- •Тема 1. Поняття, предмет, методи та система кримінології
- •Тема 2. Історія становлення кримінології та її сучасний стан в Україні
- •Тема 3. Злочинність та її основні характеристики
- •Тема 4. Причини й умови злочинності
- •Тема5. Кримінологічне вчення про особу злочинця
- •Тема 6. Проблеми віктимології та суїцидальної поведінки
- •Тема 7. Організація та методика кримінологічних досліджень
- •Тема 8. Кримінально-правова статистика та її застосування в практичній діяльності органів внутрішніх справ
- •Тема 9. Загальні проблеми запобігання злочинності
- •Тема 10. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі злочинністю
- •Тема 11. Організаційні основи діяльності органів внутрішніх справ із запобігання злочинності
- •I бігання злочинам, пов'язаним із незаконним обігом
- •Тема 19. Кримінологічна характеристика та запобігання необережній злочинності
- •Тема 20. Кримінологічні аспекти негативних соціаль- 1 них явищ
- •Тема 1. Поняття, предмет, методи та система кримінології
- •1.1. Поняття кримінології як науки
- •1.2. Кримінологія як соціолого-правова наука
- •1.3. Предмет кримінологічної науки
- •1.5. Завдання кримінології
- •1.6. Функції кримінології
- •1.9. Спеціальні методи кримінологічних досліджень
- •1.10. Зв'язок кримінології з юридичними науками
- •1.11. Зв'язок кримінології з неюридичними науками
- •1.12. Система науки кримінології
- •1.13. Значення кримінології як науки
- •Тема 2. Історія становлення кримінології та її сучасний стан в Україні
- •2.1. Основні періоди розвитку кримінології
- •2.2. Кримінологічні погляди Платона
- •2.3. Криміналістичний аспект поглядів Аристотеля
- •2.6. Кримінологічні погляди в епоху Відродження
- •2.7. Кримінологічні ідеї XVIII ст.
- •2.8. Виникнення кримінологічних ідей класичної школи кримінального права
- •2.9. Основні кримінологічні принципи ч. Беккаріа
- •2.11. Теорія покарання Бентама
- •2.12. Кримінологічні ідеї п. Фейєрбаха
- •2.13. Кримінологічні ідеї г. Гегеля
- •2.19. Теорія соціальної дезорганізації
- •2.20. Теорія диференціального зв'язку
- •2.21. Психологічні підходи до причин злочинності
- •2.22. Сучасні кримінологічні теорії
- •2.25. Відродження кримінології в Україні
- •2.26. Розвиток кримінології в незалежній Україні
- •Тема 3. Злочинність та її основні характеристики
- •3.2. Ознаки злочинності
- •3.3. Взаємозв'язок понять "злочинність" та "злочин"
- •3.4. Види злочинності
- •3.5. Основні показники злочинності
- •3.7. Динаміка злочинності
- •3.8. Структура та характер злочинності
- •3.9. "Ціна" злочинності
- •3.10. Географія злочинності
- •3.11. Поняття латентної злочинності
- •3.12. Види та рівні латентної злочинності
- •3.13. Причини існування латентної злочинності
- •3.15. Основні риси злочинності в Україні
- •Тема 4. Причини й умови злочинності
- •4.1. Поняття причин і умов злочинності в кримінології
- •4.2. Поняття детермінації
- •4.3. Значення вивчення причиновості
- •Тема5. Кримінологічне вчення про особу злочинця
- •5.1. Поняття особи злочинця
- •5.3. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця
- •5.4. Соціально-демографічні ознаки особи злочинця
- •5.5. Кримінально-правова характеристика особи злочинця
- •5.6. Соціально-рольові характеристики особи злочинця
- •5.7. Риси правової та моральної свідомості особи злочинця
- •5.8. Соціально-психологічна характеристика особи злочинця
- •5.9. Класифікація злочинців
- •5.10. Типологія злочинців
- •5.11. Практичне значення кримінологічного аналізу особи злочинця
- •Тема 6. Проблеми віктимології
- •6.1. Поняття віктимології
- •6.3. Поняття жертви злочину
- •6.5. Віктимність та віктимізація
- •6.6. Класифікація жертв злочинів
- •6.7. Віктимна поведінка жертви злочину
- •6.9. Комплексний підхід до класифікації жертв злочину
- •6.10. Значення класифікації та типології жертв
- •6.11. Поняття віктимологічної профілактики
- •6.12. Поняття суїцидальної поведінки
- •6.13. Механізм суїцидальної поведінки
- •Тема 7. Організація та методика кримінологічних досліджень
- •7.1. Поняття кримінологічного дослідження
- •7.2. Мета й завдання кримінологічного дослідження
- •7.4. Види кримінологічних досліджень
- •7.5. Поняття кримінологічної інформації
- •7.6. Види кримінологічної інформації
- •7.8. Програма кримінологічного дослідження
- •7.10. Метод анкетування
- •7.11. Метод інтерв'ювання
- •7.12. Метод спостереження
- •7.13. Метод експертних оцінок
- •7.14. Документальний метод
- •7.15. Соціальний експеримент
- •Тема 8. Кримінально-правова
- •8.1. Статистика як наука
- •8.2. Поняття правової статистики
- •8.5. Етапи статистичного дослідження
- •8.6. Поняття про статистичне спостереження
- •8.8. Види статистичних спостережень
- •8.9. Форми статистичного спостереження
- •8.11. Поняття про статистичне зведення
- •8.12. Поняття про статистичне групування
- •8.15. Ряди динаміки у правовій статистиці
- •8.16. Поняття статистичного аналізу та його основні завдання
- •Тема 9. Загальні проблеми запобігання злочинності
- •Тема 10. Кримінологічне прогнозування та планування боротьби зі злочинністю
- •Тема 11. Організаційні основи діяльності органів внутрішніх справ із запобігання злочинності
- •Тема 12. Кримінологічна характеристика та запобігання злочинності неповнолітніх
- •Тема 13. Кримінологічна характеристика та запобігання рецидивній злочинності
- •Тема 14. Кримінологічна характеристика та запобігання економічній злочинності
- •Тема 15. Кримінологічна характеристика та запобігання насильницьким злочинам
- •Тема 16. Кримінологічна характеристика та запобігання загальнокримі-нальній корисливій злочинності
- •Тема 17. Кримінологічна характеристика та запобігання організованій злочинності
- •Тема 18. Кримінологічна
- •Тема 19. Кримінологічна характеристика та запобігання необережній злочинності
- •Тема 20. Кримінологічні аспекти
2.21. Психологічні підходи до причин злочинності
У межах позитивістського напряму кримінології розвивались і психологічні підходи. Дехто з кримінологів, вивчаючи злочинну поведінку, робить акцент на особі злочинця. Одночасно низька продуктивність психологічних досліджень пояснюється надмірним захопленням психологів соціальними, зокрема й математичними, методиками, що призводить до "психології без душі".
Безперечно, психологія озброїла кримінологію методикою, а також психодіагностичними та психометричними методами. Важливе значення має спеціальне тестування злочинців, яке широко запроваджене за кордоном. Розроблені спеціалістами тести сприяють глибшому вивченню особливостей особи правопорушника, уможливлюють порівняння останніх із законослухняними громадянами, запровадженню індивідуальних заходів запобігання повторній злочинній поведінці. Психологічні теорії застосовують для обґрунтування реалізації заходів поетапної корекції поведінки засуджених.
Теорія небезпечного стану. Перевірена часом, ця теорія надає для практичного використання теоретично обґрунтовану комплексну методику клінічної роботи з метою запобігання
злочинам. Першу працю в цьому напрямі "Критерії небезпечного стану" написав у 1880 р. Р. Гарофало. Після Другої світової війни видатним представником цієї теорії був відомий кримінолог Ж. Пінатель. Ця теорія значно поширена в США й називається клінічною кримінологією.
Згідно з цією теорією, у конкретних випадках злочин виникає на ґрунті певного психічного стану, що схиляє людину до конфлікту із соціальними нормами. Зазвичай, небезпечний стан є тимчасовим і відповідає внутрішній кризі, що змінюється емоційною байдужістю, після якої настає егоцентризм, а потім лабільність (нестійкість), яка може знову перерости в кризу.
Небезпечний стан діагностують спеціалісти. При цьому важливу роль відіграє порівняння результатів дослідження особи з даними ситуації, в якій вона перебуває. При оцінюванні ситуації беруть до уваги, зокрема, матеріальні умови, вплив з боку оточення, наявність психотравмувальних факторів та ін. Діагноз визначає суворо індивідуальні профілактичні заходи.
Робота спеціалістів з переборювання небезпечного стану полягає в тому, щоб консультаційно допомогти людині, яка переживає стрес, спрямувати її поведінку в певні соціальні межі, допомогти їй у розв'язанні проблем, відчути безпеку, проявити повагу до людини й надати їй підтримку. Важливе значення надається усуненню зайвих емоцій. На базі стаціонарів подається практична допомога з метою подолання небезпечного кризового стану як особам, які утримуються в місцях позбавлення волі, так і тим, хто перебуває на волі. На кримінологічну експертизу у формі прогнозу іїщивідуальної поведінки людини зважають при визначенні покарання за вчинений злочин, а також при вирішенні питання про звільнення від покарання.
2.22. Сучасні кримінологічні теорії
На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба в глибоких кримінологічних дослідженнях виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним із крайніх проявів зла й потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції33.
33 Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 20-22.
50
51
До сучасних кримінологічних теорій і концепцій належать стратифікація, конфлікт культур, інтеракціонізм та стигматизація.
Концепція стратифікації з'явилася під упливом соціології, що поглиблює уявлення про структуру сучасного суспільства. Суспільство складається не тільки з класів, а й з інших соціальних груп, які створюються на різноаспектній основі (професійній, національній, віковій, ідейній, статевій та ін.). Між цими групами (стратами) існують суперечності, виникають конфлікти, що стають джерелом невдоволення, а іноді й поштовхом до порушення закону. Окремим (частковим) випадком є конфлікт культур. Яскравим прикладом прояву конфлікту культур є мігранти, котрим важко адаптуватися в умовах життя, що склались у корінного населення. Відомо, наприклад, що питома вага серед злочинців мігрантів, які перебувають на території США нетривалий час, істотно перевищує відповідні показники серед інших верств населення. Раціональні методи концепції стратифікації були б доцільними для пізнання природи злочинів, які вчиняються на міжнаціональному ґрунті, а також для злочинів, що випливають із суперечностей між різними верствами населення. Представником теорії конфлікту культур є Т. Селлін.
Інтеракціонізм (учення про взаємодію). Згідно з цією концепцією, причини злочинності можна подати схематично. Ядром концепції є постулат про те, що злочинна поведінка -це результат взаємодії особи та середовища. Зауважимо, що радянська кримшологія свого часу значно збагатилась ідеями штеракціонісгів, насамперед, щодо пояснення механізму вчинення конкретного злочину, що є наслідком зіткнення особи, котра має негативні нахили, із несприятливою життєвою ситуацією.
Стигматизація (таврування) - це психологічні й соціальні наслідки оголошення людини злочинцем. У результаті засудження людини (особливо, коли їй призначено покарання у виді позбавлення волі) їй немов би ставиться ганебне "тавро" особи другого сорту, що до того ж є небезпечною для суспільства. Таврування виявляється в негативному ставленні довколишніх до раніше засудженого, а також у внутрішньому засвоєнні людиною ролі злочинця. Особливе значення надається психологічній переорієнтації особи, що зазнала відчуження законослухняних громадян і зблизилась зі стилем життя інших зло-чинців. Концепція стигматизації має важливе значення не тільки
для теорії, а й для формування кримшальної політики, та особливо для виправлення правової свідомості значної частини громадян.
У нашому суспільстві ідея помсти помітно поширена. Люди звикли бачити у злочинцеві не члена суспільства, що зробив помилковий крок, а ворога. Пояснення, що такі погляди примножують злочинність, повинні стати невіддільною складовою правової пропаганди.
Від початку 60-х рр. XX ст. у західних країнах та США значного поширення набули прикладні кримшологічні дослідження. Так, виникло кілька напрямів, які вивчають злочинність молоді, злочини, що вчиняються в сім'ї, організовану та "білокомірцеву" злочинність. Відповідні дослідження організовує та фінансує не лише держава, а й бізнесові структури, благодійні та інші організації. Це свідчить Не тільки про збільшення масштабу злочинності, що примушує залучати до боротьби з нею нетрадиційні сили, а й про все відчутнішу свідомість суспільства, що бажає вдосконалюватися.
2.23. Історія вітчизняної кримінології в 20-30-х рр. XX ст.
У перші роки радянської влади продовжували свою діяльність представники дореволюційної соціолого-правової науки (М. Гернет,С. Познишев, М. Ісаєв, О.Жижиленко).
У великих містах Росії було відкрито кримшологічні кабінети, зокрема, у Петрограді (1918р.),Саратові (1922 р.) таМоскві (1923 р.). Аналогічні кримінологічні установи були створені й в Україні. У 1924 р. при Одеському будинку примусових робіт (тюрмі) за участю вчених уншерситету було створено Кабінет з вивчення злочинності й особи злочинця з філіями в Харкові та Києві. Незабаром Кабінет став Всеукраїнським, а в 1930 р. перетворився на Всеукраїнський кримшологічний інститут у Харкові.
У цей період інтенсивно вивчалися соціологія злочинності та її види, особа злочинця, мотивація злочинної поведінки, здійснювалися цікаві дослідження, видавалися збірники наукових статей і монографії: "Моральна статистика" (М. Гернет, 1922 р.),"Преступ-ность и самоубийство во время войньї и после нее" (М. Гернет, 1927 р.),"Юньіе правонарушители" (В. Куфаєв, 1924 р.),"Крими-нальная психология. Преступньїе типьі" (С. Познишев, 1926 р.).
52
53
Всеукраїнський кабінет в Одесі щорічно з 1927 по 1930 рр. видавав збірник "Изучение преступности и пенитенциарная практика". У вивченні злочинності того часу брали участь і практичні працівники суду, прокуратури, ОГПУ, НКВС, а також студенти.
Для кримінологічних досліджень тієї пори були характерними порівняна незалежність від ідеологічних догм і прагнення розібратися не тільки в зовнішніх криміногенних факторах, а й у характеристиках особи правопорушника. Широко використовувалися досягнення біології, психіатрії, психології, теорія рефлексів М. Бехтерєва та І. Павлова. Усе це суперечило сталінському режимові й не вписувалося в офіційно визнані ленінські твердження про корінну причину злочинності.
Починаючи з 1929 р. і до середини 30-х років XX ст., українська радянська кримінологія зазнала нищівного розгрому. Приводом стало обвинувачення низки російських й українських учених у пропаганді ідей Ч. Ломброзо, що призвели до закриття кримінологічних кабінетів і перетворення інститутів з вивчення причин злочинності в установи, які досліджували лише питання карної політики та кримінального права. Це ознаменувало ліквідацію кримінології як "буржуазної лженауки". її викладання у вищих школах припинилося, проблеми запобігання злочинам знову перейшли до науки кримінального права.
2.24. Відродження кримінологічної науки в 60-х рр. ХХст.
Кримінологічна наука відроджувалася поступово, починаючи з XX з'їзду КПРС. У пресі почали з'являтися статті, у яких наголошувалося на необхідності відновлення досліджень злочинності й розробки запобіжних заходів. Помітно пожвавилася робота кафедр кримінально-правових дисциплін юридичних факультетів щодо вивчення різних аспектів злочинності та її детермінації.
Із 1957 р. проблеми кримінології почали вивчати на юридичних факультетах університетів і юридичних інститутів, секторах філософії та права низки Академій наук союзних республік. У 1957 р. було створено Всесоюзний науково-дослідний інститут (НДІ) криміналістики при Прокуратурі СРСР, а в 1963 р. - Всесоюзний НДІ з вивчення причин і розробки
заходів запобіїгання злочинності при Прокуратурі СРСР. У1964 р. в юридичних вищих закладах освіти було введено курс кримінології.
У 60-х рр. XX ст. були опубліковані важливі наукові праці з кримінологічної тематики, зокрема: С. Остроумова "Преступ-ность и ее причини в дореволюционной России" (1960 р.); О. Сахарова "О личности преступника и причинах преступности в СССР" (1961 р.); О. Герцензона "Предмет и метод советской криминолотии" (1962 р.);П. Михайленко, И.Гельфанд"Предупреж-дение преступлений - основа борьбьі за искоренение преступности" (1964 р.); А. Герцензон "Введение в советскую кримино-логию" (1965 р.); П. Михайленко "Причини рецидива и борьба с ним в УССР" (1965 р.),"Борьба с преступностью в Украинской ССР" (в 2-х томах, 1966-1967 рр.), "Предупреждение преступности несовершеннолетнихвУССР" (1967р.),"Профилактическая деятельность районних (городских) органов милиции и след-ственннх аппаратов при них" (1968 р.); В. Кудрявцев "Причинно сть в криминологии" (1968 р.); И. Карпец "Проблема преступности" (1%9р.);Н.Кузнецова"Преступлениеипреступность" (1970р.); П. Михайленко, И. Гельфанд "Рецидивная преступность и ее предупреждение органами внутренних дел" (1970 р.); Г. Аванесов "Теория и методология криминологического прогнозиро-вания" (1972 р.) тощо.
У1966 рр. виходить перший підручник з радянської кримінології, підготовлений Всесоюзним інститутом з вивчення причин і розробки заходів запобігання злочинності.