3. Етногеографічна характеристика етнічних груп.

Росіяни – займають перше місце серед етнічних меншин в Україні (8,3 млн. чол., або 17,3 %). Їх кількість в Україні постійно змінюється. За даними перепису 1926 р. їх було 3,2 млн., а за даними перепису 1989 р. – 22,1 млн. Росіяни належать до давніх жителів України. Селитися на нашій землі вони почали ще з ХV ст. Багато з них облаштувалися на Слобідській Україні у ХVІ – ХVІІ ст. А в ХVІІІ ст. – на узбережжі Чорного моря у так званій «Новоросії». Наприкінці ХІХ і поч. ХХ ст. у результаті бурхливого розвитку промисловості в Придніпров’ї, Донбасі, у ці райони переселилась велика кількість російських робітників. Значна їх частина залишилась на постійне проживання. Чимало росіян переїхало в Україну після жовтневого перевороту 1917 року, в роки радянських п’ятирічок. Особливістю розселення росіян в Україні є те, що більшість із них проживає у містах (87,6%). Кількість росіян у сільській місцевості зростала дуже повільно, а зараз зменшується. У межах України найбільше росіян в загальній чисельності населення в Кримській автономії (67 %), Донецькій (43,6 %), Луганській (44,8 %), Харківській (33 %), Одеській (27,4 %). Запорізькій (32 %). За післявоєнний період загалом кількість росіян збільшувалась. В останні два десятиліття зменшилась кількість росіян в Україні, про що свідчать дані перепису 2001р.

Поляки – одна з найдавніших етнічних меншин України. Вони селилися на українських землях ще у княжі часи. Друга хвиля притоку поляків в Україну почалася після розпаду Галицько-Волинської держави і окупації Польщею Галичини і Західного Поділля. Колонізація поляками Лівобережної України почалася в кінці ХVІ – поч. ХVІІ ст. В 20-ті роки ХХ ст. у зв’язку з жовтневим переворотом і Громадянською війною багато поляків, особливо великі землевласники, повернулись у відроджену Польську державу. Багато виїхало з України після Другої світової війни в результаті репатріації. Особливістю сучасного розселення поляків на території України є те, що найбільше їх проживає у місцях давньої осілості – на Волині, Поділлі, у Галичині; зокрема в Житомирській, Хмельницькій, Львівській обл., у м. Київ, а також у Вінницькій, Тернопільській та Донецькій обл. За даними перепису 1926 р. в УРСР проживало 476 тис. поляків (1,6 %); 1931 р. – загалом в межах українських земель проживало 2 295 тис. поляків; 1959 р. – 363 тис. ( з 5,5 % до 0,9 %); у 1989 р. – 215 тис. (0,5 %); 2001 р. – 144тис (0,3 %). В Україні діє Польське культурно-просвітнє товариство, польські школи (зокрема у Львові, Дрогобичі), факультативи для вивчення польської мови у Вінниці, Житомирі, Києві. У Львові виходить газета «Gazeta Lvovska» тощо.

Євреї займають досить значне місце серед етнічних меншин в Україні. Їх чисельність постійно зменшується: якщо у 1926 р. їх було 2,7 млн., то у 1989 р. – 486,3 тис, а у 2001р. – 103,6 тис. Це пояснюється масовим винищенням громадян єврейської національності в роки Другої світової війни, а також їх масовою еміграцією в останні роки в Ізраїль та інші країни світу. Євреї з’явились в Україні ще у часи Києворуської держави. Прибули вони з кримських грецьких колоній та хозарських областей. У ХІ – ХVІ ст. багато євреїв переселилися в Україну з Польщі. На території Російської імперії євреям дозволялося проживати тільки e містах і містечках, де вони e багатьох випадках переважали над населенням інших етнічних груп, а часто і над українцями. Особливо багато було євреїв у міських поселеннях Галичини, Волині і Поділля. Царський уряд визначав межу осілості, східніше якої постійне проживання євреїв заборонялося. В Україні ця межа проходила вздовж Дніпра з деякими відхиленнями на схід (Брянськ – Полтава – Луганськ – Маріуполь). У зв’язку з цим багато євреїв «вихрещувалися» тобто міняли віру і міняли прізвища на «благозвучні». Так з’явилися Зільбери та Гольденберги в Австро-Угорській частині або Золотарьови, Лебединські, Зоріни, Серебрянські та ін. – у підросійській частині України. Незважаючи на національні утиски режимів, євреї до встановлення радянської влади займали міцні економічні позиції. У «зоні осілості» їх більше 40 % займалося торгівлею, 5 % знаходилося на державній службі і займалися «вільними професіями» (лікарі, юристи, літератори), 3-4% – працювали у сільському господарстві. Справжньою «землею обітованою» як писав Іван Франко, для єврейського населення була Галичина. Тут на початку ХХ ст. євреї контролювали шосту частину акціонерного капіталу нафтових компаній. До жовтня 1917 року в Російській імперії євреїв не допускали до політичної діяльності. Саме тому серед них було так багато підпільників, особливо марксистів і соціал-демократів. Царський уряд підтримував єврейські погроми та антисемітизм (юдофобство). Перший радянський уряд і вищі ешелони влади на 80-85 % представлені діячами єврейського походження. Троїцькі, Кагановичі та багато подібних їм катів нашого народу і культури народилися в Україні. У результаті більшовицьких репресій у Західній Україні (1939-41 рр.), тотального винищення євреїв німецьким фашизмом у часи Другої світової війни корінні євреї в Україні майже повністю зникли, особливо у сільській місцевості. Зараз 99,2 % всіх євреїв проживає у міських поселеннях України і тільки 0,86 % – у селах. Значна їх кількість у Одеській, Дніпропетровській, Вінницькій, Житомирській, Чернівецькій областях та Криму. Зараз в Україні діє товариство єврейської культури, відновлюються національні школи, синагоги, видаються газети на ідиш тощо.

Білоруси – третя за кількість меншина України. Їх чисельність у 1989році становила 440 тис. Із них близько 80% – у містах; у 2001 році – 276 тис. (0,6 %). Спочатку в північних районах, а у ХVІІІ – ХІХ ст. – на сході і півдні. На сучасному етапі найбільше їх проживає на сході і півдні (Донецька, Луганська, Харківська, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська обл. і Крим).

Молдавани. В Україні їх проживає 275,6 тис (0,5%); в 1989р. – 342,5 тис. чол. Багато їх осіло тут в ХVІ – ХVІІ ст., коли молдавські селяни, тікаючи від турецького гніту, цілими сім’ями переселялися в Україну. Більшість молдаван проживає на території Одеської і Чернівецької областей, значно менше – в Кіровоградській, Дніпропетровській обл. і в Криму.

Болгари. 204,6 тис. чол. (0,4 %) їх проживають в Україні компактно на території Одеської і Запорізької обл., а також у невеликій кількості – у Донецькій, Луганській, Кіровоградській, Миколаївській та Дніпропетровській обл. Болгарські колонії з’явилися на півдні України у другій половині ХVІІІ ст. під час російсько-турецької війни. Болгари, як і інші народи України, користуються всіма правами, що гарантуються Конституцією. На болгарській мові виходять газети, ведеться радіомовлення, підготовка вчителів.

Німці. У 20-30 роках ХХ ст.. В Україні їх нараховувалось 590 тис. чол. У 1959 р. – біля 23 тис., у 1989 р. – 38 тис., а у 202 р. – 33,3 тис. Вони з’явились на території України ще у 20 р.р. ХVІІІ ст. – у Закарпатті (Мукачево, Свалява). Це були переселенці із південно-західної Швабії. Пізніше – у Галичині, Буковині. 60-х р. ХVІІ ст. – на землях Запорізької Січі.

Угорці. (156,6 тис.; 0,3 %) їх проживають переважно на території двох областей – Закарпатській (95,5 %) і в Дніпропетровській (0,5 %) в основному у сільській місцевості. В місцях компактного проживання угорців діють дитячі установи, школи з угорською мовою викладання, видаються газети, транслюються теле- і радіопередачі, розвивається художня самодіяльність.

Румуни. В Україні 151 тис. чол. (0,3%). Найдревніші румунські поселення в Україні були засновані в ХV ст. на території сучасної Закарпатської і Чернівецької обл., румуни живуть там і сьогодні.

Чехи – живуть в основному в Закарпатті, Волинській і Рівненській обл.. У 1989р. їх нараховувалось близько 10 тис.

Греки. В Україні проживає їх 91,5 тис. чол. (0,2 %). Вони з’явилися тут дуже давно. Уже в VІІ – V ст. до Христа з’явилися грецькі міста-держави (Ольвія, Херсонес та ін.). В кінці ХVІ – на поч. ХVІІІ ст. зв’язки між Грецією та Україною активізувалися і багато купців осіло у Львові, Кам’янці-Подільському та інших містах. У середині ХVІІ ст. група купців-греків за згодою Богдана Хмельницького осіла у Ніжині. Чимало греків переселилися з Криму в Азовську губернію. Зараз більшість українських греків проживає у Донецькій обл., невелика кількість – у Криму, Запорізькій, Луганській, Дніпропетровській і Одеській обл. У 1989 р. створено регіональне Товариство греків у Донецьку.

Татари в Україні (переважно поволжські) живуть в основному у міських поселеннях Донбасу. Їх нараховується біля 73 тис. (у 1989 р. – 86 тис.) Цей народ виник у результаті злиття тюркських племен з угро-фінськими племенами Поволжя, пізніше розселившись по території Європи.

Кримські татари. Одні з найбільш древніх жителів Криму. Багато з них у ХVІІ – ХІХ ст. емігрувало у Туреччину. 18 травня 1944 року згідно з рішенням Державного Комітету оборони Союзу РСР, кримські татари були депортовані з півострова за межі України, зокрема в Узбекистан. Загалом було виселено більше 180 тис. чол. На їх місце масово переселилися росіяни. З прийняттям Україною незалежності кримські татари почали повертатися на свою історичну землю, Влада України знаходить кошти для їх переселення, будівництва житла тощо. На їхній мові транслюються телепередачі, створено факультативи для вивчення історії і культури. У 1989 році із 49 тис. кримських татар, що повернулися в Україну, в Криму проживало 39 тис. чол.. За результатами перепису 2001 року кримських татар нараховується 248 тис. чол., що становить 0,2 % населення України і у 5,3 рази перевищує цифру попереднього перепису.

Кримчаки – близько 1 тис., живуть переважно у Криму. (Сімферополь, Євпаторія). 25% рідною мовою вважають діалект татарської. Це або нащадки кримських євреїв, що прийняли тюркську мову, або нащадки місцевого населення, що прийняли іудаїзм. Караїми – належать до давніх жителів України. Зараз проживають у Криму – переважно в містах. Їх нараховується близько 1,5 тис. чол.

Вірмени – живуть на території України ще з княжих часів. Вони осідали великими колоніями у галицьких містах (Львів, Снятин, Кути, Галич, Броди), живуть там і понині. У 1989р. – їх нараховувалося 54,2 тис. чол., а за результатами 2001р. – близько 100 тис., тобто спостерігаємо зростання вірменської спільноти майже вдвічі.

Гагаузи – розселені по всьому півдні України, але майже 9/10 проживає в Одеській обл. Існує думка, що це залишки одного із давньотюркських племен, які в середні віки, поселившись у Болгарському царстві до приходу туди турків, прийняли християнство. Деякі вчені вважають їх потомками одного із колишніх народів півдня України – половців, печенігів, огузків або чорних клобуків. Згідно з іншою теорією – гагаузи це болгари, які втратили рідну мову, але зосталися православними християнами. За переписом 1989 р. із всіх 197,8 тис. гагаузів колишнього СРСР майже 32 тис. (16,2 %) проживали в Україні. Із них 27,4 тис. (85, 6%) – у Буджацькому степу на Одещині. Їхня кількість залишилась майже такою (31,9 тис.) і на 2001 рік. Займаються в основному сільським господарством, зокрема виноградарством. У сусідній Молдові гагаузи зосереджені у Камратському районі. Там піднімається питання про їх національно-територіальну автономію.