180. Цивільне судочинство та медіація.

Що стосується України, інститут медіації не отримав нормативноправового закріплення, хоча існують випадки її застосування на практиці у вигляді пілотних проектів. З огляду на це актуальності набувають питання щодо сутності медіації, її суб'єктного складу, принципів, можливостей впровадження на законодавчому рівні, гармонізації медіаційної процедури з процесуальним законодавством.

Під медіацією (від лат. тейіаге — бути посередником) прийнято розуміти один з альтернативних способів розв'язання спору його сторонами за участю третьої особи — медіатора, який, здійснюючи загальне керівництво процедурою, допомагає сторонам досягти максимально ефективного рішення самостійно.

Медіація, процедури медіації залежно від національних підходів та практик можуть існувати паралельно із судовими процедурами або, навпаки, інтегруються у судові процедури та процесуальне законодавство.

Потенційно до сфери застосування медіаційних процедур можуть входити будь-які цивільні (щодо спадкування, відносин добросусідства, договірного права, права інтелектуальної власності, страхування тощо), господарські (щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом тощо), сімейні (щодо розірвання шлюбу, поділу майна подружжя, питань, пов'язаних з вихованням дітей, тощо), трудові (щодо оплати праці, робочого часу та часу відпочинку тощо), адміністративні (щодо оскарження дій адміністративних органів, надання дозволів на зайняття певним видом діяльності тощо) спори, що розглядаються в порядку цивільного, господарського та адміністративного судочинства. Однак при цьому визначальною характеристикою для застосування медіаційної процедури є не характер спірних право­відносин, а готовність сторін до переговорів, конструктивного діалогу, бажання досягти згоди зі спірного питання.

Медіації як певній процедурі притаманні ознаки, серед яких слід виділити такі:

1) наявність правового спору між сторонами;

2) вирішення спору та винесення рішення безпосередньо сторо­нами;

3) наявність третьої особи — медіатора, який сприяє налагодженню комунікації між сторонами, однак не вирішує спір по суті;

4) відсутність жорсткої правової регламентації процедури;

5) наявність медіаційної угоди та неможливість примусового її виконання без звернення до компетентних органів.

Існують різні думки з приводу стадій медіаційної процедури, адже кожен медіатор вправі використовувати власні методи залежно від рівня конфліктності сторін, їх готовності до діалогу тощо. Одним із найпопулярніших на практиці є гарвардський метод ведення перего­ворів , основними принципами якого є зміна уваги з особистої точки зору на безпосередні інтереси сторін, напрацювання варіантів рішень, застосування об'єктивних критеріїв'. Орієнтуючись на теорію гарвардської школи, виділяють зазвичай

4 стадії медіації:

- вступ та розвідка;

- вивчення ситуації;

- пошук варіантів рішень, переговори;

- завершення, досягнення остаточної угоди.

Основними суб'єктами медіації є сторони і медіатор. Поряд з цим до процедури медіації можуть за бажанням сторін залучатися інші особи, наприклад, договірні представники для консультування з правових питань тощо.

Статус медіатора може визначатися на законодавчому рівні або в деонтологічних нормах професійної практики. Як свідчить досвід іноземних держав, особа, яка може бути медіатором, повинна мати повну цивільну дієздатність, не мати судимості, мати вищу освіту, пройти курс навчання з медіації та отримати відповідний документ, що його підтверджує. Перераховані вимоги є загальними вимогами до зовнішніх медіаторів, поряд з цим, якщо мова йде про присудових медіаторів, то така особа повинна також обіймати посаду судді відповідного суду. У кожному конкретному спорі медіатор має бути уповноважений сторонами на проведення такої процедури.

Чинне українське законодавство вже заклало основи запровадження медіації, передбачивши можливість укладення мирової угоди у ст. 175 ЦПК, ст. 78 ГПК, які регламентують укладання між сторонами судового процесу мирової угоди з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок, законах «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та навіть у Кримінальному та Кримінально-процесуальному кодексах, де передбачено примирення потерпілого та правопорушника у певних категоріях справ. Стаття 113 КАС передбачає «Примирення сторін під час підготовчого провадження». Саме тому Міністерство юстиції України розробило проект Закону

«Про медіацію», який визначає основні засади проведення медіації, встановити вимоги до медіаторів, окреслити коло їхніх прав та обов'язків, визначити порядок оплати праці, соціального та пенсійно­го забезпечення, а також оподаткування доходів медіаторів. Передбачається, що запровадження інституту примирення у кримінальне, цивільне та господарське законодавство забезпечить більш ефективне вирішення питань відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Проект Закону дає визначення медіації (посередництва) як процедури, спрямованої на примирення сторін, а також досягнення згоди (прийнятного рішення) щодо спірних питань за допомогою медіатора (посередника). Примирна процедура повинна закінчуватися підписанням договору про примирення. Договір про примирення — це договір, який укладається сторонами з метою врегулювання спірних питань на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета спору.

Наразі в Україні відбувається впровадження медіації в межах програми Ради Європи «Прозорість та ефективність судової системи».