Тема 14. Економічна роль держави в ринковій економіці

Будівництво доріг, іригаційних споруд, організація грошово­го обігу, зв'язку та інші загальнонаціональні завдання відомі з давніх часів. Без цього неможна було активно розвивати ремесла, здійснювати інтенсивні торгові зв'язки між різними містами і країнами. Роль економічного центру, що вирішував завдання за­гальногосподарського характеру, виконувала держава. У різні ча­си економічна роль держави у господарському житті країн світу змінювалась. Для України, яка переходить від директивної еконо­міки до ринкової, слід чітко визначити місце держави у цьому процесі, які функції вона виконуватиме, якими методами впли­ватиме на ринок.

1. Регулююча роль держави в ринковій економіці Місце держави в директивній економіці

Для того щоб мати чітке уявлення про те, як змінюватиметься роль держави в економічному житті нашої країни, яка будує ринкову економіку, слід нагадати її місце в умовах автори­тарно-бюрократичної системи, що домінувала донедавна. Як по­родження цієї системи держава все робила для того, щоб її без­перервно відтворювати. Саме з цією метою держава зосередила в своїх руках переважну частину засобів виробництва і вирішувала всі питання економічного розвитку: структурну, інвестиційну, фі­нансову і податкову політику, встановлення цін і заробітної пла­ти, що, кому і скільки виробляти, постачати тощо.

Природно, що така система створювала адекватні їй органи у всіх сферах, у тому числі економічній, а також методи і форми роботи, її особливістю є те, що вона безперервно добудовує орга­ни, яких їй не вистачає. Останні ж, як відомо, своєї природи не змінюють. Коло замикається. Зміни, що відбуваються, можливі

199

лише в межах цього кола. В таких умовах апарат управління перетворює політику у знаряддя, що служить розвитку самої дер­жавної системи, її бюрократизації.

Подібна система управління породжує не тільки апарат чи­новників-бюрократів, а й відповідний інструментарій управлін­ня — розпорядження, постанови, звіти, довідки, інструкції, пора­ди тощо. Реалізація їх вимагає безперечного підпорядкування осо­бистих інтересів суспільним, причому останні ототожнюються не з реально існуючими інтересами, а з прийнятими рішеннями, які часто бувають волюнтаристськими. Такий підхід може підірвати будь-які стимули до праці, ігнорує реальну людину, розглядає її схематично як об'єкт .управління (засіб для досягнення мети). Людина, її потреби, інтереси, особиста думка в таких умовах не мають жодного значення.

У відповідній політичній системі державний механізм надає право представникам його апарату монопольне зосередити інфор­мацію, говорити від імені мас, позбавляючи особистість можли­вості висловити свою точку зору. Монопольна влади породжує єдність думок при прийнятті будь-яких рішень. Так “працює” бюрократичний централізм. Цілком природно, що в таких умовах економіка, більшість її галузей працюють самі на себе, а не на потреби людей, всього суспільства.

Підрив основ авторитарно-бюрократичної системи, перехід до ринкових відносин потребують не просто обмеження державного втручання у функціонування економіки, але й відмови від ряду функцій, які вона виконувала в умовах цієї системи, розвитку принципово нових функцій.

Ринок та його інститути можуть виникнути спонтанно. Проте зрушення у “стихійному режимі” здійснюються у надзвичайно нераціональній формі, в чому переконує досвід постсоціалістичних країн, у тому числі України. Держава має і повинна стати тим інструментом, який створить сприятливе се­редовище для відтворення ринкових відносин.

Сучасний ринок є ринком, який регулюється державою. Це здійснюється за допомогою правових актів, що закріплюють рин­кові відносини, широкого використання договірних відносин, че­рез фінансування розвитку державного сектора, науки, культу­ри, освіти, соціального захисту населення, через податкову, кре­дитну, банківську системи, ціноутворення та інші регулятори з метою досягнення цілей, визначених державною соціально-еконо­мічною політикою.

На місце держави в ринковій економіці е дві точки зору. Одна полягає у необхідності активного втручання держави в економіку, оскільки остання в умовах вільного ринку страждав

200

внутрішніми хибами. Зокрема, ринок позбавлений механізму, який забезпечує економічну стабільність. Невідповідність між ін­вестиціями, що плануються, і накопиченнями зумовлює коливан­ня ділової активності, що виявляється у періодичній інфляції І (або) безробітті. Багато сфер діяльності е неринковими, а отже, неконкурентоздатними, що сприяє зниженню цін і ставок заро­бітної плати. Отже, коливання сукупних витрат впливає перед­усім на рівень виробництва і зайнятості, а не на ціни. Через ці обставини державне регулювання має охоплювати, з одного бо­ку, забезпечення колективних благ, ефективності, соціальної справедливості, а з іншого—визначення промислової стратегії, формування пропорцій економічного розвитку національного гос­подарства, надання фінансової, податкової, кредитної підтримки розвитку окремих пріоритетних галузей, регіонів та видів госпо­дарської діяльності, використовуючи індикативне планування та інші важелі регулювання економіки. Засновниками цієї теорії є англійський економіст Д. Кейнс та представники Стокгольмське? школи.

Друга точка зору зводиться до того, що держава має обме­жити своє втручання в економіку. Представники цього напряму (насамперед це монетаристська школа на чолі з американським економістом М. Фрідменом) вважають державне управління бю­рократичним, неефективним, шкідливим для індивідуальної іні­ціативи, яке призводить до дестабілізації економіки. Державний сектор, на їхню думку, має бути якомога меншим.

Монетаристи є великими прихильниками вільного ринку, який сам забезпечує макроекономічну стабільність. Роль держави по­ряд з виконанням традиційних функцій повинна, на їхню думку, зводитися лише до стабільного темпу зростання грошової маси. Відводячи центральну роль ринковим, а не державним механіз­мам стабілізації економіки, монетаристи вимушені визнати, що фінансова, грошово-кредитна політика держави впливає на фор­мування ринкової інфраструктури. Представники неокласичної моделі вважають, що одна з найважливіших цілей державного регулювання полягає у досягненні більш ефективного розподілу ресурсів у ринковій економіці. Отже, неправильним є тверджен­ня, що вони відкидають значення державного регулювання пов­ністю.

Усі реально існуючі розвинені економічні системи е система­ми, які поєднують у собі. ринкові засади, грунтуються на об'єк­тивних законах ринку (попиту і пропозиції, конкуренції, вільно­го ціноутворення тощо) і механізм державного регулювання. Кількісно визначити співвідношення цих начал надзвичайно важ­ко, але такі спроби е. Наприклад, американські економісти К. Макконелл і С. Брю вважають, що ⁴/₅ національного про-

201

дукту їхньої країни забезпечується ринковою системою, а решта виробляється під егідою уряду. Окрім фінансування виробництва уряд здійснює також ряд програм соціального страхування та соціального забезпечення, ставлячи перед собою мету перероз­поділу доходу в приватному секторі економіки. Статистика свід­чить, що податки і загальний обсяг урядових витрат (на при­дбання товарів, послуг, на соціальні програми) становить 1/3 на­ціонального продукту. До цього треба додати регулюючі захо­ди, спрямовані на захист навколишнього середовища, охорони здоров'я і праці робітників, захисту споживачів від небезпечних продуктів, забезпечення однакового доступу до вакантних робо­чих місць, контроль за практикою ціноутворення в певних галу­зях, які здійснює держава практично у всіх сферах економічної діяльності.

У західній економічній літературі регулюючі функції держа­ви в ринковій економіці зводяться до трьох основних—законо­давчої, стабілізуючої, розподільчої.

Законодавча функція передбачає, що держава розробляє сис­тему економічних, соціальних та організаційно-господарських за­конів і постанов, які створюють певні “правила гри”, тобто пра­вові засади ринкової економіки, що є гарантом однакових прав і можливостей для усіх форм власності та господарювання.

З метою захисту конкуренції як основної умови і регулятора ринкової економіки держава розробляє і реалізує антимонополь-не законодавство. Це дає можливість суб'єктам ринкової економіки реалізувати свої інтереси, примушує їх діяти узгоджено і разом з тим не порушувати об'єктивних законів ринку. І від­бувається це природним шляхом, без команд і наказів, характерних для директивної економіки.

Стабілізуюча функція полягає у підтриманні високого рівня зайнятості та цінової рівноваги, а також стимулюванні еконо­мічного зростання. З цією метою держава: а) визначає цілі, на­прями і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їхньої реалізації, використовує грошово-кредитні та бюджетно-податкові підойми; б) бере на себе організацію про­позиції центральних грошей; в) забезпечує зайнятість і стабіль­ний рівень цін, проводячи відповідну фіскальну і кредитно-гро­шову політику, спрямовану на боротьбу з інфляцією і безро­біттям.

Розподільча функція пов'язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з іншо­го — з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій еко­номіці. Для здійснення цієї функції, яка сприяє виправленню певних недоліків ринкової системи, держава: а) здійснює пере­розподіл доходів багатих верств населення на користь непраце­-

202

здатних і малозабезпечених, проводячи відповідну фінансову, податкову політику, політику регулювання цін; б) встановлює і контролює реалізацію постанов про мінімальну заробітну плату; г) бере на себе функцію забезпечення суспільними благами, у виробництві яких приватні та колективні суб'єкти не зацікав­лені, разом з тим без цих благ суспільство не може досягти благополуччя. Такі блага і послуги називають чистими суспіль­ними товарами. Це національна оборона, забезпечення суспіль­ного порядку, контроль за станом навколишнього середовища, освіта, єдина енергетична система тощо.

Важливе місце належить державі у регулюванні зовнішньо­економічних відносин і валютного ринку, міграції капіталів і ро­бочої сили, здійсненні контролю над платіжними балансами. Це важливі фактори стабілізації національної економіки і розвитку світового господарства.

Регулюючі функції держави в ринковій економіці є умовою досягнення балансу економіки на макрорівні, здійснення ефек­тивної грошово-кредитної політики, соціального захисту малозабезпечених верств населення. Без регулюючого впливу держа­ви не можна здійснити структурні перетворення, модернізацію матеріально-технічної бази ряду, галузей.

Отже, сучасна реальна ринкова система органічно поєднує вільну конкуренцію і важелі державного регулювання, які й утворюють регульовану соціальне орієнтовану економіку. Ігнорування будь-якої з цих засад призводить до негативних наслідків:

монополізму, інфляції, спаду ділової активності. Тому надзвичай­но важливо, щоб держава виконувала лише ті функції, які б усували негативні явища ринкових відносин і не більше. Вона в жодному разі не повинна порушувати внутрішньоринкові зв'язки, протидіяти їм. Саме через це не можна допускати директивного розподілу виробничих ресурсів і споживчих товарів, всеохоплюючого адміністративного контролю над цінами, тотального ди­рективного планування, що характерно для авторитарно-бюро­кратичної системи. У протилежному випадку руйнується ринко­ве середовище, що призводить до державного монополізму, ди­рективної економіки з низьким рівнем ефективності.