Співвідношення функцій міри вартості та засобу обігу

За усієї важливості функції грошей як міри вартості економічні відносини, що формуються в процесі обміну товарів, не можуть бути виражені лише на її основі. Як уже зазначалось, цінова оцінка вартості товару здійснюється на основі функції міри вартості до процесу його реалізації. Ціну

103

встановлюють ще до обміну товарів. Однак її номінальне визна­чення не має нічого спільного з дійсним продажем. Ціна є необ­хідною передумовою реального обміну: вона реалізує себе в ньому лише у кінцевому підсумку. У зв'язку з цим цілком зрозумілим є те, що сам процес обміну товарів, кругообіг Т — Г — Т породжує об'єктивну необхідність не тільки функції міри вартості, а й за­гального засобу обігу, на основі якого здійснюється реальний рух споживних вартостей товарів, їхній фактичний .обмін. Це стосу­ється обміну товарів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Функція; засобу обігу невіддільна від функції міри вартості. У своїй взаємодії вони констатують гроші як гроші. Органічно доповнюючи одна одну, вони реалізують подвійну природу гро­шей — їхнє призначення виконувати у товарному світі роль загаль­ного вартісного еквівалента і водночас бути технічним інструмен­том обміну товарів.

Функціональна єдність міри вартості й засобу обігу відображає сутність найпростішої, елементарної форми грошей, що сформу­валася на найбільш ранніх етапах становлення товарно-грошового обігу. Це період, коли з'явилися металеві гроші, гроші-товар, які безпосередньо обслуговували товарний обіг.

Отже, мова йде про те, що найпростіша форма грошей, яка реалізує свою сутність на основі єдності двох функцій (функцій міри вартості й засобу обігу), виражає чітко визначений історич­ний етап становлення грошових відносин. Однак ця констатація аж ніяк не зменшує методологічного значення теоретичної моделі цієї грошової форми. Як найелементарніша історично конкретна грошова форма форма грошей, виражена за функцією міри вар­тості та функції засобу обігу, водночас розглядається економіч­ною наукою як теоретична абстракція, що характеризує логічно вихідну, базову структуру грошових відносин. Йдеться про теоре­тичну модель грошей “в їхньому чистому вигляді”, що не лише постійно відтворює себе в процесі історичного розвитку, а й поєд­нує в собі такі структурні елементи, без яких гроші як економічні відносини взагалі існувати не можуть. Виходячи з цього, форма грошей, що розглядається, дає методологічний ключ не тільки до пояснення процесів становлення грошових відносин, а й специ­фіки їхнього подальшого розвитку. Вона визначає зміст генетич­них зв'язків та логічні лінії історизму як окремих структурних елементів, так і системи грошових відносин в її функціональній цілісності.

Розглядаючи єдність функцій міри вартості й засобу обігу, які у своїй сукупності характеризують спосіб реалізації найпрості­шої грошової форми, не можна не звернути увагу на протилеж­ність їх. Гроші у зазначених функціях виражають різні грані ґро-

104

шових відносин, що не лише органічно поєднані між собою, а й заперечують одна одну. Йдеться ось про що. Якщо для номіналь­ної оцінки товару гроші у функції міри вартості можуть реалізу­вати себе ідеально (ціну на товар, що пропонується ринку, можна встановити, не маючи в кишені навіть “дерев'яного” карбованця), то для здійснення кругообігу Т — Г—Т мають бути реальні гро­ші. Функція засобу обігу передбачає фізичну (готівкову чи безго­тівкову) наявність відповідної кількості грошей.

Суттєвою відмінністю функцій, що розглядаються, в і те, що у першій з них гроші самі мають бути безпосереднім втіленням вартості. Лише реально існуючий згусток вартості може бути її еталоном вартості. Тут ми маємо повну аналогію з фізикою. Від­стань вимірюють за допомогою еталону відстані — метра, масу— за допомогою еталону маси — кілограма тощо. Отже, і міра вар-тесті як суспільний еталон оцінки вартості товару об'єктивно по­требує відповідного наповнення грошової одиниці. Стосовно ж грошей як засобу обігу прямої потреби у такому втіленні в про­цесі їхньої реалізації немає. Саме на цій основі сформувалася можливість запровадження в обіг нетоварних (паперових) форм грошей.

Як бачимо, існують досить суттєві відмінності грошей у функ­ціях міри вартості й засобу обігу. Гроші у функції засобу обігу по суті заперечують їхнє втілення як міри вартості. У зв'язку з цим можна стверджувати, що як взаємоприпустимі та одночасно взаємозаперечуючі протилежності функції міри вартості й засобу обігу утворюють два полюси. Поглиблення протиріччя між ними, як свідчить розглянутий раніше процес історичного розвитку їх, призводить до появи нових, більш складних за своєю структурою форм грошей.

йдеться про процеси двобічного характеру. Суттєво усклад­нюється механізм дії як функції міри вартості, так і функції за­собу обігу, формування на цій основі нових похідних функцій, які є їхнім продовженням. Водночас розвивається процес матеріального розчленування єдиної грошової субстанції—грошей-товару — на відносно самостійні функціональні грошові структури.

Розглянуте свідчить про те, що на певному етапі товарного ви­робництва і обігу розвивається протиріччя, зміст якого визнача­ється тим, що, з одного боку, сутність грошей не може бути ви­раженою інакше, як на основі єдності функцій міри вартості й засобу обігу, з іншого—ця єдність у матеріальному значенні че­рез ускладнення економічних зв'язків заперечується, вона став неможливою. Формою вирішення цього протиріччя є утворення нової структури грошових відносин, яка грунтується на подальшому ускладненні та розвитку власних функціональних механіз-

105

мів: гроші дістають своє вираження у якісно новій єдності функцій— в поєднанні функцій нагромадження і грошей як загального засобу платежу.