1.3.10 Розробка організаційно-технічних заходів зниження корозії

Незалежно від виду лакофарбового покриття, і мети з якою воно наноситься на поверхню виробу, процес його нанесення складається з наступних операцій:

a) підготовка поверхні виробу (металу) до покриття;

б) нанесення ґрунту, що покращує зчеплення покриття з металом і антикорозійні властивості;

в) нанесення проміжного шару для вирівнювання поверхні металу чи для ізоляції ґрунту від дії розчинника шару, яким покривають;

г) нанесення одного чи декількох шарів покриття на поверхню виробу.

На поверхню виробів лакофарбові матеріали наносять за допомогою щітки, шляхом розпилення, занурення, обливання, вальцювання, електростатичним методом [8, с.49]:

Метод нанесення лакофарбового покриття щіткою малопродуктивний. Найбільш продуктивним є метод нанесення покриття розпиленням, яким можна наносити повільно і швидковисихаючі лакофарбові матеріали, а також матеріали з високою в'язкістю.

Широко використовується в техніці метод розпилення лакофарбових матеріалів в електричному полі, який здійснюється в камерах високої напруги (100-110 kV). В камері знаходиться конвейєр з виробами які піддаються фарбуванню, під'єднаний до позитивного полюсу джерела струму. Коронуючим електродом можуть служити мідна сітка, чаші, що обертаються, диск, грибок, лоток. При пропусканні електричного струму створюється електричне поле. Найдрібніші частинки фарби, отримані тим чи іншим способом розпилення (повітряні, чашкові, дискові розпилювачі та ін.) в електричному полі високої напруги, набувають від коронуючого електроду від'ємний заряд і рухаються до позитивно зарядженого електроду – деталям, які фарбуються, де розряджаються і осідають на них. Шар покриття рівномірно розподілений по поверхні виробу. Використання даного методу скорочує втрати фарби до 30-50% і дозволяє повністю автоматизувати процес фарбування.

Метод фарбування виробів шляхом занурення і обливання продуктивний і простий за технікою виконання. Він застосовується лише для виробів які мають обтікаючу форму, щоб при вийманні виробів з ванни фарба не могла на них затримуватися. Витрата лакофарбових матеріалів при даних методах невелика.

Листові матеріали фарбують на вальцях. Валики вальців змочують лакофарбовим матеріалом і при їх обертанні листовий матеріал, що протягується, фарбується. Цим методом на листи наносять синтетичні емалі, епоксидні та інші покриття. Процес фарбування на вальцях дозволяє наносити на вироби рівномірне за товщиною покриття, економити лакофарбові матеріали, спростити контроль покриття.

Після нанесення на вироби покриттів їх сушать для утворення плівки. При холодній сушці вироби витримуються на повітрі певний час при звичайній температурі і бажано при відносній вологості повітря не більше 65%. Гарячу сушку здійснюють нагрітим повітрям, інфрачервоним промінням, струмами промислової чи підвищеної частоти і т.п. Лакофарбові матеріали використовуються для отримання лаків, фарб, емалей, оліф, грунтів, шпатлівок.

Лаки – розчини плівкоутворюючих речовин в органічних розчинниках. Рослинні олії, які містять пігменти, називають масляними фарбами, а лаки що містять пігменти – емалевими фарбами або емалями. Для отримання міцного зчеплення покриття з поверхнею виробу використовують ґрунти, а для усунення рисок, заглиблень і т.д. – шпатлівки, що складаються з плівкоутворювача, наповнювачів, пігментів. Шпатлівки бувають клеєві, масляні, лакові та ін. Незалежно від мети застосування покриття будова його однотипна (рис.2).

Рис.2 Будова покриття

1 – метал, 2 – шар ґрунту, 3 – шпаклівка, 4 – шар емалі