

До позабалансових зобов'язань, наданих банком, належать;

• гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, надані бан­ком;

• сумнівні гарантії та поручительства;

• зобов'язання з кредитування, надані банком.

Загальний розмір кредитного ризику, який бере на себе банк щодо будь-якого контрагента (юридичної, фізичної особи чи бан­ку) або групи пов'язаних осіб, не може перевищувати 25 % регу­лятивного капіталу банку.

Для обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою споріднених (пов'язаних) контрагентів НБУ встановлено норматив «великих» кредитних ризиків (Н8). Кредитний ризик вважається великим, якщо сума всіх вимог бан­ку до одного контрагента або групи пов'язаних контрагентів та всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього ко­нтрагента або групи пов'язаних контрагентів, перевищує 10 % регулятивного капіталу банку.

Склад вимог банку і позабалансових зобов'язань такий самий, який береться для розрахунку нормативу Н7.

Н8 визначається як відношення суми всіх «великих» кредитів до регулятивного капіталу банку. Його нормативне значення не може перевищувати восьмикратного розміру регулятивного капі­талу банку. Якщо показник Н8 перевищує восьмикратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до показника адекватності ре­гулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються:

• у разі перевищення показника Н8 не більше ніж на 50 % во­ни подвоюються;

• якщо перевищення більше за 50 %, вимоги потроюються.

Певні обмеження встановлені НБУ і щодо розміру кредитного ризику на одного інсайдера (Н9) і розміру сукупного кредитного ризику щодо всіх інсайдерів (Н10). Н9 визначається як співвід­ношення суми всіх зобов'язань інсайдера перед банком та суми всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього ін­сайдера, і капіталу банку. Нормативне значення показника Н9 не може перевищувати 5 %.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гаран­тій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), визначається як співвідношення сукупної заборгованості всіх інсайдерів перед банком та позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, і капіталу банку. Нормативне значення показника Н10 не може перевищувати 30 %.

Задля обмеження інвестиційного ризику, пов'язаного із здійс­ненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, НБУ встановлює нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11); норматив загальної суми Інвестування (Н12). До розрахунку но­рмативів інвестування не входять цінні папери, придбані банком:

• у зв'язку з реалізацією банком права заставодержателя;

• для створення фінансової холдингової групи за умови, що емітентом придбаних банків є інший банк;

• у результаті андеррайтингу, за умови, що придбані цінні па­пери перебувають у власності банку не більше одного року;

• за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) установлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.

Н12 визначається як відношення розміру коштів, які інвесту­ються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною уста­новою, до регулятивного капіталу банку.

Для обчислення цього нормативу в знаменнику до суми регуля­тивного капіталу банку додається сума вкладень у цінні папери в портфелі банку на продаж та інвестиції, що випущені банками (за вирахуванням суми сформованого резерву під знецінення таких цінних паперів), і вкладень у статутні фонди інших банків та фі­нансових установ, на суму яких зменшено регулятивний капітал.

Нормативне значення нормативу Н11 не може перевищувати 15%.

Порядок обчислення нормативу Н12 аналогічний порядку об­числення НІ 1, а нормативне його значення становить 60 %.

Під час проведення комерційними банками зовнішньоторго­вельних, валютних, кредитних операцій, операцій на фондових і товарних біржах виникає валютний ризик у зв'язку з переходом (у розрахунках) від однієї валюти до іншої та зміною курсу націо­нальної валюти щодо іноземних валют. У процесі валютних операцій у банків виникають різні співвідношення між обсягом купівлі і продажу Іноземних валют, тобто різні валютні позиції. У разі коливання курсів валют характер валютної позиції впливає на рівень валютного ризику. Для зменшення валютного ризику НБУ встановлює певні його ліміти. Серед них: ліміт за­гальної відкритої валютної позиції банку (Л13), ліміт загаль­ної довгої відкритої валютної позиції (Л13-1), ліміт загальної короткої відкритої валютної позиції (Л13-2).

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. За їх рівності позиція вважаєть­ся закритою, у разі нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою пере­вищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою ва­лютою перевищує обсяг зобов'язань.

При цьому довга відкрита валютна позиція у розрахунку за­значається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус.

Ліміт ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Л13) визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

За кожною іноземною валютою обчислюється підсумок за всіма балансовими і позабалансовими активами й усіма балансо­вими і позабалансовими зобов'язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквівале­нті окремо за кожною Іноземною валютою.

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визнача­ється як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкри­тих валютних позицій у гривневому еквіваленті за всіма інозем­ними валютами.

Нормативне значення Л13 має бути не більшим 30%.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для дов­гої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної по­зиції банку:

• загальна довга відкрита валютна позиція (Л13-1) має бути не більшою 20 %;

• загальна коротка відкрита валютна позиція (Л13-2) має бути не більшою 10 %.

Для спеціалізованих банків НБУ встановлює індивідуальні нормативи регулювання банківської діяльності.

Крім регулятивної функції, економічні нормативи виконують функцію мінімізації банківських ризиків. Обмеження у прове­денні окремих банківських операцій у зв'язку з необхідністю до­тримання нормативів сприяє проведенню керівництвом банку більш зваженої кредитної, валютної політики, господарської дія­льності, змушує нарощувати резервні фонди та капітал.

За невиконання комерційними банками резервних вимог до них застосовуються штрафні санкції. Невиконання економічних нормативів не передбачає сплати штрафних санкцій, але систематичне їх невиконання може призвести до застосування з боку НБУ заходів адміністративного впливу, введення обмежень на виконання банком тих чи інших операцій та спричинити жорст­кіші санкції.