Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
18 РОЗДІЛ.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
404.48 Кб
Скачать

Розділ 18 операції із забезпечення фінансової стійкості банку

Після вивчення цього розділу Ви зможете:

  • з’ясувати сутність фінансової стійкості банку;

  • мати уявлення про способи її забезпечення;

  • ознайомитись з нормами і порядком обов’язкового резервування коштів банків;

  • опанувати економічні нормативи регулювання діяльності банків;

  • вміти визначити ліквідність та платоспроможність банку;

  • мати уявлення про банківські ризики;

  • зрозуміти порядок формування резервів для покриття можливих втрат банку від активних операцій;

  • ознайомитися з фінансовою звітністю банку;

  • оволодіти методикою оцінювання прибутковості банку.

18.1. Сутність фінансової стійкості комерційного банку та способи її забезпечення

Управління сучасним комерційним банком спрямоване передусім на формування та реалізацію довгострокового (страте­гічного) плану розвитку банківської установи. Метою цього пла­ну є досягнення довгострокових конкурентних переваг банку на основі його фінансових можливостей та з урахуванням ризиків конкурентного середовища. У межах такого плану структурні підрозділи комерційного банку розробляють плани на коротко- та середньострокову перспективу, деталізують основні показники діяльності. Стратегічний план банк)' — не його визначена місія, мета діяльності. У цьому плані не тільки окреслені кількісні та якісні параметри діяльності банку і засоби їх досягнення, а й передбачені виклики сьогоднішніх та майбутніх періодів, сфор­мульовані ризики, що постають як перед власне банківською установою, так і перед іншими учасниками банківського ринку, у тому числі з боку держави як законодавця, Національного банку України та інших державних регулятивних органів. Залежно від

обраної стратегії комерційного банку визначаються його органі­заційна структура та кадрова політика, коло клієнтів і партнерів, вирішуються питання інфраструктури та філійної мережі, обсяги кредитно-інвестиційної та депозитної діяльності.

Комерційний банк — це суб'єкт господарювання, який здійс­нює свою діяльність щоденно. Він виконує клієнтські, міжбанківські й інші операції, залучає депозити та здійснює активні опе­рації. Для ведення операційної діяльності банківській установі потрібно не тільки мати грошові кошти, а й забезпечувати необ­хідне співвідношення між групами активів і пасивів, тобто під­тримувати оптимальний рівень ліквідності та платоспроможнос­ті. Результатом діяльності установи має бути прибуток як різниця між отриманими доходами та сплаченими видатками. Прибуток банку визначається за календарними періодами (місяць, квартал, рік), але при цьому заздалегідь розраховують прогнозні значення його ліквідних коштів та операційного прибутку.

Кожне управлінське рішення має забезпечити певний надли­шок, позитивне сальдо: між вкладеними та залученими коштами, між отриманими доходами та сплаченими видатками. Тому про­цес управління охоплює різні напрями діяльності банку на відпо­відному рівні. Так, управління ліквідністю — це створення над­лишків ліквідних коштів для розрахункової та активної діяль­ності банку. Управління активами і пасивами спрямоване на до­сягнення необхідних пропорцій між групами активів і пасивів. Обережні банківські управлінці не будуть спрямовувати коротко­строкові депозитні вклади на довгострокові іпотечні кредити, оскільки такі кредити повернуться набагато пізніше, ніж наста­нуть терміни повернення короткострокових депозитів. І хоча змі­ни у законодавстві стосовно іпотеки і дають змогу використову­вати предмет застави у вигляді іпотечних цінних паперів, що мають ознаки ліквідності, дисбаланс, незбіг між термінами залу­чення та розміщення коштів — це явна загроза банківській ліквід­ності.

Оцінювання загроз у кожній банківській установі є складовою процесу управління ризиками. Банківській діяльності притаманні різноманітні ризики, зокрема ризики неповернення кредиту чи інвестиції, ризик знецінення вартості цінних паперів, валютний ризик, ризик неотримання прибутку. Усі види ризиків мають бу­ти класифіковані та визначені кількісно. Між ризиками та прибу­тковістю існує тісний зв'язок. Як правило, чим вищий ризик, тим вищий і прибуток. Але треба розуміти, що ризик — це ймовір­ність негативної події в майбутньому, яка може відбутися, а може й не відбутися. Якщо негативна подія не відбудеться, банк отри­має від операції прибуток, а якщо навпаки — втрати його будуть значними. Наприклад, неповернення кредиту у визначений тер­мін означатиме, що потрібно покривати нестачу за рахунок ін­ших залучених коштів, сплачуючи при цьому проценти. .Якщо заборгованість стає безнадійною або коли неможливо реалізувати заставу, то сума цієї заборгованості взагалі списується з резервів банку. Тому управління прибутковістю — це не тільки моніто­ринг складових банківських доходів та витрат, аналіз показників прибутковості, дотримання їх нормативних значень, а й орієнтир для таких складових процесу управління, як управління активами та пасивами й управління кредитним та інвестиційним портфе­лями банку.

Ще однією складовою процесу управління в банку є управлін­ня власним капіталом. Безперечно, акціонери насамперед зацікав­лені в тому, щоб ринкова вартість акцій банку зростала. Але на­скільки швидко має відбуватися це зростання? У країнах, де фун­кціонує повноцінний фондовий рийок І акції банків вільно обер­таються, їх курсова, ринкова вартість використовується як важливий чинник фінансової стійкості, міцності банку. Незначні коливання курсу, тенденція до його зростання — показник успі­шності установи, позитивний орієнтир для її вкладників та контр­агентів. Ідеться навіть не про те, що вартість акцій має постійно зростати, адже операцій із цінними паперами банків відбувається не так уже й багато, Акції західних банків зазвичай не є предме­том біржових спекуляцій. Головне в іншому — банківська уста­нова мусить одержувати прибутки, а курсова вартість її цінних паперів не повинна мати довгострокову негативну тенденцію. І за цим має стежити відповідна структура всередині банку, оскільки курсова вартість цінних паперів відображає врешті-решт прибут­ковість банку та його здатність розраховуватися з акціонерами, сплачувати дивіденди тощо.

В Україні вартість власного капіталу значною мірою викорис­товували під час оцінювання банків, які потім купували іноземні інвестори та міжнародні банківські групи. Тому банківську уста­нову слід вважати фінансова стійкою тоді, коли вона відповідає зазначеним критеріям, а саме; проводить виважену прибуткову діяльність (із наявними надлишками ліквідності та створеними у потрібному обсязі резервами), дотримується необхідних співвід­ношень між обсягами і строками залучених коштів та, відповід­но, обсягами і строками вкладень, проводить активні операції відповідно до норм та вимог Національного банку України.

Комерційні банки повинні певну частку своїх залучених кош­тів зберігати як обов'язкові резерви Обсяг обов'язкових резервів установлюється НБУ і визначається у відсотковому відношенні до суми залучених коштів у національній та іноземній валютах.

Обов'язковому резервуванню не підлягають кошти, залучені від інших комерційних банків та іноземних інвестицій, отрима­них від міжнародних фінансових установ.

Проценти за залишками коштів обов'язкових резервів, що пе­ребувають на кореспондентському рахунку комерційного банку в НБУ, не нараховуються.

НБУ встановлені такі норми обов'язкового резервування кош­тів комерційними банками:

а) строкові кошти і вклади (депозити) юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валюті— 6 %;

б) кошти вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб у на­ціональній та іноземній валюті на вимогу та кошти на поточних рахунках— 8 %.

Недотримання нормативів обов'язкового резервування озна­чає здійснення банком несанкціонованої кредитної емісії, за яку встановлюється відповідна плата Національному банку України та застосовуються заходи впливу у вигляді штрафу.

Головна мета формування комерційними банками обов'язко­вих резервів полягає в забезпеченні своєчасного здійснення пла­тежів клієнтів та підтриманні необхідного рівня ліквідності ко­мерційного банку.

Виконання банками вимог із резервування частки залучених коштів сприяє передусім стабільності на вітчизняному грошово-кредитному та валютному ринках. Таке резервування використо­вується НБУ як інструмент регулювання співвідношення між пропозицією та попитом на грошові кошти, як елемент стриму­вання або нарощування кредитних коштів в економіці.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]