2. Українці як автохтонний етнос: динаміка чисельності та

питома вага.

Корінним населенням на всій території України є українці. Вони не тільки автохтонні, тобто ті, що мають місцеве походження і у всі часи переважаючі кількісно над представниками інших народів, але і вся їх історія і культура, духовне і матеріальне життя найтісніше пов’язані з українською землею, її географічними умовами.

Українці є головним етносом в Україні. Це друга за кількістю населення слов’янська спільнота, яка належить до східних слов’ян. Упродовж довгого історичного часу українці складали і складають більшість у національному складі населення не тільки в цілому по Україні, але і у різних її частинах, за винятком Криму. Як свідчать переписи населення, проведені в Україні у ХХ ст., кількість українців постійно зростає, за винятком періоду між 1926-1939 рр. У той час на чисельність українців згубно вплинули насильницький вивіз селян («куркулів»), розправи над творчою українською інтелігенцією, штучно створений голодомор 1932-1933 рр., масові репресії, а також масове виселення (депортація) населення західних областей України після 1939 р. Депортованих і репресованих вивозили за межі України (на Північ Росії, Сибір, Далекий Схід, Казахстан). Не всі з них повернулись. На зменшення кількості українців вплинули дві світові війни, що проходили по її території. Так після Другої світової війни багато українців з політичних мотивів покинули Україну – емігрували у країни Західної Європи, Америку, Австралію.

Особливості динаміки кількості українців в сучасних кордонах України засвідчують такі дані: 1926 р. – 28,6 млн.; 1939 р. – 23,6 млн.; 1959 р. – 32,1 млн.; 1970 р. – 35,3 млн.; 1979 р. – 36,5 млн.; 1989 р. – 37,4 млн.; 2001 р. – 37,5 млн. Повільне зростання кількості українців у повоєнні роки пов’язане із значними міграціями їх на «ударні будови» колишнього Радянського Союзу, із значним зниженням приросту українців не тільки у містах, а й в селах. Це особливо чітко бачимо на порівнянні даних двох останніх переписів.

На сучасному етапі українці майже рівномірно розміщені в межах всієї території України. Від 80 % до 90 % і більше українці становлять у областях Поділля, Полісся, Галичини, центральній частині Україна, а також у Сумській обл.. Значно нижчою є питома вага українців у національному складі населення індустріальних областей, де завжди був великий приплив мігрантів. До них відносимо області Донбасу (50-52 %), півдня Одеської обл.. (54,6 %). Найнижча питома вага українців у Криму (близько 26 %).

За післявоєнний період істотно змінився перерозподіл українців між містом і селом. Якщо у 1959 р. у містах і селищах проживало біля 39 % українців, то у 1989 р. – 60,3 %, а в 2001 р. – 62 %. У сільській місцевості зараз проживає менше 40 % українців. Найбільша кількість українців проживає у міських поселеннях Донбасу, Придніпров’я, Київської та Харківської обл. (70-80 % від загальної кількості). Це зв’язано з тим, що індустріальні регіони України мають густу сітку міст і селищ. До областей з високою питомою вагою сільських українців належать області Поділля, Полісся, Галичини, Закарпаття (50-60 % від загальної кількості).