1.2.4 Висновок для даного розділу

Аналіз особливостей лакофарбової промисловості України на мікрорівні дозволив визначити, що типове підприємство лакофарбової промисловості має сезонний попит на продукцію і у деякі періоди маркетингового року не отримує доходу, що знижує його стабільність як ефективної економічної системи. Перспективним напрямом підвищення ефективності функціонування підприємства лакофарбової промисловості виявилась диверсифікація асортименту за критерієм зниження дисперсії сумарного обсягу продажів за усіма товарними групами, які підприємство спроможне виробляти. Найкращим інструментом для обґрунтування асортименту товарного портфеля з урахуванням нестабільного економічного середовища України є засоби імітаційного моделювання. Для типового українського підприємства з виробництва сезонної лакофарбової продукції необхідно побудувати імітаційну модель, яка дозволила розробити асортиментну політику, що нівелює негативний вплив сезонного попиту на товари лакофарбової промисловості.

1.3 Розробка антикорозійного захисту обладнання даної галузі

1.3.1 Види корозійностійких матеріалів

Корозійностійкі матеріали, металеві і неметалічні матеріали, здатні протистояти руйнівній дії агресивних середовищ; застосовуються для виготовлення апаратів, трубопроводів, арматури і ін. виробів, призначених для експлуатації в умовах дії кислот, лугів, солей, агресивних газів і ін. агентів. Під стійкістю матеріалу розуміють його здатність чинити опір корозії в конкретному середовищі або в групі середовищ. Матеріал, стійкий в одному середовищі, може інтенсивно руйнуватися в іншій. Здатність матеріалів чинити опір окисленню при високих температурах в газоподібних середовищах (повітря, О₂, СО₂ і т. д.) називається жаростійкістю. До жаростійких матеріалів відносяться сплави заліза з хромом (неіржавіючі стали), сплави титану, цирконію, молібдену, танталу. Основний метод підвищення жаростійкості сплавів на основі заліза – легування їх елементами здатними створити на поверхні металу захисну окисну плівку, що перешкоджає подальшому окисленню. Такими елементами, окрім хрому, є кремній, алюміній. У тих випадках, коли поряд з жаростійкістю потрібна висока міцність, застосовують сплави на нікелевій основі, типа німоніків, інконелй [47, с.55].

Металеві покриття

За принципом захисної дії розрізняють анодні і катодні покриття. Анодні покриття мають у водному розчині електролітів більш негативний електрохімічний потенціал, ніж захищений метал, а катодні – позитивніший. Унаслідок зсуву потенціалу анодні покриття зменшують або повністю усувають корозію основного металу в порах покриття, тобто надають електрохімічний захист, тоді як катодні покриття можуть підсилювати корозію основного металу в порах, проте ними користуються, оскільки вони підвищують фізико-механічні властивості металу, наприклад зносостійкість, твердість. Але при цьому потрібна значно велика товщина покриттів, а у ряді випадків додатковий захист.

Металеві покриття розділяються також за способом їх отримання (електролітичне осадження, хімічне осадження, гаряче і холодне нанесення, термодифузійна обробка, металізація напиленням, плакірування).

Неметалічні покриття

Дані покриття отримують нанесенням на поверхню різних неметалічних матеріалів – лакофарбних, каучукових, пластмасових, керамічних і ін.

Найбільш поширенні лакофарбові покриття, які можна розділити за призначенням (атмосферостійкі, обмежено атмосферостійкі, водостійкі, спеціальні, маслобензостійкі, хімічно стійкі, термостійкі, електроізоляційні, консервації) і по складу плівкоутворювача (бітумні, епоксидні, кремнійорганічні, поліуретанові, пентафталеві і ін.) [42, с.101].

Цими покриттями є плівки нерозчинних продуктів, що утворилися в результаті хімічної взаємодії металів із зовнішнім середовищем. Оскільки багато з них є пористими, вони застосовуються переважно як підшари під мастила і лакофарбові покриття, збільшуючи захисну здатність покриття на металі і забезпечуючи надійне зчеплення. Методи нанесення – оксидування, фосфатування, пасивування, анодування.