2. Продуктивні сили суспільства дві лінії розвитку продуктивних сил

Двоїста структура притаманна не лише загальній системі економічних відносин, а й продуктивним силам суспільства.

Теорія розмежовує поняття “матеріально-речові” та “суспільні продуктивні сили”. Продуктивні сили внутрішньо поєднують у собі дві лінії розвитку, функціонування їх визначається двоїстим ха­рактером законів. Мова йде передусім про систему законів, що розкривають об'єктивну логіку розвитку техніки і технології, або інакше кажучи — технологічного способу виробництва, що стано­вить частину логіки розвитку природної матерії.

Інша група законів, що регулюють розвиток продуктивних сил суспільства, являє собою систему законів соціальне організованої матерії. Це економічні закони, що регулюють внутрішню органі­зацію продуктивних сил, їхнє функціонування як соціального орга­нізму. Дію цих законів можна зрозуміти на основі аналізу специ­фіки процесу праці, який водночас е і взаємодією між людиною та природою, і .відносинами між людьми в процесі й з приводу виробництва.

56

Людині та її праці належить центральне місце у продуктивних силах не тільки як найактивнішому фактору, а і як джерелу ін­ших факторів, що входять в їхню структуру матеріально-речових елементів.

Функціональна першість праці людини по відношенню до ма­теріально-речових елементів продуктивних сил суспільства, і пе­редусім найбільш активної її частини — знарядь праці, виявляєть­ся у двох аспектах. По-перше, вони матеріалізують працю люди­ни. В них втілена праця попередніх поколінь людей, включаючи їх виробничо-технічний досвід. По-друге, знаряддя праці як основ­ний елемент матеріально-речових засобів виробництва можуть реалізувати свою суспільну корисність лише в процесі викори­стання їх у предметній діяльності людини, виробничого споживан­ня. Без цього вони є мертвими предметами, структурними елемен­тами виробництва, що мають суспільну корисність лише у по­тенції.

Звідси можна зробити висновок, що за своїм змістом мате­ріально-речові продуктивні сили являють собою єдність уречевле­ної та живої праці людини, єдність людей і знарядь праці, що реалізується в процесі виробництва.

Інша сторона матеріально-речових продуктивних сил харак­теризується тим, що в процесі виробничого споживання вони втра­чають свою природну споживну вартість і набувають нової спе­цифічної якості — перетворюються на безпосередню продуктивну силу людини.

Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди виступає у виробничому процесі як безпосереднє продов­ження природних сил людини, її енергетичних здібностей. Вико­ристання енергії домашніх тварин, води, пари, електроенергії, то­карного верстата, автоматизованих систем, транспортних засобів, сучасних комунікаційних структур, у тому числі космічних комп­лексів, усе це сили, що є робочими органами людини, органічним продовженням її фізичного уособлення та інтелекту. В цьому зна­ченні продуктивні сили виступають не тільки як результат практичної енергії людини, а й безпосередньо як енергетичний потен­ціал його продуктивної сили праці.

Проте треба мати на увазі, що у цьому випадку мова йде про продуктивну силу не індивідуальної, а суспільне організованої праці. Це підтверджує і те, що історично сам процес відособлення людини від природи здійснювався як процес формування неокре­мого індивіда, а останнього як частини виробничого колективу, частини суспільства.

Отже, заснований на суспільному поділі праці обмін вироб­ничою діяльністю людей, так само, як і суспільна кооперація і комбінація праці, у якій окремі працівники функціонують лише

57

як особливі органи сукупної робочої сили, виступають як об'єк­тивна умова виробництва, що є властивістю праці взагалі. Відпо­відно, до цього суспільний поділ праці, її спеціалізація, кооперу­вання і комбінація розглядаються як загальні економічні катего­рії, що відображають внутрішній стан суспільних продуктивних сил, форму їх організації. Регулюючись загальними економічними законами, вони характеризують безпосередньо притаманні про­дуктивним силам загальноцивілізаційні економічні якості, їх ло­гічно вихідну первинну економічну форму.

Мова йде про те, що матеріальні фактори живої праці—це лише одна з сторін суспільної продуктивної сили людини. Друга її сторона — соціальна економічна виробнича сила праці, яка фор­мується на цій матеріальній основі. Вона розвивається у вигляді економії живої праці та підвищення її ефективності. Цього дося­гають через суспільні зв'язки, які здійснюються у процесі спільної праці людей, заснованої на суспільному поділі праці, спеціаліза­ції та кооперації виробництва, обміні виробничою діяльністю. Від­повідно, якщо технічні засоби праці характеризують матеріальний рівень розвитку робочої сили, то соціальна економічна продуктив­на сила—стан її суспільної організації, рівень її структурної ці­лісності. Обидві ці сторони суспільної продуктивної сили праці невіддільні одна від одної. У своїй діалектичній єдності вони утво­рюють об'єктивну основу розвитку виробництва.

Це означає, що проблема прискорення темпів зростання про­дуктивності праці зовсім не вичерпується питаннями техніки і технології. Як засвідчує досвід провідних західних фірм, далеко не завжди виробничі інвестиції у основний капітал є визначаль­ними. Відомі випадки, коли грошові вкладення фірм у живий капітал (людський фактор виробництва) і організацію виробни­цтва (у тому числі управління, систему реалізації продукції, маркетингу тощо) у кілька разів перевищують інвестиції у техніку і технологію.

Цілком очевидною у зв'язку з цим стає і головна установка інвестиційної політики, що склалася на Заході: вкладення у основ­ний капітал — технічне і технологічне переозброєння виробництва може здійснюватися за умови утворення відповідної організацій­ної структури і кваліфікаційного потенціалу всіх рівнів — від ро­бітника до керівника підприємства.