Поєднання функцій нагромадження і засобу платежу

Функція нагромадження є досить складною за своїм змістом, і її не слід спрощувати. Насамперед слід зрозуміти, що формування і реалізація цієї функції по­в'язані зі здатністю грошей бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Як відомо, різниця між бартерним господарством, де існує без­посередній обмін товару на товар (Т—Т), та системою, де засто­совуються гроші, полягає у порушенні синхронності операцій об­міну. Обмін товарів розвивається у часі. У зв'язку з цим отримані після продажу товарів і послуг гроші мають гарантувати їхньому власникові збереження у майбутньому своєї купівельної спромож­ності. Вона має не лише акумулювати в собі протягом певного часу вартість проданих матеріальних благ, а й виступати у ролі представника будь-якої форми багатства, яку можна з. часом за них отримати. Це означає, що реалізувати себе у ролі засобу нагромадження гроші можуть лише за умови, коли вони є стій­кими та стабільними.

Реалізація грошей як засобу нагромадження висвітлює їхній взаємозв'язок з функцією міри вартості. По суті гроші в ролі за­гальної матеріалізації суспільного багатства є логічним запере­ченням і водночас продовженням саме цієї функції. Як і функція міри вартості, вони утримують в собі можливість реалізації со­ціального призначення грошей—виконання ролі загального екві­валента. Однак реалізується це призначення функцією нагрома­дження не одноосібне, а на основі взаємодії з функцією грошей як одиницею виміру, а також функцією засобу платежу.

Маємо враховувати, що дія грошей як засобу нагромадження передбачає суттєве ускладнення і функції обігу. Гроші у зазна­ченій функції з простого посередника обміну трансформуються у загальновизнаний засіб платежу. Гроші реалізують себе у будь-якій споживній вартості, що пропонується ринком. Зрозуміло, що здійснити це призначення вони можуть лише за умови, коли гроші не декларативно, а по суті спроможні виступати у ролі засобу збереження вартості, виконувати функцію нагромадження. На під­твердження цього можна послатися на добре відоме явище, коли в період швидкого наростання інфляційних процесів знецінені гро­ші перестають використовуватися не лише як засіб нагромаджен­ня, а й у функціях міри вартості та засобу платежу, поступаються місцем бартерному обміну.

Органічна єдність функцій нагромадження і засобу платежу, що формує більш високу, ніж у поєднанні функцій міри вартості

106

й засобу обігу форму грошей, виявляється і в іншому аспекті, який слід ураховувати.

Цілком зрозуміло, що акумулювати в собі вартість і на цій основі виступати у ролі засобу нагромадження можуть не лише гроші, а й будь-який інший актив — коштовності, твори мистецтва, житловий будинок, акції, облігації тощо. Чим же відрізняються гроші від цих активів у призначенні, про яке йдеться.

На відміну від інших товарів грошам притаманна ліквідність. Це поняття є одним з центральних в теорії грошей. У підручнику “Гроші, банківська справа і грошово-кредитна політика”, про який уже згадувалося, ліквідність визначається як можливість ви­користання певного активу у ролі засобу платежу і водночас як здатність цього активу зберігати свою номінальну вартість не­змінною. Відповідно до цього гроші кваліфікуються як актив, що характеризується повною ліквідністю. Гроші .можуть бути вико­ристані як засіб платежу лише тоді, коли вони не змінюють свою власну номінальну вартість. Отже, поєднання функцій нагрома­дження і засобу платежу визначає одну з принципово важливих ознак грошей — їхню абсолютну (або близьку до цього) ліквід­ність.

Розглянуті питання окреслюють лише загальну схему, яка роз­криває .зміст найважливіших функцій грошей, співвідношення їх та принципи вдаємодії.