Тема № 3

1.Форми та методи державного управління інтелектуальною власністю

Методи державного управління - це способи і засоби впливу органів державного управління чи посадових осіб на керовані об'єкти. У цілому метод державного управління дає можливість визначити як саме той чи інший суб'єкт державно-владних повноважень здійснює свою повсякденну управлінську діяльність.

Ознаки методів державного управління:

1. виражають цілеспрямований вплив органу державного управління (посадової особи) на керований об'єкт;

2. здійснюються в межах владних повноважень керівного суб'єкта;

3. завжди опосередковані у відповідній формі державного управління (правовій чи неправовій);

4. можуть застосовуватись як окремо, так і в певній сукупності;

5. вибір методу державного управління залежить від характеристики керованого об'єкта (форма власності, адміністративно-правовий статус тощо).

Методи державного управління є досить різноманітними, оскільки різноманітними є суб'єкти та об'єкти державного управління, а також суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності органів виконавчої влади. Водночас у сьогоднішньому адміністра­тивному праві є можливість класифікувати існуючі методи державного управління.

Розрізняють два критерії для класифікації методів державного управління і, відповідно, два варіанти класифікації :

\

Переконання - метод державного управління, що полягає в застосуванні способів впливу на свідомість і поведінку людей і проявляється у використанні роз'яснювальних і виховних заходів із метою дотримання вимог чинного законодавства. Основними способами переконання є:

1. роз'яснення завдань і функцій державного управління;

2. виховання;

3. навчання;

4. агітація за підвищення рівня правової свідомості та правової культури громадян;

5. пропаганда дотримання вимог чинного законодавства та правомірної поведінки в цілому;

6. обмін передовим досвідом.

Заохочення - метод державного управління, що полягає в застосуванні способів впливу на свідомість та інтерес людей та проявляється у використанні моральних і матеріальних заходів із метою адекватного оцінювання правомірної поведінки. Заохочення може застосовуватися також і до юридичних осіб (безумовно, через вплив на свідомість та інтерес їхніх керівників). Основними способами заохочення є:

1. подяка

2. премія;

3. грамота;

4. нагорода;

5. пільга;

6. квота

7. спеціальний економічний режим тощо.

Види державних нагород:

1. звання Герой України;

2. орден;

3. медаль;

4. відзнака «Іменна вогнепальна зброя»;

5. почесне звання України;

6. Державна премія України;

7. президентська відзнака (Закон України від 16 березня 2000 р. № 1549-ІП «Про державні нагороди України»).

Примус ~ це метод державного управління, що полягає в застосуванні від імені держави способів впливу на свідомість і волю з метою попередження та припинення правопорушень. Найчастіше вживаний варіант державного примусу - адміністративний буде детально розглянутий у подальшому параграфі цієї теми. У цілому ж слід зазначити, що методи переконання, заохочення та примусу не потрібно протиставляти один одному. їх гармонійне співіснування є гарантією якості здійснення державного управління.

Залежно від характеру впливу суб'єкта на об'єкт управління необхідно розрізняти методи:

а) прямого впливу (адміністративні) - методи державного управління, що полягають у прямому односторонньому владному впливі на об'єкти управління, за умови обов'язковості виконання винесених рішень. Приклади методів прямого впливу:

1. встановлення обов'язковості вчинення чи заборони певних дій;

2. здійснення контролю та нагляду;

3. надання дозволу;

4. здійснення реєстрації тощо.

Державне управління – вид соціального управління, вид специфічної діяльності держави, що дістає вияв у функціонуванні її органів, які впливають на суспільні відносини з метою її урегулювання відповідно до державних інтересів.

Специфічні риси державного управління:

1) загальнодержавний характер;

2) підзаконний характер;

3) юридично-владний, розпорядчий характер;

4) організаційний зміст;

5) цілеспрямованість, активний характер;

6) постійна основа, безперервність.

Державне управління здійснюють на підставі принципів:

1. соціально-політичні: демократизм; участь населення в управлінській діяльності; рівноправність осіб; рівність усіх перед законом; законність; гласність; врахування громадської думки; об’єктивність;

2. організаційні принципи побудови апарату державного управління: галузевий, функціональний, територіальний;

3. організаційні принципи функціонування апарату державного управління: нормативність діяльності; єдиноначальність; колегіальність; поділ управлінської праці; відповідальність за свої рішення; оперативна самостійність.

Зміст державного управління реалізується через комплекс функцій – функцій управління, які виконують задачі держави й суспільства шляхом владноорганізаційної діяльності у різних процесуальних формах.

Форма державного управління – зовнішньо виражена дія – волевиявлення виконавчо-розпорядчого органу (посадової особи), здійснене у рамках режиму законності та його комплекції для досягнення управлінської мети – вираження у зовнішньому вигляді конкретних дій державних органів, їх структурних підрозділів і посадових осіб, які здійснюються у процесі виконавчої діяльності й спрямовані на реалізацію функцій управління. Виділяють дві групи форм управління – правові і неправові.

Правові форми управління – форми управлінської діяльності, які безпосередньо викликають правові наслідки, пов’язані із встановленням або застосуванням норм права. Виділяють: видання правових актів управління; укладення угод (договорів); здійснення інших юридично значних дій.

Неправові форми управлінської діяльності – форми діяльності безпосередньо не пов’язані із правовими наслідками, у результаті їх застосування не виникають адміністративно-правові відносини.

До неправових форм управління належать:

1. організаційні дії (проведення нарад, зборів, обговорень, перевірок, розробка прогнозів, програм, здійснення бухгалтерського, статистичного, податкового обліку, проведення прес-конференцій тощо);

2. матеріально-технічні операції (діловодство, виконання постанов про застосування заходів адміністративного примусу, адміністративних стягнень, складання довідок, звітів, видання юридичних актів тощо).

Правові та неправові форми взаємодоповнюють одне одного в процесі діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Методи державного управління – це сукупність засобів здійснення управлінських функцій держави, впливу суб’єктів державного управління на об’єкти. Виділяють:

1. наукові та ненаукові методи;

2. демократичні й диктаторські;

3. державні й суспільні;

4. творчі й шаблонні;

5. адміністративні й економічні;

6. прямого й непрямого впливу;

7. загальні й спеціальні.

Найпоширенішою є класифікація методів державного управління на загальні й спеціальні. Загальні – методи управління, які застосовуються на найважливіших стадіях управлінської діяльності; спеціальні – методи управління, які застосовуються при виконанні окремих функцій або на окремих стадіях процесу управління.

Проаналізуємо загальні методи управління.

1. Контроль і нагляд:

1. Контроль – активне втручання суб’єкта управління в діяльність підконтрольного об’єкта.

2. Нагляд – пасивний метод управління, що полягає у збиранні потрібних знань про діяльність об’єкта управління й їх оцінки.

2. Метод прямого та непрямого впливу:

1. Прямий вплив – безпосередній вплив суб’єкта управління на об’єкт через накази, інструкції тощо.

2. Непрямий вплив – створення зацікавленості у об’єктів управління, вплив через функції, інтереси, стимулювання, надання можливості вибору варіанту поведінки.

3. Адміністративні й економічні методи:

Адміністративні методи – вплив на об’єкт управління шляхом встановлення їх прав, обов’язків, через систему наказів, що спираються на систему підпорядкування, владні повноваження.

Економічні методи – створення економічних умов, стимулів, що викликають зацікавленість під час роботи. Надається широкий вибір варіантів поведінки, заохочується ініціатива тощо.

4. Регулювання, керівництво, управління:

Регулювання – визначення загальної політики й принципів її реалізації через різні напрямки.

Керівництво – практичне проведення в життя загальної політики й принципів у відповідній галузі управління, контроль й розробка напрямків діяльності підконтрольних об’єктів.

Управління – прямий систематичний вплив суб’єкта управління на об’єкт повсякденного оперативного характеру.

5. Переконання й примус:

Переконання – система методів правового й неправового характеру, яка здійснюється державними й недержавними органами, й виявляється у застосуванні виховних, заохочувальних, роз’яснювальних заходів з метою у формуванні громадян розуміння необхідності виконання приписів нормативних актів. Види: виховання, роз’яснення, інструктаж; заохочення; критика; особистий приклад; організація певних заходів тощо.

Примус – додатковий метод державного управління, психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою змусити їх виконувати приписи правових норм. Державний примус проявляється у двох формах: судовій та адміністративній.

Всі методи державного управління взаємодоповнюють один одного, пов’язані між собою і утворюють єдину систему.

Акти державного управління – владні, прийняті згідно з вимогами законів, приписи органів виконавчої влади з питань компетенції усіх органів (посадових осіб), що народжують юридичні наслідки. Акти державного управління є засобом практичної реалізації завдань виконавчої влади.

Особливості актів державного управління:

1. приймаються при здійсненні функцій виконавчої влади;

2. підзаконний характер;

3. офіційний характер;

4. владний характер;

5. прийняті в установленому законом порядку, належним чином оформлені.

6. У сукупності ці ознаки зумовлюють відмінність актів державного управління від законів, актів громадських організацій, службових документів, актів судових органів, органів прокуратури та цивільно-правових угод, договорів.

7. Вимоги, що ставляться до актів державного управління:

8. оптимальність, тобто поєднання ефективності акта й доцільності його прийняття;

9. відповідальність юридичним вимогам:

10. законність (підзаконний характер; відповідність приписам законодавства, щодо якого приймається акт управління; відповідність компетенції органу, який видає акт; відповідність процесуальним вимогам);

11. презумпція законності акту (акт вважається законним з моменту прийняття, якщо він не скасований в порядку, передбаченому законодавством; інші органи не можуть перевіряти законність актів, окрім судових органів);

12. відповідність організаційно-технічним вимогам:

13. щодо мови акту (чіткість, лаконічність, доступність);

14. щодо форми акту (письмовий або усний); обов’язкова наявність реквізитів: назва органу, що видав; дата і місце його прийняття; порядковий номер; назва документу; територія, на яку поширюється дія акту; перелік встановлених зобов’язань; дані про відповідальність за невиконання документу; перелік державних органів, що здійснюють контроль за виконанням акту; санкція; термін вступу в силу; підписи осіб від органу, що прийняв акт;

15. своєчасність доведення до зацікавлених осіб;

16. реестрація (якщо потрібно) в Міністерстві юстиції України, інші вимоги.