181. Види та принципи медіаційної процедури.

Медіація залежно від критеріїв, що беруться за основу, може розподілятися на певні види. З точки зору інтегрованості, зв'язку з цивільним процесом основним є розподіл медіації на присудову та досудову (зовнішню). Тут головним є той факт, що присудова медіація є інтегрованою у судові процедури, а зовнішня медіація існує паралельно з ними. Залежно від того, на постійній основі медіатор виконує свої функції чи тільки в межах окремої медіаційної процедури, виокремлюють професійних медіаторів та медіаторів асі Ьос. З урахуванням методів медіації можна виділити медіацію методом об'єктивної оцінки та медіацію зі спрощеним методом знаходження компромісу. Перша форма ґрунтується на припущенні, що учасники процедури потребують певного супроводу, тому медіатор надає обом сторонам необхідну інформацію, оцінює шанси і ризики позицій обох сторін і навіть приймає рішення зі спірних питань. Спрощений метод знаходження компромісу має на меті вдосконалити стратегії переговорів учасників. Він виходить із того, що учасники конфлікту спроможні розуміти власну ситуацію і також готові відчути, що переживає інша сторона. Учасники медіації самі можуть знайти найкраще для себе рішення. Залежно від наслідків також можна виділити сприяючу (іасіїііаііуе) медіацію, яка спрямована на швидке прийняття рішення, що опосередковано впливає на покращення стосунків між сторонами, та трансформативну (ігапзгбгтапуе) медіацію, завдяки якій дійсно вдається досягти відновлення, покращення та продовження стосунків між сторонами.Медіація має певні переваги порівняно з розглядом справи в суді.

Щодо цього слід звернути увагу на кілька аспектів. По-перше, медіація забезпечує швидкість розгляду спору порівняно з розглядом справ судами, які в сучасних умовах є перевантаженими. По-друге, відсутність чітких процесуальних рамок сприяє більш вільній атмосфері та готовності до співпраці сторін конфлікту. По-третє, прийняття рішення самими сторонами конфлікту сприяє усвідомленню того факту, що це їх спільне рішення, якого вони досягли шляхом консенсусу, та стимулює їх у подальшому до добровільного виконання медіаційної угоди. По-четверте, якщо під час винесення судового рішення задоволеною залишається зазвичай лише одна сторона, на користь якої воно ухвалене, то під час підписання медіаційної угоди задоволеними залишаються обидві сторони, які приймають спільне рішення щодо свого спору на добровільних засадах. По-п'яте, якщо судовий розгляд має ретроспективний характер і спрямований на те, щоб дати правову оцінку та ухвалити певне рішення щодо правовідносин, які мали місце в минулому, то процес медіації спрямований на перспективу, тобто під час нього відбувається налагодження комунікації між сторонами, що сприяє їх плідній співпраці в майбутньому.

Медіаційні процедури ґрунтуються на певних принципах. Очевидно, що основними принципами проведення медіаційної процедури є доступність, добровільність, рівноправність сторін, конфіденційність, незалежність та неупередженість медіатора. Принцип доступності означає, що держава повинна забезпечувати доступ до альтернативних способів вирішення спорів, зокрема до медіації, сприяти її впровадженню на практиці. При цьому одним із основних міжнародних стандартів є принцип доступу до правосуддя, завдання із забезпечення якого повинно передбачати доступ як до судових, так і до позасудових методів врегулювання спорів, зокрема, доступ до медіаційних процедур. Тому доступ до альтернативних способів вирішення спорів має розглядатися в аспекті більш широкої проблеми доступності правосуддя, відповідно до якої на державу по­

кладається обов'язок забезпечити ефективну систему функціонування альтернативних способів вирішення спорів. Цей принцип повинен розглядатися як детермінанта існування альтернативних способів вирішення спорів взагалі та медіаційних процедур зокрема. Принцип добровільності медіації є засадничим, оскільки учасники добровільно, за взаємною згодою обирають медіацію як альтернативний спосіб для вирішення спору, що виник між ними. Причому жодна особа не може бути залучена без її згоди до процесу медіації ні судом, ні державними органами, ні іншою стороною, ні будь-якими третіми особами. У кожному випадку добровільність звернення до цієї процедури встановлюється медіатором до підписання договору про проведення медіації. Поряд з цим особа вправі як за взаємною згодою з іншою стороною, так і одноосібно відмовитися від медіаційної процедури на будь-якій стадії, якщо вважатиме її неефективною або з будьяких інших причин. Принцип добровільності відбивається також у процедурі вибору медіатора, коли із запропонованого переліку медіаторів обирається той, який влаштовує обидві сторони, або коли медіатором сторони залучають особу, яка хоча і не є професійним медіатором, однак, на думку сторін зможе ефективно врегулювати їх конфлікт (медіація асі Ьос). За домовленістю сторін також визначаються та підлягають коригуванню тривалість окремих зустрічей і загальні строки розгляду спору. Більше того, сторони можуть передбачити можливість індивідуальних зустрічей медіатора з кожним учасником, які є досить ефективними у випадку великого напруження між сторонами, ескалації конфлікту. Цей принцип повинен втілюватися і на завершальних стадіях, коли сторони добровільно співпрацюють для вироблення можливих рішень і підписують медіаційну угоду. Автономія волі сторін знаходить свій прояв саме на цій стадії, де більш активними є сторони, а не медіатор, що дає змогу сторонам відчути свою відповідальність за рішення, що приймається, та відчути себе «господарями ситуації», від яких залежить ефективність розв'язання спору. Засадничим є також принцип рівноправності сторін, який полягає в тому, що сторони під час процедури медіації наділені рівними правами. На відміну від принципу процесуального рівноправ'я сторін, що існує в цивільному судочинстві, коли сторони під час судового процесу мають рівні, але не однакові права, в медіації немає позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо, а тому повною мірою всі учасники мають не просто рівні, а однакові права протягом медіаційної процедури. Принцип конфіденційності медіаційної процедури полягає в тому, що інформація, яка стає відомою під час медіаційної процедури, вважається конфіденційною та не підлягає розголосу. Дотримання зазначеного принципу забезпечується завдяки застереженню про конфіденційність, що міститься в договорі про проведення медіації, яке обов'язково роз'яснює медіатор сторонам до її укладення. Конфіденційність сприяє більшій відкритості сторін, завдяки чому досягається повідомлення більшої кількості інформації, яка є важливою, відображає справжні інтереси сторін, однак може бути не повідомлена під час судового провадження через те, що може їм нашкодити під час винесення остаточного рішення судом. Положення про конфіденційність стосується особи медіатора, поширюється на сторін медіаційного процесу, а також на третіх осіб, залучених до процесу медіації за погодженням сторін. Звертає на себе увагу той факт, що завдяки цьому принципу медіація діаметрально відрізняється від судового розгляду, одним з основоположних принципів якого є гласність та відкритість

(ст. 6 ЦПК, ст. 12 КАС, ст. 4ГПК). Конфіденційність виявляється в кількох аспектах. По-перше, слід виділити конфіденційність від третіх осіб, яка полягає в тому, що відомості, які стали відомі медіатору під час проведення процедури медіації, не підлягають розголосу третім особам та повинні залишатися в таємниці від них поза межами медіації. По-друге, слід виділити конфіденційність від суду, яка виявляється у двох аспектах. З одного боку, у випадку вдалого завершення медіації відомості, отримані під час медіації, не розголошуються судді, який лише затверджує медіаційну угоду. З другого — у разі невдачі медіаційної процедури відомості, отримані протягом неї, не можуть бути використані як докази під час наступного вирішення спору суддею. З цього випливає, що сторони не можуть просити залучити медіатора до процесу як свідка та заявляти клопотання про витребування у нього будь-яких матеріалів. Причому суддя-медіатор, що брав участь у медіаційній процедурі, не може бути суддею під час подальшого судового розгляду у випадку її невдачі. По-третє, слід виділити конфіденційність від інших учасників медіаційної процедури, яка полягає в тому, що відомості, які стали відомі

медіатору під час індивідуальних зустрічей з одним із учасників, за загальним правилом, не підлягають розголошенню іншій стороні без згоди на те сторони, з якою проводилася індивідуальна зустріч. Слід зазначити, що Європейський кодекс поведінки медіатора закріплює положення про те, що винятками з вимоги конфіденційності можуть бути випадки, які зачіпають основи державних інтересів та вимоги законодавства. У літературі вказується на виключення із принципу конфіденційності інформації, що отримується медіатором у процесі медіації, про вчинені злочини або про злочини, що готуються, яка не може бути не повідомлена правосуддю. Водночас, зважаючи на те, що одним із ключових принципів медіації є добровільність, сторони за взаємною домовленістю можуть відмовитися від застереження про конфіденційність медіаційної процедури, про що обов'язково зазначається в договорі про проведення медіації. Принцип незалежності та неупередженості медіатора в медіаційній процедурі означає, що під час проведення процедури медіації повинна зберігатися нейтральність медіатора. Незалежність і неупередженість медіатора є тими вимогами, які дозволяють медіації виконувати свої функції та забезпечують її ефективність. Медіатор виступає як посередник, який є незалежним від будь-якої зі сторін та будь-яких органів державної влади. Це має виняткове зна­чення для присудової медіації, коли судді-медіатору мають бути забезпечені гарантії незалежності всередині судової системи. Неупередженість медіатора виявляється в тому, що медіатор зобов'язаний діяти в інтересах усіх учасників процедури, ставитися до сторін однаково безсторонньо, не допускати проявів фаворитизму щодо окремих осіб. Проводячи аналогію з інститутом відводу суддів (ст. 20 ЦПК, ст. 27 КАС, ст. 20 ГПК) та враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття неупередженості суду в контексті права на суд, закріпленого у п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, умовно можна виділити об'єктивні та суб'єктивні критерії, які можуть свідчити про упередженість медіатора. Так, про упередженість з об'єктивних причин можуть свідчити певні факти, які не залежать від поведінки медіатора, але змушують сумніватися в його безсторонності, наприклад, медіатором у присудовій медіації є суддя, який направив цю справу на медіацію; медіатор є членом сім'ї або близьким родичем однієї зі сторін тощо. Щодо суб'єктивної неупередженості, то вона пов'язана з певною поведінкою медіатора, яка свідчить про відсутність безсторонності з його боку, до таких випадків можна віднести, наприклад, прояви фаворитизму, негативні висловлювання стосовно однієї зі сторін тощо. Якщо в учасників виникають сумніви щодо неупередженості меді­атора, то вони вправі припинити процес медіації. Якщо медіатор сам вважає себе небезстороннім у певній справі, то він обов'язково повідомляє про це сторін та з власної ініціативи припиняє процедуру медіації. При цьому учасники можуть звернутися до іншого медіатора, кандидатура якого їх задовольнить.