Початок господарського освоєння нашого краю козаками.

 Певний час наш край не мав постійного населення, оскільки місцеві поселення були знищені татарами. Проте вже з кінця ХV ст. різноманітні джерела фіксують у нашому краї появу козаків. Прийшлий люд відносився в основному до двох суспільних прошарків. Це промисловці, які здійснювали господарську діяльність, та групи шукачів військової здобичі.

Вони з’являються у нашому краї передусім з прикордонних міст та козацьких прикордонних слобід і хуторів, що у другій половині XV — на початку XVI століть займали значну частину східного українського кордону—від Дніпровського лівобережжя до Дністра. З освоєних там земель козаки вимушені були спускатися нижче по Дніпру, оскільки пани почали наступ на козацькі поселення. Значна частина освоєних на татарському прикордонні козаками земель - на Поділлі, Брацлавщині, Київщині – була знову захоплена панами. Козаки, бажаючи зберегти свою незалежність, знімалися з місця і йшли далі на південь.

1Уже на початку XVI ст. населення найближчих до Запорожжя місць, переважно черкасці і канівці, почало активне господарське освоєння нашого краю. Його основою були уходи, тобто місця тимчасового промислу. Дійшовши до порогів, козаки просувалися далі. В 1527 році хан Сагиб-Гирей скаржився литовському урядові на канівських і черкаських козаків, що оселяються по Дніпру біля самих татарських кочовищ. У цих місцях виникає чимало уходів: рибні тоні, звірині лови, пасіки, місця видобутку солі.

1У нашому краї прибульці обживали перш за все угіддя поблизу річок - понад Дніпром та його численними притоками, насамперед Оріллю, Домотканню, Самотканню, Самарою, Вовчою, Томаківкою, Базавлуком, Сурою, Саксаганню, Інгулом, Інгульцем тощо.

Уходництво у нашому краї.

 Чи не найдавніший уход у краї, згідно документів - у районі Звонецького порога (біля сучасного села Звонецького Солонянського району). Він належав черкащанам практично від початку заснування Черкас (XIV ст.).

В описах черкаської та канівської фортець 1552 р. перелічені основні уходи козаків. Наш край у цей час вже добре освоєний. Багато уходів міститься не лише на Самарі та Орілі, а й на порогах та навіть за ними: Вовнизький, Ненаситець, Плетениця, Базавлук, Носівський, Томаківка. Південніше нашого краю відмічено лише два уходи - уход Аргачик та уход на Тавані.

 П’ять уходів, у тому числі три надпорозькі (Протовчанський, Ненаситецький, Вовнизький) черкаський староста віддав у оренду жителям Києва, Чорнобиля, Мозиря, Бихова, Могилева тощо. Ряд уходів належали Києво-Печерській Лаврі та Пустинно-Миколаївському монастирю. Особливо цінувалися рибальські місця, що знаходилися при впадінні в Дніпро рік Орілі та Самари, тобто територія сучасного Дніпропетровська та його околиць.

Переважна більшість населення краю ще й на початку ХVI ст. була сезонною. Однак на рибних промислах і біля пасік люди залишалися постійно – “уставичні” козаки, тобто ті, хто живе на уходах постійно, згадуються в описі каніського замку. В цей же час у нашому краї виникають постійні зимівники козаків, що займалися скотарством. В одному з універсалів Б.Хмельницького згадується, що від р. Орілі до ногайських степів козацькі зимівники були ще на самому початку XVI століття. Правда, землеробством через постійні загрози татарських нападів козаки тоді ще не займалися.

Основним же заняттям козаків у нашому краї в першій половині ХVI ст. було рибальство. Його організовували заможні козаки, наймаючи для роботи ватаги рибалок. Працювали на промислах до осені, а потім оброблену рибу і жир на возах та човнах відправляли вверх по Дніпру—до Черкас, Канева, Києва. Крім цього, з нашого краю в українські міста везли м’ясо, хутро, мед та сіль з таврійських лиманів. Про обсяг промислів можна судити з того, що лише в Черкасах на початку ХVI ст. було близько 300 промисловців, які організовували козацькі ватаги для промислів на порогах.

Уходництво було дуже небезпечним і часто закінчувалося смертю чи татарським полоном. А тому вело до організації уходників у ватаги і їх озброєння.