178. Міжнародний комерційний арбітраж.

ЗУ "О международном коммерческом арбитраже" //В международный коммерческий арбитраж могут по соглашению сторон передаваться: споры из договорных и других гражданско-правовых отношений, возникающих при осуществлении внешнеторговых и иных видов международных экономических связей, если коммерческое предприятие хотя бы одной из сторон находится за границей, а также споры предприятий с иностранными инвестициями и международных объединений и организаций, созданных на территории Украины, между собой, споры между их участниками, а равно их споры с другими субъектами права Украины. Стороны могут по своему усмотрению определять число арбитров. Если стороны не определят этого количества, то назначаются три арбитра. Третейский суд может сам принять постановление о своей компетенции, в том числе относительно каких-либо возражений относительно наличия или действительности арбитражного соглашения. Если стороны не договорились об ином, третейский суд может по просьбе любой стороны распорядиться о принятии какой-либо стороной таких обеспечительных мер в отношении предмета спора, которые он считает необходимыми. Третейский суд может потребовать от любой стороны предоставить надлежащее обеспечение в связи с такими мерами.

179. Міжнародно-договірна уніфікація міжнародного комерційного арбітражу

У міру поширення міжнародного комерційного арбітражу зростала необхідність його правової регламентації. У першу чергу це відображено в укладенні двосторонніх договорів і угод, що містять положення про арбітраж. Особливо ж слід вказати на колективні зусилля держав щодо міжнародно-договірної уніфікації питань арбітражу в багатосторонніх угодах на регіональному або універсальному рівні. Двосторонні договори і угоди давали можливість здолати відмінності у практиці виконання рішень іноземного арбітражу в різних державах, ураховуючи те, що внутрішнє законодавство по-різному визначало умови визнання і примусового виконання його рішень. У міжнародно-правовій практиці норми про визнання та приведення до виконання арбітражних рішень вперше було включено у Конвенцію про компетентність судів і про приведення до виконання рішень з цивільних справ, укладену між Францією і Швейцарією 15 червня 1869 р. Норми про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень були передбачені в Договорі про міжнародне процесуальне право 1889 р., Договорі про приведення до виконання іноземних актів, під­писаних або ратифікованих незначною кількістю держав (Аргентиною, Болівією, Колумбією, Парагваєм, Перу, Венесуелою, Еквадором). У 1925 р. у Гавані на шостій конференції американських держав було прийнято Кодекс міжнародного приватного права (Кодекс Буста-манте), який передбачав умови виконання іноземних арбітражних рішень. Порівняно із зазначеними договорами цей Кодекс застосовувався у багатьох державах (Бразилія, Куба, Коста-Рика, Гаїті, Нікарагуа, Панама та ін.). Найбільш масштабним прикладом міжнародно-договірної уніфі­кації питань арбітражу стали Женевські угоди, про які вже йшлося (Протокол про арбітражні застереження від 24 вересня 1923 р. і Конвенція про визнання приведення до виконання іноземних арбітражних рішень від 26 вересня 1927 р.). Наступна уніфікація правового регулювання питань арбітражу відбулася в Нью-Йоркській конвенції про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. Конвенція 1958 р. містить норми про визнання арбітражної угоди і про виконання іноземних арбітражних рішень. Сферу її поширення закріплено у ст. 1, в якій передбачено, що Конвенція застосовується відносно визнання і приведення до виконання арбітражних рішень, винесених на території держави, іншої ніж та держава, де одержується визнання і приведення до виконання таких рішень, по спорах, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також до арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями в тій державі, де одержується їх визнання і приведення до виконання. Підвищенню ефективності правової регламентації функціонування арбітражу сприяла і сприяє Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р., яка є прикладом регіональної уніфікації інститутів арбітражного провадження. У преамбулі Конвенції перед­бачено, що вона покликана сприяти розвиткові європейської торгівлі шляхом усунення, у міру можливості, деяких ускладнень у функціонуванні зовнішньоторговельного арбітражу при розгляді спорів у відносинах між фізичними та юридичними особами різних європейських країн. Згідно зі ст. 1 Конвенції вона застосовується: а) до арбітражних угод як фізичних, так і юридичних осіб, які на момент укладення таких угод мають постійне місце проживання або, відповідно, своє місце проживання в різних державах, що домовляються, про вирішення в по­рядку арбітражу спорів, що виникають при здійсненні операцій із зовнішньої торгівлі; б) до арбітражних процесів і рішень, що грунтуються на цих угодах. У зв'язку з формуванням останніми роками економічного простору в рамках СНД досить актуальною-є проблема міжнародної підсудності спорів між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності країн СНД. У правовому забезпеченні зовнішньоекономічних зв'язків країн СНД виняткове значення має механізм вирішення правових спорів, котрі, як свідчить практика, виникають досить часто. При цьому най­більш принциповими є питання про компетенцію судів, інших органів, що вирішують ці спори, і визнання та виконання відповідних іноземних рішень. Першою спробою міжнародно-правового регулювання у цій сфері стала Угода про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, підписана урядами держав — учасниць СНД 20 березня 1992 р. у м. Києві. В Угоді передбачено, що господарюючі суб'єкти кожної з держав СНД користуються правовим і судовим за­хистом своїх майнових та законних інтересів, рівним із господарю­ючими суб'єктами даної держави правом безперешкодно звертатися до судів, арбітражних, господарських судів, третейських судів та інших органів, до компетенції яких належить вирішення господарських спо­рів (ст. 3). Передбачено також взаємне визнання та виконання рішень компетентних судів (ст. 7), що набрали законної сили. Крім зазначених конвенцій та угод, заслуговує на увагу і Міжаме­риканська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж 1975 р. Незважаючи на регіональне походження та найменування, приєднати­ся до цієї Конвенції може будь-яка держава. Конвенція передбачає остаточність рішення арбітражу та порядок його визнання і виконання відносно рішень, винесених місцевими або іноземними загальними судами відповідно до процесуального законодавства країни, де воно повинно бути виконане, та положень міжнародних договорів (ст. 4).