Торгівля у запорожців.

Торгівля у запорозькому краї розпочалася уже наприкінці XV ст. З акту 1499 року ми дізнаємося, що вже тоді якісь козаки плавали вниз по Дніпру, ловили там рибу і згодом продавали її у Києві. З інших актів відомо, що багато хто з українців здавна щовесни вирушав до порогів і нижче, ловив там рибу, полював на звірів і лише восени повертався у міста й продавав там свіжу й солону рибу і звіряче хутро. Як і в усіх інших народів, у запорозьких козаків торгівля спочатку була міновою, не виключаючи і вживання монет. Шляхи сполучення були природні — ріки й річки, згодом освоювалися так звані “одвічні” шляхи, головним чином Муравський та Чорний. Засобом пересування по воді служили човни, чайки або галери, по шляхах — “мажі” або “паровиці”, тобто великі чумацькі вози, й “палубці” — такі ж самі великі вози, але вкриті зверху від негоди, запряжені волами, по парі на кожен віз.

Київ наповнений чужоземними товарами, бо немає відомішого, коротшого й надійнішого шляху, ніж ця стародавня і загальновідома у всіх своїх звивинах дорога, що веде з чорноморського порту, тобто з міста Кафи (нині Феодосія), через Таврійські ворота (Перекоп) — до Таванської переправи на Борисфені (місто Тавань стояло у давнину поблизу сучасної Каховки на Дніпрі), а звідти через степи — до Києва; по ній з Азії, Персії, Індії, Аравії, Сірії везуть на північ у Москву, Псков, Новгород, Швецію і Данію дорогоцінне каміння, шовк, і золоте ткання, ладан, фіміам, шафран, перець та інші пахощі. Чужоземні купці, які часто мандрують цією дорогою, збираються у валки до тисячі чоловік, звані караванами, із багатьма навантаженими візками і нав’юченими верблюдами. У давнину вони платили на Таваньській переправі предкам вашої королівської величності (йдеться про Сигизмунда Августа, короля Речі Посполитої у 1548—1572 рр.) значне мито. Ще й досьогодні там збереглася кам’яна склепінчаста будівля, яку і наші, і таврійці, і греки називають Вітовтовою банею, розповідають, що в ній жив відкупник великого князя литовського, який збирав мито...”

«Острів Хортиця»

Одразу за порогами знаходиться найбільший річковий острів у світі — Хортиця (Велика Хортиця). Він має у довжину понад 12 км, а завширшки сягає 2,5 км. Хортиця — найбільший з 265 дніпровських островів, що знаходилися в межах земель Війська Запорозького. Нижче Хортиці Дніпро широко розливається, вбирає у себе великі й малі річки, сам розгалужується на рукави, утворюючи численні острівці. Саме ця територія – Великий Луг – і була центром запорозького козацтва.

Татарські та італійські козаки.

 В умовах руйнування татарської держави з’являлося багато тих, хто заперечував звичні норми, відкидав освячений традицією свій зазвичай низький соціальний статус та претендував на статус вищий. Таку особу в тюркомовному світі стали називати “козаком”. При Тимурідах “козаками” називали тих, хто шукав нагоди позбавити престолу законного правителя. Татарські козаки не були пов’язаними з традиційними родами та племенами, з певною територією чи видом господарювання. Здебільшого вони займали землі, де місцевих кочовиків було знищено або території, з яких витіснялися тубільці. Здобичницький промисел, грабіжницькі експедиції на території землеробських народів стали основними заняттями татарських козаків.

Цікаво, що безпосередніми попередниками українських козаків у причорноморських степах були мешканці генуезьких колоній азово-чорноморського побережжя. Вони починають виходити на степовий простір і займаються пошуком військової здобичі, за що їх називають козаками. В місті Солдаї (сучасне м. Судак) ці італійські “козаки” були зобов’язані ділитися здобиччю з начальством міста та міською общиною. Такий самий звичай існував і в італійській колонії Чемболо (сучасна Балаклава).