3. Функціональні форми грошей

Як уже зазначалося, можливість появи і розвитку функціо­нальних форм закладена у самій сутності грошей, природі їхніх функцій. Ця можливість зумовлена багатоплановістю грошових відносин, тим, що гроші виконують, з одного боку, суспільну функ­цію загального вартісного еквівалента і, з іншого — виступають у ролі технічного апарату, що обслуговує певні сторони товарно­го обміну.

Функціональні форми є похідними від грошових функцій, їхнім логічним продовженням. Вони виступають як форма безпосеред­нього буття грошових функцій в умовах структурно розвинених товарних відносин. Функціональні форми є найвищим ступенем у розвитку грошових відносин. Маючи суттєві відмінності від попе­редніх структур, вони разом з тим зберігають спадковість з ними.

Аналіз особливостей обігу функціональних форм грошей у їх­ньому реальному втіленні — найбільш складна заключна фаза ло­гічної структури вивчення системи грошових відносин. Для того, щоб запобігти однобічному підходу до визначення специфіки грошових функціональних форм, при вивченні їх мають врахуватись такі методологічні положення.

107

Як складові ланки і разом з тим як автономно відокремлені елементи грошової системи функціональні форми грошей суттєві по відношенню одна до одної й несуттєві щодо загальної системи. Вони розвиваються за законами системи в цілому і разом з тим підпорядковані власній логіці розвитку.

Маючи відносну самостійність, форми грошей, що розгляда­ються, характеризуються власною сукупністю функціональних проявів. У цьому реалізується їхня сутнісна відособленість, виявля­ється своєрідність “розподілу обов'язків” у системі грошових відносин на найбільш зрілих етапах її розвитку.

Функціональні форми грошей не автономні. Вони можуть бути теоретично обгрунтовані лише як структурні ланки, складові еле­менти загальної системи грошових відносин. Зазначені форми реа­лізуються лише на основі внутрішньої взаємодії як продовження субординації, притаманної грошовим функціям. У цьому виявляє себе генетична наступність у розвитку грошових відносин. Кожна окрема функціональна форма грошей сама по собі неспроможна віддзеркалити сукупність грошових відносин.

З огляду на це мета вивчення теорії грошей полягає в тому, щоб визначити передусім місце і роль кожної функціональної форми грошей, характер її взаємодії з загальною системою грошових відносин і на цій основі синтезувати ознаки, які, з одного боку є протилежними, а з іншого — відображають різні сторони єдино­го, цілісного механізму грошових відносин.

Сучасна ринкова економіка характеризується наявністю різно­манітності функціональних форм грошей. Структурна розгалуже­ність грошової системи — результат прогресуючого ускладнення ринкових відносин, спосіб надання ринку необхідної еластичності, що є однією з суттєвих ознак її дієздатності. У зв'язку з цим можна визначити, що ступінь зрілості грошової системи багато в чому визначається структуризацією та відповідною різноплановістю її функціональних ланок.

Які критерії використовує економічна наука і практика при класифікації функціональних форм грошей?

В економічній літературі, підручниках з теорії грошей, а також у державній статистиці країн Заходу тривалий час широко вико­ристовується агрегатний метод класифікації функціонуючих форм грошей. Він грунтується на ступені ліквідності кожної з них. Як уже зазначалось, одним з суттєвих показників, який харак­теризує відмінність грошей від інших активів, є їхня ліквідність. Вважається, що гроші є ліквідним (або, інакше, таким, що легко реалізується) майном. “Чим ліквідніша річ,—підкреслює амери­канський економіст П. Хейне,— тим більше вона схожа на гроші. Коли певний вид майна досягає абсолютної ліквідності, то ця схо-

108­

жість досягає найвищої позначки” *. Відповідно і зрілість окремих функціональних форм грошей визначається ступенем їхньої лік­відності.

Цей, значною мірою незвичайний для практики адміністратив­ної економіки, підхід заснований на так званому портфельному методі аналізу використання грошей, який розглядається у захід­ній літературі як основа сучасних теорій грошових відносин. Йде­ться ось про що. В умовах ринкової економіки людина має мож­ливість зберігати своє багатство у різних формах, одна з. можли­вих серед яких — гроші. Окрім грошей, це можуть бути різного роду цінні папери держави, акції приватних компаній, капітал у матеріально-фізичній формі тощо. Портфельний підхід розглядає індивіда в момент, коли він володіє певним фондом багатства і приймає рішення з приводу активів, у яких він певний період збирається зберігати це багатство (майно). Звичайно, головний вплив на рішення, що має бути прийняте, спричиняє мета — одер­жання максимального доходу від багатства. А це, в свою чергу, пов'язане з ступенем ліквідності конкретної форми активу, якому буде віддано перевагу,

Вважається, що ліквідність будь-якого виду майна (активу), в тому, числі певної грошової форми, безпосередньо пов'язана з витратами його обміну на інші види майна. Майно, витрати обміну якого дорівнюють нулю, є абсолютно ліквідним. Це, наприклад, купюри долара. Акція і довгострокова облігація, випущені в обіг, мають менший ступінь ліквідності, але на них можна отримати проценти. Віддаючи перевагу грошам як більш ліквідній формі розміщення багатства, індивід жертвує часткою доходу, який він би міг отримати при альтернативному підході. Математично цю залежність виражають формулою

W=f(M, В),

де W — особисте багатство; М — грошова банкнота; В — державна облігація.

Отже, смисл портфельного підходу при визначенні структури особистого багатства полягає в оцінці його окремих елементів з позицій ступеня їхньої ліквідності. Цей принцип використовують і при визначенні структури грошової маси, в тому числі при кла­сифікації різних функціональних форм грошей. Його методологіч­на доцільність не може викликати сумніву, адже в цьому підході, як і в цілому в методології аналізу будь-яких процесів ринкової економіки, в центрі відповідних оцінок знаходяться інтереси осо­би — головного суб'єкта ринкових дій. На це дуже важливе поло­ження у теорії грошей слід звернути чільну увагу.

______________________

• Хейне П, Экономический образ мышления: Пер. с англ.—М., 1991.—С.540.

109

Центральні банки ряду провідних країн Заходу розраховують обсяг грошової маси за допомогою двох агрегатів — М₁ і М₂. Гро­шовий агрегат являє собою визначене законодавством відпо­відно до принципу ліквідності специфічне угрупування певної категорії грошових форм.