Еволюція капіталізму

У підручнику “Економікс”, авторами якого є американські економісти К. Р. Макконелл і С. Л. Брю, визначені такі принципи капіталізму:

1. Приватна власність.

2. Свобода підприємництва і вибору.

3. Особистий інтерес як головний мотив поведінки особи.

4. Конкуренція.

5. Опора на систему цін або ринкову систему.

6. Обмежена роль уряду.

Реалізація цих принципів забезпечила не лише прогресуюче удосконалення капіталістичного способу виробництва, а й само­утвердження та всебічний розвиток особи як головного критерію загальноцивілізаційного процесу.

Водночас разом з самоствердженням людини капіталізм на усіх етапах свого розвитку утримував в собі й елементи самоза­перечення її особистості. При капіталізмі економічна діяльність заради отримання і нагромадження прибутку є самоціллю. Цей принцип став основою грандіозних досягнень як капіталістичного способу виробництва, так і цивілізаційного процесу суспільства а цілому. Однак суб'єктивно він примусив людину працювати в ім'я не особистої мети, перетворивши її на функціональний при­даток індустріальної системи. Людина стала своєрідною деталлю гігантської економічної машини. Якщо у її розпорядженні є до­статній капітал, то вона — велика шестірня, якщо капітал відсут­ній, то — гвинтик. Проте у будь-якому випадку людина — одна з деталей цієї машини і слугує меті, що є зовнішньою по відношен­ню до саморозвитку власної особистості. Розвиток особистості не е самоціллю. Він також відбувається, але опосередковано. Цей процес породжує елементи самозаперечення капіталізму. Станов­лення і розвиток їх збігаються з самозапереченням індустріальної системи цивілізаційного процесу. Як зазначав видатний англій­ський вчений А. Дж. Тойнбі, все, що народжується, приречене на розпад; навіть ідеальна за своєю побудовою структура не може існувати вічно і в решті-решт має надломитися.

Отже, підготувавши передумови для розвитку постіндустріальної структури виробництва, засвоївши їх, капіталізм починає сам себе заперечувати. У його підвалинах починають зароджуватися і набувати дедалі більшого значення принципово нові структури, які несуть на собі риси зовсім іншого суспільного устрою. Це якісно нові за змістом посткапіталістичні формування, розвиток

48

яких відображає антикапіталізацію капіталістичного способу ви­робництва.

Звідси висновок—сучасний капіталізм сам себе переріс. Об'­єктивні процеси загальноцивілізаційного розвитку вивели його на новий за своїми характеристиками суспільний порядок. І це не є насильство над історією, а природно обумовлений процес. Роз­виток капіталізму в його класичних структурах в умовах сучасних науково-технічних перетворень поступово втрачає свої перспекти­ви. Інакше кажучи, соціальний простір подальшого поглиблення і розвитку-власне капіталістичної системи в процесі остаточного оформлення пост індустріальної структури виробництва все більше звужується.

Технологічна революція і покликана нею до життя постіндустріальна, інформаційна цивілізація потребують повороту всієї суспільної системи до людини. Вони ставлять людину в епіцентр свого розвитку, вимагають переорієнтації мети виробництва, пря­мого і безпосереднього підпорядкування її розвитку людської осо­бистості. Від біблейських часів такі перетворення дістали назву соціалізації суспільства. Мова йде про .соціальну спрямо­ваність суспільного розвитку, його гуманізацію. А це і є та об'­єктивна основа, яка утворює відповідний базис для становлення нового посткапіталістичного способу виробництва, його соціалі­зації.

Процес соціалізації розглядається, з одного боку, як перма­нентний, з іншого—як прогресуючий. Звідси розуміння соціалізації не як застиглого стану суспільного устрою, що має сталі кри­терії, а як процесу, який має неоднакові у конкретних історичних умовах параметри і в ході свого розвитку наповнюється новим позитивним змістом.

Перманентність процесу соціалізації засвідчує і те, що амплі­туда його розвитку в часовому виміру надзвичайно широка. Істо­рія довела помилковість спроб втиснути його в одну формаційну систему і упередженість заперечень того, що елементи такого роз­витку започатковані вже у найбільш ранніх структурах людської спільності. Інша річ, що на попередніх стадіях орієнтири такого розвитку та його реальні структури були в силу об'єктивних об­ставин вкрай обмеженими, і лише досягнутий на сучасному етапі рівень суспільного прогресу створює об'єктивні передумови для переходу від поступових перетворень у нову якість. Існує точка зору, що перша стадія соціалізації капіталізму, його гармонізації розпочалася вже після Паризької комуни і тривала до “великої депресії” 1929—1933 рр. Друга охоплює період ЗО—70-х років, коли на Заході сформувалася розгалужена система соціального захисту населення. Нині розгортається третій етап соціалізації,

49

пов'язаний з переходом до постіндустріальних основ виробництва, його інформатизацією та інтелектуалізацією.

Разом з тим соціалізація — це не становлення “реального” соціалізму за зразками, що ми мали в минулому в СРСР та в інших країнах так званого соціалістичного табору. Сутність цього процесу зовсім інша. Вона полягає в подоланні не просто спе­цифічних ознак капіталізму, а у цілому класово-формаційних елементів суспільно-історичного розвитку і утвердженні на основі розвитку постіндустріальної системи загальнолюдських засад су­спільного життя, їх глибокій гуманізації. На цьому грунті від­бувається процес становлення якісно нового за своїми критерія­ми суспільства — суспільства “без ...ізмів”. Це суспільство, що поступово долає класичні класово-формаційні ознаки і повністю будує свої принципи на загальнолюдських цінностях. Мається на увазі розвиток процесу, за яким здійснюється демократизація відносин власності, долаються відчуження людини, протилежності між розумовою і фізичною працею, містом і селом. Як наслідок класові структури не лише держави, а й суспільства в цілому та інші усталені соціальні форми поступово перетворюються на більш вільні й гнучкі утворення. Разом з тим зростають можли­вості соціальної мобільності. Все це зумовлює розмивання фор­маційних детермінант діалектичного заперечення їх.

заперечення формаційних ознак суспільного розвитку

Заперечення класичних ознак формаційного розвитку має ще одну особливість. Воно здійснюється як планетарний процес, що реалізується на основі глобалі­зації в ході сучасного етапу науково-технічного процесу систем­них зв'язків різних суспільно-економічних структур. Такий розви­ток грунтується на об'єктивних процесах.

Поряд з визначеними раніше ознаками сучасного суспільно-історичного розвитку особливо важливим у характеристиці пост-індустріальної цивілізації, в яку поступово входить людство, є те, що за своїм змістом вона несе на собі риси структурно цілісної системи. Визнання зростаючої цілісності світової цивілізації — одне з найбільш фундаментальних положень, що характеризують сутність процесів, які розглядаються.

Добре відомо, що історія людської цивілізації визначалася всесвітністю розвитку і на попередніх етапах. Людство завжди було єдиним. І ця єдність мала місце навіть тоді, коли взаємодія між націями і народами за своїми зовнішніми ознаками ще не мала чіткого вираження.

Проте всі попередні цивілізації розвивалися лише за нормами сумативної цілісності. Принципова новизна постіндустріальної ци­вілізації полягає у тому, що її розвиток здійснюється в напрямі поступового переростання сумарної цілісності світу в структурну

50

цілісність. Яке значення для осмислення сучасних процесів су­спільно-історичного розвитку має це положення?

Головна особливість розвитку структурно цілісної системи по­лягає у тому, що елементи, які її конституюють, все більшою мірою підпорядковуються цілому. Вони вступають у нові взаємо­зв'язки, що диктуються цим цілим, перебудовуються згідно з зако­нами його, функціонування і розвитку. Йдеться про те, що форму­вання .структурної цілісності сучасного світового процесу супро­воджується подальшим посиленням ролі та значимості загально­цивілізаційних принципів розвитку.

Відповідно до цього змінюється субординація внутрішніх і зов­нішніх, формаційних та загальноцивілізаційних факторів розвит­ку. Останні набувають статусу верховенства, беруть на себе про­відну функцію у визначенні загальної траєкторії суспільно-істо­ричного прогресу. На цьому грунті відбуваються зближення різ­них формаційних систем, асиміляція, структурна конвергенція їх.

Таке зближення стає можливим завдяки нагромадженню люд­ством могутнього пласту матеріальних і духовних цінностей, що утворюють об'єктивну основу розвитку сучасного цивілізаційного процесу незалежно від того, у якій суспільне .формаційній формі він виступає: капіталістичній чи соціалістичній. Нагромадження загальнолюдських цінностей в економіці, політиці, культурі, мо­ралі стає дедалі вагомішим порівняно з пластом антагоністичних відносин між окремими формаційними утвореннями. Все це зу­мовлює, з одного боку, дифузію класово-формаційних детермі­нант, які завжди виступали як фактори, що утримували інтегра­ційні процеси у руслі дихотомічної (розгалуженої) структури, а з іншого — пріоритетність загальноцивілізаційних процесів.

Разом з тим перехід до нового типу спільності суспільства — структурної цілісності загальноцивілізаційного процесу, поступове подолання нерівномірностей суспільного розвитку окремих націй і народів не виключає, а, навпаки, передбачає широкий розвиток їхніх специфічних національних особливостей. У цьому процесі конвергенція різноманітних соціально-економічних структур здій­снюється не за принципом “чи — чи” і не на основі взаємного по­глинання, а за схемою, яку передбачав А. Д. Сахаров: шляхом зустрічного взаємозближення протилежних принципів розвитку. Таке зближення передбачає не подолання їхніх своєрідностей, а, навпаки, взаємозбагачення, подальший розвиток позитивних надбань, що у процесі розвитку перетворилося на загальнолюд­ські цінності.

Як засвідчує світовий досвід, саме за таким принципом роз­вивається економічний устрій країн соціально-орієнтованого рин­кового господарства. Еволюційний процес становлення і всебічно­го розвитку такого 'господарства в країнах Заходу відображає,

51

як це було показано у попередньому аналізі, наповнення функ­ціональних структур капіталізму соціальним змістом, його соціа­лізації. Розвитку соціалізації країн розвиненого ринкового гос­подарства, що здійснюється на основі глибоких якісних перетво­рень у системі технологічного способу виробництва, .сприяла від­критість його структур. Це давало змогу капіталістичній системі активно вбирати у себе все позитивне, що було напрацьовано людством, у тому числі те, що теорія відносила раніше до суто соціалістичних елементів розвитку.

За іншим сценарієм розвивалися країни командно-адміністра­тивної системи, у тому числі ті, що входили до складу колишнього СРСР. Конвергенція як двосторонній рух взаємозбагачення в умо­вах замкнутої структури лишалася можливістю лише у потенції, що так і не була реалізована. Саме на цій основі, якщо виходити з сутності процесів, і відбувалося самозаперечення “реального” соціалізму: увесь його позитивний матеріал увібрала в себе про­тилежна система, позбавивши таким чином свого формаційного .конкурента історичної ініціативи та власної перспективи.

У розвитку України така обмеженість поступово долається. Нове суспільство несе в собі реальну можливість активно вбирати в себе позитивні надбання протилежної системи і, вдосконалю­ючись, прилучатися до сучасних надбань загальноцивілізаційного процесу. З огляду на це можна стверджувати, що капіталізація соціалізму, яка по суті визначає основний зміст процесу, яким наповнюється нині наша державність, не є насильством над істо­рією, як дехто вважає. Навпаки, це прогресивно історичний про­цес суспільного розвитку. Він має не лише забезпечити асиміля­цію елементів соціальне спрямованого капіталізму, а й вивести у перспективі наше суспільство на рівень постформаційного розвитку. Це процес позитивного засвоєння суспільством широкого комплексу загальноцивілізаційних надбань, напрацьованих люд­ством.

Терміни і поняття

Цивілізація

Суспільно-виробнича технологія

Технологічна революція

Аграрна цивілізація

Індустріальна цивілізація

Постіндустріальна цивілізація

Інформаційно-інтелектуальна технологія

Суспільство “без ...ізмів”

Конвергенція

52

Контрольні запитання і завдання

1. Розкрийте зміст поняття “цивілізація”. Які фактори визначають розвиток цивілізаційного процесу? Чим визначається його гуманістична спрямованість?

2. Перелічіть основні етапи розвитку цивілізації.

3. Які ознаки постіндустріальної цивілізації?

4. Назвіть ознаки інформаційно-інтелектуальної технології.

5. Як співвідносяться поняття “цивілізація” та “соціально-економічна фор­мація”?

6. Перелічіть ознаки суспільства “без ...ізмів”.

7. Як здійснюється процес соціально-економічної конвергенції?