Форми роздержавлення і приватизації

Відповідно до Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду в Україні основними формами роздержавлення є акціонування державних підприємств і продаж певної частини акцій громадянам та їхнім господарським об'єднанням; оренда майна громадянами та їхніми господарськи­ми об'єднаннями; обмеження втручання держави в процес ціно­утворення, скасування примусового державного замовлення, від­мова від надання підприємствам дотацій, субсидій і гарантування кредитів.

Приватизація відбувається за різними формами: купівля-про­даж неподільних майнових комплексів за конкурсом або на аук­ціоні; купівля-продаж часток (акцій, паїв) у капіталі підприємств за конкурсом, на аукціоні, на фондовій біржі, за передплатою та іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців; викуп майна, зданого в оренду з викупом; викуп майна трудовим колек­тивом, безплатна передача окремих підприємств, частини їхнього майна, надання інших пільг (за спеціальним рішенням Кабінету Мі-

164

ністрів); ліквідація підприємств відповідно до законодавства України і продаж їхнього майна за конкурсом, на аукціоні, на біржах або через магазини оптової чи роздрібної мережі.

Роздержавлення і приватизація можуть здійснюватися і в ін­ших формах, що не суперечать законодавству.

Вибір конкретних форм роздержавлення і приватизації влас­ності залежить від галузевої специфіки підприємства, стану його матеріальної бази, економічної ефективності, конкурентоспромож­ності продукції, яку воно виробляє, тощо.

Державне майно може бути придбане за рахунок власних і позичених коштів покупців, які мають право брати участь у при­ватизації. Кожному громадянину України надається можливість володіти засобами виробництва, житлом і землею за допомогою відповідних іменних приватизаційних цінних паперів (сертифіка­тів, купонних чеків і бонів), які надаються безплатно.

Відповідно до законодавства початковий розмір частки без­платно розподілюваного майна не може бути менший ніж 40 від­сотків вартості майна, що підлягає приватизації.

Номінальну вартість приватизаційних майнових сертифікатів визначають діленням загальної суми емісії цих приватизаційних паперів на число громадян України. Приватизаційні майнові сертифікати розподіляються між громадянами, які мають право на їх одержання, порівну.

Кожен громадянин має необмежене право вибору сфери при­ватизації. У практичній діяльності при здійсненні приватизації можна керуватися різними мотивами. Кожне окреме підприємство має визначити, виходячи з конкретної ситуації, доцільність при­ватизації і шляхи її здійснення. У багатьох випадках її необхід­ність зумовлена недостатністю капіталу. Він може бути залучений різними способами — залучення іноземного інвестора, випуск ак­цій. Можуть бути й інші мотиви роздержавлення і приватизації, а саме: низька рентабельність (збитковість) підприємств; підпри­ємства, що виробляють застарілу продукцію; підприємства, де ви­користовується зношене обладнання, а засобів для їх оновлення немає.

Складність роздержавлення і приватизації в Україні зумовле­на також тим, що тут домінує великомасштабне капіталомістке виробництво з вкрай спрацьованими фондами. Тому на цьому ета­пі економічного розвитку технічне переоснащення цих підпри­ємств, їх перепрофілювання під силу лише державі або підприєм­ствам, які за масштабами є альтернативними державним під­приємствам. Такими є акціонерні підприємства.

Акціонерна форма господарювання повинна, по-перше, позба­вити державу та її відомства монопольного права розпоряджати­ся засобами виробництва на свій розсуд, без усякої відповідаль-

165

ності та відтворити нових власників: власника-господаря і власни­ка-громадянина; по-друге, сприяти встановленню тісної залежнос­ті доходу працівника від результатів діяльності і капіталу; по-тре­тє, створити реальних конкурентів великим державним підприєм­ствам, а також імовірним іноземним корпораціям; по-четверте, сприяти створенню ринкової економіки.

Акціонерна форма зможе досягти цієї мети, якщо її функції зводитимуться до мобілізації фінансових ресурсів і використання їх для оновлення основних фондів підприємств; переливання їх до галузей народного господарства, здатних забезпечити виробни­цтво товарів народного споживання і змінити структуру економі­ки; стимулювання праці; залучення іноземних інвесторів до роз­витку нашого народного господарства, інтеграції його в світове.

Реалізація перелічених цілей можлива тому, що за своїм зміс­том акціонерна власність, на якій грунтується акціонерна форма господарювання,— складний економічний феномен. Вона є однією з форм приватної власності, приносить її власникові дохід відпо­відно до вартості, а не праці. Якщо власник акції є і робітником, він на акцію одержує дивіденд, а за працю—заробітну плату.

Разом з тим, слід ураховувати, що акціонерна власність виник­ла як об'єктивна необхідність об'єднання приватних власників з метою первинного нагромадження відносно великих сум для роз­витку певних галузей виробництва. Отже, акціонерна власність стає інтегратором, який перетворює різних власників на колектив­ного власника. Все це свідчить про те, що акціонерна власність являє собою специфічну власність, яка поєднує індивідуалістичні та колективістські засади, тобто є приватно-колективною.

Саме через ці обставини акціонерні товариства є особливою формою організації підприємств. По-перше, ці підприємства на­лежать колективові власників, які використовують останню як ка­пітал. По-друге, фізичні та юридичні особи, що входять до асо­ціації акціонерів, також використовують свої кошти як капітал. По-третє, за умов, коли акціонер стає і працівником підприєм­ства, він виступає в двох іпостасях — власника і працівника.

Одна з важливих особливостей акціонування — перехід до принципово нового типу управління виробництвом. Акціонування дає змогу роз'єднати функції власності та управління. Це може стати позитивним фактором, якщо буде знайдено баланс інтересів між акціонерами-власниками і управлінцями (найнятими менедже­рами). Власник акцій має можливість заінтересовано і об'єктив­но оцінювати результати виробничої діяльності, реально контро­лювати роботу найнятих менеджерів, приймати рішення, не зва­жаючи на особи.

Переваги акціонерної форми господарювання можуть вияви-

166

тися за умов, коли акціонерні товариства як економічні суб'єкти не підпорядковані інститутам влади.

Ефективність акціонування значною мірою залежатиме від його методів та форм. Пріоритетним має бути розвиток великої акціонерної колективної власності. Найбільш перспективними фор­мами акціонерних товариств можуть бути такі підприємства.

1. Підприємства, утворені за рахунок акціонерів, де працівни­ки і акціонери поєднані в одній особі. Особливість їх полягає в тому, що трудовий колектив може стати власником підприємств, не використовуючи для цього грошей з фонду оплати праці. Таким джерелом є кредит, який товариство працівників бере для при­дбання акцій свого підприємства.

Специфіка формування акціонерного товариства зумовлює та­кі особливості функціонування його: розпорядження акціями під контролем кредитора до повного погашення кредиту підприєм­ством; розпорядження акціями підприємства, що перебувають у власності працівників, лише товариством працівників-акціонерів (працівник підприємства не може вільно продати свої акції); ви­плата за здані акції працівнику при виході на пенсію або звіль­нення виходячи з їхньої поточної ринкової ціни.

Така модель акціонування потребує державної підтримки.

2. Підприємства, утворені на паях з продажем акцій фізичним і юридичним особам, усім громадянам незалежно від місця ро­боти.

3. Колективне інвестування у цінні папери, які здійснюють спе­ціальні посередницькі компанії—інвестиційні фонди. Закон має обмежувати інвестиційний фонд у розміщенні акції одного акціо­нерного товариства в певних межах (не більше ніж 5—10 відсот­ків). Це захищає такі підприємства від банкрутства, а отже, і сво­їх акціонерів від розорення.

4. Змішані підприємства, в яких переважна частина акцій на­лежить юридичним особам (корпораціям і банкам). Вони скупо­вують акції не стільки для контролю, скільки заради контактів, зв'язків, спільних дій. Держава повинна зберегти за собою воло­діння контрольним пакетом акцій на підприємства, які складають особливу соціальну цінність.

Підприємства, що були викуплені у держави, можуть транс­формуватися в акціонерні товариства. Механізм такого перетво­рення може бути таким:

контрольний пакет акцій залишається за трудовим колективом, а решта — реалізується працівникам цього колективу, іншим фі­зичним та юридичним особам за ринковими цінами, оскільки це акціонерне товариство відкритого типу. Працівники набираються на контрактній основі;

контрольний пакет акцій розподіляється між працівниками під-

167

приємства згідно з таким підходом: а) пропорційно до суми заро­бітної плати за час роботи на підприємстві; б) з урахуванням як суми заробітної плати, так і стажу роботи на цьому підприємстві. Акції, що залишилися, вільно продаються на ринку цінних па­перів; утворюється акціонерне товариство закритого типу, працівни­ки якого нагромаджують фінансові засоби для розвитку виробни­цтва та задоволення своїх соціальних потреб. Після звільнення або виходу на пенсію працівники продають свої акції за курсом.

Важливим є питання про способи приватизації державного майна. Згідно з законодавством України про приватизацію основ­ними є такі шляхи:

продаж об'єктів приватизації та незавершеного будівництва на аукціоні, за конкурсом, в тому числі з виключним застосуванням майнових сертифікатів, вільно конвертованої валюти;

продаж часток (акцій, паїв) у майні підприємств на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі та іншими способами, що перед­бачають конкуренцію покупців;

викуп майна державного підприємства, зданого в оренду;

викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, ство­реними працівниками цих об'єктів.

Можуть бути застосовані й інші способи приватизації держав­ного майна.

Роздержавлення і приватизація створять реальні умови для функціонування різних форм господарювання. Поряд з державни­ми і приватними підприємствами дістануть можливість повноцін­но розвиватись колективні господарства в тих галузях економіки, де через зміст самої трудової діяльності та рівень усуспільнення праця невеликої кількості виробників є ефективною, задовольняє потреби населення. Це не тільки позбавить від забігання вперед в усуспільненні, а й стримуватиме виникнення плутократичної форми власності, різного роду нелегальних підприємств, всього того, що являє собою “тіньова економіка”.

Процеси роздержавлення і приватизації зумовлюють ускладнення виробничих відносин, зростання кількості суб'єктів-власни­ків, що діють на підприємствах, урізноманітнення форм їхніх зв'язків через кооперацію. На відміну від орендних відносин, кооперативні будуються між різними суб'єктами економічних відносин на принципах рівноправності, взаємної вигоди і спільного співробітництва для більш раціональної, ефективної реалізації інтересів кожного учасника. При цьому всі учасники кооперативу залишаються економічно самостійними, їхній союз добровільний. Один господарський суб'єкт може входити до кількох кооперативів. У кооперативну діяльність втягується і приватна, і особиста власність, і власність іноземних суб'єктів. Переплетіння інтересів

168

та інтеграція різних форм власності зумовлюють появу змішаних форм власності.

Як бачимо, роздержавлення і приватизація активізують взає­модію державної, корпоративної, приватної, кооперативної влас­ності, сприяють виникненню змішаних форм власності, підривають одноорганізовану систему господарювання, зумовлюють багатома­нітність форм економічного життя.