3. Розвиток фінансової науки у хv-хіх ст.
До ХV ст. фінансової науки як окремої
галузі наукових знань не існувало, хоча
окремі її аспекти розглядались
філософією, зокрема представниками
античної науки Арістотелем, Платоном,
Ксенофонтом, Ціцероном та іншими.
ХV ст. пов’язане з появою великих
монархій, необхідністю утримання
великих армій, розширенням сфери і
функцій правлячих структур, що зумовило
зростання потреби у великих обсягах
коштів. Вирішення цих завдань було
можливим за умови пошуку додаткових
джерел доходів. Саме на цей час припадає
розквіт фінансової науки, налагодження
її зв’язку з фінансовою практикою.
Найзначніші наукові дослідження кінця
ХVІ ст. належать французькому вченому
Ж. Бодену. Опублікування його
праці «Фінансові нерви держави» (1577
р.) пов’язують із початком публічної
фінансової науки. У цій праці Ж. Боден
навів сім джерел доходу держави –
домени, воєнна здобич, подарунки дружніх
держав, збори із союзників, доходи від
торгівлі, мита з вивозу і ввозу, податі
з підкорених народів. Податки з населення
в його класифікації відсутні, бо вважав
їх засобом небезпечним і таким, що
погіршує відносини короля з підданими.
Він також запровадив класифікацію
державних витрат. Таким чином,
меркантилісті в особі Ж. Бодена
зробили першу спробу визначити фінансове
господарство як таке, що складається
з державних доходів і видатків.
У ХVІІ ст. значний внесок у розвиток
фінансової науки зробили англійські
вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс.
Основні їхні праці присвячені
проблемам оподаткування. Більшість
цих вчених були прихильниками ідеї
непрямого оподаткування, пропогувала
спрощення існуючої і побудови нової
системи податків на раціональних
засадах.
У другій половині ХVІІ ст. була
оприлюднена відома праця В. Петті
«Трактата про податки і збори», де
вперше наведено наукове трактування
багатства держави, значення грошей в
економіці та методів їх використання,
ціни речей, яка визначається кількістю
часу, затраченого на їх виробництво.
В. Петті стверджував, що «праця – це
батько багатства, а земля – його мати».
Ці важливі наукові засади значно
вплинули на подальший розвиток
економічної науки загалом і фінансової
зокрема.
Вагомий внесок у розвиток фінансової
науки в ХVІІ-ХVІІІ ст. зробили німецькі
вчені-фінансисти Л. Секондорф,
Ф. Юсті, І. Зоннефельд. Значну
увагу вони приділяли взаємозв’язку
фінансів із народним господарством та
залежності рівня добробуту населення
від платоспроможності щодо податків.
Ці вчені зробили першу спробу
систематичного викладання основ
фінансового управління і тим самим
заклали фундамент фінансової науки.
В 1746 р. Ф. Юсті видає основну працю
«Система фінансового господарства»,
у якій вперше викладено основи фінансової
науки. Його погляди на фінанси та
фінансову науку мали істотний вплив
на розвиток фінансової теорії і практики
у багатьох європейських країнах.
В наприкінці ХVІІІ ст. найбільшу
увагу заслуговують теоретичні постулати
в галузі фінансової науки французьких
вчених-фізіократів Ф. Кене, А. Тюрго,
О. Мірабо.
Засновник школи фізіократів Ф. Кене розробив знамениту економічну таблицю, в якій відобразив як єдине ціле весь процес відтворення, обігу, розподілу і споживання суспільного продукту. У поясненні до таблиці серед причин, які скорочують виробництво, Ф. Кене визначив причини, що викликані податками:
|
У ХVІІІ ст. фінансові теорії знаходять повніший розвиток завдяки успіхам політичної економії, піднесеної до рангу науки А. Смітом у його праці «Дослідження про багатство народів» (1776 р.). Він не виділяв фінансову науку, але розвинув економічну основу фінансового господарства. |
Заслугою А. Сміта є обґрунтування: |
Поділу державних витрат на:
|
Принципів оподаткування:
|
Поділу доходів на:
|
Д. Рікардо, що був прихильником А. Сміта, не лише сприйняв основні положення його наукових поглядів, а й розвинув їх відповідно до нових економічних реалій. У своїй праці «Початок політичної економії і оподаткування» Д. Рікардо створив нову теорію податків. Згідно з цією теорією всі податки сплачуються з прибутку капіталіста і лише деякі – із поземельної ренти; будь-який податок, що падає на народну масу, буде перекладено на підприємців і тому головним джерелом державних доходів є прибуток капіталіста. Теорія Д. Рікардо не тільки набула значного поширення у фінансовій науці, але й досі застосовується у чинних законодавчих актах багатьох країн. |
Найбільший розвиток фінансової науки припадає на другу половину ХІХ ст. В цей час більшість країн Європи перейшли від абсолютизму до конституційної форми правління. Саме тоді фінансова наука виокремлюється із загальної теорії політичної економії, стає самостійною сферою знань. Розширилися обсяги безпосередніх наукових досліджень у фінансовій галузі, почали формуватися центри фінансової науки у великих європейських університетах, створювалися кафедри фінансів, розпочалася підготовка фінансових кадрів. |
У другій половині ХІХ ст. німецьким вченим К.Г. Рау був опублікований перший підручник з фінансів «Основні начала фінансової науки», який майже півстоліття перевидавався і був основним не тільки у Німеччині, а й у всіх європейських країнах. Зміст цього підручника був класичним: вступ, державні доходи, державні видатки, державний кредит, бюджет, організація управління фінансами.
|