Проникнення у край військових загонів.

Поряд з уходниками у край активно проникають озброєні загони для військового промислу проти татар. За часів короля Августа заповзятлива шляхетська молодь — князі Сенявські, Струси, Гербурти, Претвичі, Замойські, Потоцькі, Влодек, Вишневецькі, Збаразькі, Заславські, Корецькі, Ружинські та багато інших – з власними загонами постійно ходять у придніпровські степи як на мисливську забаву. 

На міцний організаційний грунт цю діяльність вперше поставив князь Д.Вишневецький. Разом з загонами шляхти і козаків-служебників він кілька разів вступав на Запорожжя, а згодом побудував там Хортицьке укріплення.

В цей же час у нашому краї з’являється і військовий російський загін під проводом дяка Ржевського. Тут до нього приєдналося триста козаків Вишневецького. Об’єднаний загін взяв штурмом Очаків і з захопленим майном повернувся назад.

До другої половини XVI ст. спостерігається в основному дружелюбне ставлення знаті до козаків і навпаки, як спільників у боротьбі проти татар і турків. Козаків і шляхту на цьому етапі об’єднував військовий характер їхньої діяльності, а князі і пани з їхніми організаційними можливостями становили ніби офіцерський корпус козацьких загонів.

Вихід на "козакування" до другої половини XVI ст. був настільки буденним явищем, що у Польщі навіть існував термін "поляки низові", а козацький Низ вважався школою рицарства для шляхетської молоді.

Наростання козацько-татарського протистояння в краї.

Господарське освоєння краю здійснювалося в умовах постійних сутичок з татарами. Сучасники пишуть про щорічні напади татар на запорозьких промисловиків і полонення рибальських ватаг. В 1530-х роках були і масштабні експедиції татар по придніпровських козацьких зимівниках з масштабними руйнуваннями та захопленням людей і майна в уходах. Часом їх очолював сам кримський хан. У 1562 р. саме з Самари писав свого листа до польського короля Сигизмунда Августа кримський хан Девлет-Гирей І. Народна дума оповідає про експедицію турецького флоту вверх по Дніпру до Базавлуку, де були захоплені турками тодішній запорозький гетьман Самійло Кішка та 40 його товаришів.

Козаки в боргу не залишалися. Досить скоро виокремлюється особливий різновид діяльності - здобичницький промисел, прибуток від “луплення татарських чабанів”. Як свідчать сучасники тих подій, вже в середині ХVI ст. татарські кочів’я на Низу Дніпра постійно піддаються нападам козаків.

У них беруть участь не лише уходники, а й спеціальні загони козаків, які влітку і восени плавали по Дніпру з єдиною метою – грабунку татарських кочовищ. Тому літній випас скоту у нашому краї татарами був дуже обмеженим. Лише взимку, коли Дніпро замерзав і припинялося судноплавство, татари розміщували свої кочів’я серед лозових зарослей та на островах Дніпра і з повною безпекою здійснювали випас худоби.

Уходники-козаки поступово витісняють татар з території від дніпрових порогів, плавневої смуги до річок Інгул, Інгулець, Сині Води та середньої течії Південного Бугу. Хоча упродовж першої половини XVI ст. татари ще мали змогу під час зимової пори випасати худобу в дніпровських плавнях, але з настанням весни, побоюючись грабунку з боку уходників-козаків, вони відходять на південь. Після заснування Запорозької Січі татарські кочовища досягали лише південного пасма дніпровських плавнів

Як військові люди козаки вже не стільки займаються промислом, скільки військовими експедиціями проти татар. В 1502—1503 роках вони погромили татар поблизу Тягинського перевозу, в 1524 році здійснили масштабний напад на Крим. В 1545 р. об’єднані сили козаків (близько 800 чоловік) на північ від порогів розгромили велику татарську валку, що прямувала до Москви. В скарзі кримського хана до литовського Великого князя вказується про численні напади козаків на татарське Лівобережжя в районах Самари, Чорної Криниці, Дробної Криниці.