6. Цивільное процесуальне право, як галузь права.

Цивільне процесуальне право — це сукупність правових норм, які регулюють діяльність та пов'язані з нею процесуальні правовідносини суду та інших учасників цивільного процесу, що виникають при здійсненні правосуддя в цивільних справах.

Цивільне процесуальне право мас власні предмет і метод правового регулювання, які вирізняють його серед інших галу­зей права. Предметом цивільного процесуального права с процесуальна діяльність суду та інших учасників процесу, що виникають при здійсненні правосуддя, тобто сам цивільний процес, а також система цивільних процесуальних прав і обо­в'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

7.Статус і функції Європейської комісії з питань ефективності правосуддя (cepej)

8.Резолюції та рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи щодо доступності правосуддя у цивільних справах.

Аналізуючи діяльність органів Ради Європи, не можна не помітити, що особлива увага приділяється питанням міжнародних стандартів у сфері судочинства. Доказом цього є низка актів, ухвалених Комітетом міністрів Ради Європи, які відтворюють такі міжнародні стандарти у сфері судочинства, як незалежність та безсторонність судів, їх організація та судове самоврядування тощо.

Ряд актів Комітету міністрів Ради Європи відносять, власне, до цивільного судочинства та безпосередньо до доступності правосуддя у цивільних справах, оскільки це питання е однією зі складових такого базового права, як право на справедливий судовий розгляд. До таких актів належать: Резолюція (76) 5 про безоплатну правову допомогу и цивільних, господарських і адміністративних справах від 18 лютого 1476 р.; Резолюція (78) 8 про безоплатну правову допомогу і юридичні консультації від 2 березня 1978 р.; Рекомендація № Я (81) 7 щодо шходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14 травня 1981 р.; Рекомендація № R (84) 5 щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи, від 28 лютого 1984 р.; Рекомендація № R (93) 1 про ефективний доступ до закону і право­суддя для найбідніших верств населення від 8 січня 1993 р.; Рекомен­

дація № R (95) 5 щодо запровадження та покращення функціонування систем і процедур оскарження по цивільних і господарських справах під 7 лютого 1995 р.; Рекомендація № R (2000) 2 щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини під 19 січня 2000 р.; Рекомендація № R (2002) 10 щодо медіації в цивільних справах від 18 вересня 2002 р.; Рекомендація № R (2005) 12, що містить форму заявки на отримання правової допомоги за кордоном під 15 червня 2005 р. тощо. Резолюції та рекомендації не мають формально юридичної сили.

Наприклад, Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи є актами, що не мають юридичної сили для держав-членів, а є лише втіленням висновків або Парламентської асамблеї Ради Європи, яка є виключно дорадчим органом, або висновків власне Комітету міністрів. Разом з тим висновки цих органів є авторитетними узгодженими висновками легітимних представників усіх держав-членів організації, а отже, узагальненням належної практики та принципів, що мають бути досягнуті кожною державою-членом. Таким чином, це норми, які мають дуже важливий моральний авторитет і можуть формувати так зване «м'яке право», яке може утворювати зобов'язання за міжнародним правом.

Крім того, ст. 15 Статуту Комітету міністрів передбачає, що Комітет міністрів може вимагати від уряду інформацію щодо виконання заходів, передбачених у рекомендаціях. Хоча відповідальність за невиконання державою рекомендованих заходів не передбачена, але Комітет міні­стрів може включити факти бездіяльності держави до своїх звітів, що може мати політичні наслідки для держави, яка не дотримується рекомендацій Ради Європи.

Через свої Рекомендації та Резолюції Комітет міністрів здійснює, так би мовити, авторитетний «тиск» на держави-члени. Саме цим можна пояснити ту значущу роль, яку відіграли ці акти у гармонізації права та безпосередньо у формуванні стандартів доступності правосуддя в цивільних справах у Європі. Запровадження нових норм та гармонізація права через конвенції є набагато складнішими з огляду на складний Процес їх прийняття на відміну від процесу прийняття рекомендацій, які не потребують ратифікації з боку держав-членів. Завдяки діяльності Комітету міністрів Ради Європи в законодавство та практику держав-членів увійшли такі принципи, як безоплатна правова допомога в судовому провадженні, вільний вибір кваліфікованого захисника, право на надання адвоката за рахунок держави, якщо особа не може сплатити гонорар, інформування громадськості про засоби захисту в судовому порядку, простота судових та позасудових процедур, сприяння доступу до позасудових методів розв'язання конфліктів та ін.

Наприклад, Рекомендація № R (81) 7 Комітету міністрів Ради Європи від 14 травня 1981 р. щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя містить ряд пропозицій, реалізація яких підвищує доступність до правосуддя. Мова йде про розширення механізмів примирення сторін або дружнього врегулювання спорів до прийняття його до провадження або ж у ході розгляду; про оптимізацію судового процесу, який зазвичай повинен складатися не більш як із двох судових засідань: перше засідання може мати підготовчий характер, а в ході другого повинні надаватися докази, заслуховуватися доводи сторін і прийматися рішення; про застосування санкцій відносно будь-якої сторони, що не здійснює необхідні процесуальні дії у встановлені законом або судом строки (до таких санкцій можуть належати позбавлення права на здійснення процесуальної дії, рішення про відшкодування збитків і покриття витрат, накладення штрафу, залишення заяви без розгляду); про надання суду повноваження або негайно ухвалювати рішення по суті спору, або застосувати такі санкції, як накладення штрафу, покладання обов'язку зобов'язати відшкодувати збиток, позбавлення права на здійснення процесуальної дії у разі винесення підсумкового рішення у справі у максимально короткі терміни після його закінчення та ін.

Рекомендація № R (84) 5 Комітету міністрів Ради Європи щодо принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи, від 28 лютого 1984 р. передбачає, що деякі норми та процедури цивільного судочинства, прийняті в державах-членах, у деяких випадках є перешкодою для ефективного відправлення правосуддя. Такі норми (процедури) можуть вже не відповідати потребам сучасного суспільства та ними можуть зловживати учасники процесу в цілях затягування судового розгляду. З метою запобігання подібним зловживанням суд повинен відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, зокрема, право на безсторонність. Активна роль суду забезпечується можливістю вимагати від сторін таких пояснень, які суд визнає необхідними, та особистої явки; викликати свідків, особливо в тих випадках, коли мова йде про інтереси інших осіб, крім тих, що беруть участь у справі; контролювати допит свідків; виключати з участі у розгляді свідків, чиї можливі свідчення не стосуються цієї справи, обмежувати кількість свідків у справі.

Рекомендація № R (95) 5 Комітету міністрів Ради Європи щодо запровадження та покращення функціонування систем і процедур оскарження по цивільних і господарських справах від 7 лютого 1995 р. закріплює необхідність існування можливості контролю за будь-яким рішенням суду нижчого рівня судом вищого рівня з повним інформу­ванням сторін про їх право на оскарження та умови такого оскарження (наприклад, строки, в які має бути подана апеляція). Крім того, ця Рекомендація передбачає заходи, які виключать з права на апеляцію неналежні питання — позовні вимоги на невеликі суми, запровадження вимоги щодо одержання дозволу суду на подання апеляції, установлення граничних строків щодо здійснення права на оскарження, відстрочення здійснення права на оскарження з ряду попередніх питань до подання основної апеляції по суті справи. Суттєвим є положення про заходи запобігання зловживанням системою оскарження, які дозволяють зменшити навантаження судів від необгрунтованих скарг, о також перерахування конкретних заходів із підвищення ефективності процедур оскарження, з переліку яких держави-члени можуть вибрати найбільш доцільні та дієві для своєї судової системи.

Рекомендація № R (2002) 10 щодо медіації в цивільних справах від 18 вересня 2002 р. стала керівною настановою для розуміння медіації як засобу врегулювання спорів, альтернативних судовим рішенням, та дає визначення медіації, окреслює сферу її застосування, способи її організа­ції, регламентує процес медіації, навчання та відповідальності медіаторів, надає приблизний зміст угод, досягнутих унаслідок медіації.