§ 4. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

Це спеціальний вид звільнення від відбування по­карання з випробуванням, передбачений ст. 79 КК. Він за ба­гатьма ознаками не відрізняється від звільнення від покаран­ня з випробуванням, встановленого в ст. 75 КК, але має свої особливості. Насамперед таке звільнення застосовується лише щодо вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи ро­ків. Крім того, таке звільнення можливе тільки щодо жінок, які засуджені до обмеження волі або позбавлення волі, за винят­ком тих, кому позбавлення волі призначено на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини. Серед умов, що створюють підставу такого звільнення, на перший план висту­пає вагітність засудженої або наявність у неї дітей віком до се­ми років.

Необхідно також зазначити, що закон надає суду право звільнити таку засуджену від відбування не тільки основного, а й додаткового покарання у разі, якщо воно було призначено.

Тривалість іспитового строку теж має свої особливості. Во­на визначається в межах строку, на який жінка відповідно до закону (ст. 179 КЗпП) може бути звільнена від роботи в зв'яз­ку з вагітністю, пологами і доглядом за дитиною до досягнен­ня нею семирічного віку.

Мають свої особливості й правові наслідки такого звіль­нення. Вони можуть бути сприятливими і несприятливими. Сприятливі наслідки полягають у звільненні засудженої від відбування основного і додаткового покарання і погашенні судимості, якщо іспитовий строк минув успішно.

Несприятливі наслідки можуть бути двох видів. Перший із них полягає в тому, що суд за поданням контролюючого ор­гану направляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду. Це може мати місце тоді, коли жінка відмови­лася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків, систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністратив­ні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправ­лення. Другий вид несприятливих наслідків — це скоєння жін­кою протягом іспитового строку будь-якого нового злочину. В цьому разі суд призначає їй покарання за правилами, вста­новленими в статтях 71 і 72 КК.

§ 5. Звільнення від відбування покарання у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Поняття звільнення від відбування покарання у зв'яз­ку з закінченням строків давності виконання обвинувально­го вироку. Відповідно до ст. 80 КК під звільненням від відбу­вання покарання у зв'язку з закінченням строків давності вико-нання обвинувального вироку слід розуміти відмову держави від виконання призначеного особі покарання у тих випадках, коли воно не було виконане впродовж певного строку з дня набрання вироком законної сили.

Передумовою такого звільнення від відбування покаран­ня є засудження особи за будь-який злочин з призначенням їй будь-якого виду основного покарання у будь-якому розмірі. Наявність, вид та розмір додаткового покарання не впливає на передумову даного виду звільнення — відповідно до ч. 2 ст. 80 КК строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

І тільки як виключення відповідно до ч. 6 ст. 80 КК не ста­новить передумови цього виду звільнення засудження особи до будь-якого виду чи розміру покарання за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437—439 та ч. 1 ст. 442 КК. Це виключення зумовлене тими самими міжнарод­ними зобов'язаннями України, які обумовили і виключення, що передбачене в ч. 5 ст. 49 КК.

Підставою даного виду звільнення від відбування покарання є благополучний сплив строків давності виконання обвинувального вироку. Цей строк починає спливати з моменту набуття таким вироком законної сили і триває весь час, поки вирок не виконується з будь-яких причин, проте не пов'язаних з ухиленням особи від його виконання. Такими причинами мо­жуть бути, наприклад, бездіяльність державних органів, на які покладено виконання вироку, лікування особи, яка після по-становлення вироку, але до початку його виконання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлю­вати свої дії або керувати ними, різноманітні форс-мажорні об­ставини тощо.

Тривалість строків давності виконання обвинувального ви­року залежить від тяжкості вчиненого особою злочину, виду (а коли йдеться про позбавлення волі — то і розміру) призна­ченого їй покарання, і визначається ч. 1 ст. 80. Зокрема, вста­новлюється п'ять диференційованих строків давності:

1. два роки — у разі засудження особи до покарання, менш суворого, ніж обмеження волі, незалежно від категорії тяжко­сті злочину, який вона вчинила;

2. три роки — у разі засудження особи до покарання у виді обмеження волі, незалежно від тяжкості вчиненого злочину, або до позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3. п'ять років — у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4. десять років — у разі засудження особи до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5. п'ятнадцять років — у разі засудження особи до покаран­ня у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

Якщо особа засуджена за сукупністю злочинів, строк дав­ності виконання обвинувального вироку визначається виходя­чи з остаточного покарання з урахуванням найбільш тяжкого злочину, що входить до сукупності.

Сплив строку давності визнається благополучним, якщо особа протягом тривалості такого строку не ухилялася від від­бування призначеного їй покарання і не вчиняла нових злочи­нів середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких. У про­тилежному випадку може мати місце:

1. зупинення строку давності виконання обвинувального ви­року — воно відбувається з моменту, коли засуджений ухиля­ється від відбування покарання. У цих випадках відповідно до ч. З ст. 80 строк давності не спливає протягом всього періоду ухилення, а його перебіг відновлюється з дня з'явлення засу­дженого для відбування покарання або з дня його затримання. У випадках зупинення строків давності виконання обвину­вального вироку відрізок часу, який сплинув до зупинення, не втрачає свого правового значення і враховується у загальному строку давності разом з відрізком часу, який сплине після від­новлення. Слід мати на увазі, що в даному разі, на відміну від випадків зупинення строків давності, передбачених ст. 49 КК, закон не обмежує максимальну тривалість строку у випадку зу­пинення. Проте відповідно до ч. З ст. 80 КК у разі зупинення строків давності, передбачених пунктами 1—3 ч. 1 названої стат­ті, такі строки подвоюються;

2. переривання строку давності виконання обвинувального вироку відбувається у випадках, коли до закінчення строку да­вності (як такого, що спливає, так і перерваного) засуджений вчинить новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особли­во тяжкий. Обчислення давності в цьому випадку починаєть­ся з дня скоєння нового злочину. Тобто з дня вчинення нового злочину починає спливати як строк давності притягнення осо­би до кримінальної відповідальності за цей злочин (ст. 49 КК), так і строк давності виконання обвинувального вироку за по­передній злочин. Скоєння особою злочину невеликої тяжкості не перериває спливу строку давності виконання обвинуваль­ного вироку.

Умова звільнення від відбування покарання у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального ви­року відсутня, оскільки цей вид звільнення не пов'язується з будь-якими вимогами щодо подальшої поведінки особи, і то­му є остаточним.

За своїм характером даний вид звільнення від відбування призначеного покарання, за загальним правилом, є обов'язко­вим. Це означає, що в кожному випадку наявності названих передумов та підстав суд зобов'язаний звільнити особу від по­карання. І тільки у випадках, коли йдеться про осіб, засудже­них до довічного позбавлення волі, цей вид звільнення від по­карання є факультативним. Відповідно до ч. 5 ст. 80 КК «пи­тання про застосування давності до особи, засудженої до довіч­ного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі за­міняється позбавленням волі». Якщо ж суд визнає за можливе застосувати давність, то така особа також може бути звільнена від відбування призначеного їй покарання.

Кримінально-правові наслідки звільнення від відбування покарання у зв'язку з закінченням строків давності вико­нання обвинувального вироку є виключно позитивними для особи. Вона не тільки не відбуватиме того покарання, яке було призначене їй судом, але й з моменту звільнення не вважати­меться такою, що має судимість.