4.4. Методи отримання інформації при управлінні працездатністю автомобілів

Процес ефективного управління працездатністю автомобілів базується на безперервній, повній і достовірній інформації про навколишнє оточення і внутрішні зміни в системі підтримки працездатності, що поступає в органи управління відповідно до певного рівня ієрархії ухвалення рішень. Достатня якість інформації забезпечується під час вступу її у відповідний орган управління з повнотою, точністю і достовірністю, що дозволяє ухвалювати обгрунтовані рішення.

При ухваленні рішень по обслуговуванню і ремонту автомобілів використовують два види інформації: імовірнісну (статистичну), таку, що характеризує стан сукупності об'єктів (автомобілів, агрегатів, деталей) і що дає уявлення про середні значення показників, і індивідуальну (діагностичну), таку, що характеризує стан або показателі роботи конкретного об'єкту - автомобіля в цілому, агрегату, деталі.

Статистична і діагностична інформації доповнюють один одного в процесі ухвалення рішення.

Індивідуальну (діагностичну) інформацію можна одержати за звітними даними для конкретного автомобіля (агрегату) або шляхом безпосереднього вимірювання параметрів технічного стану даного автомобіля. Використовується вона для оперативного уточнення і коректування рішення, що управляє, стосовно даного об'єкту.

На автомобільному транспорті загального користування статистична інформація збирається і аналізується за нормованими показниками, приведеними в керівних документах.

При ухваленні рішень по оперативному управлінню виробничими процесами ТО і ПР автомобілів використовується індивідуальна інформація.

У інженерно-технічній службі (ІТС) автомобільного транспорту при оперативному управлінні як первинні використовуються наступні основні документи: «Шляховий лист», «Облікова картка автомобіля», «Листок обліку ТО і ремонту», «План-звіт ТО», «Вимога на запасні частини».

Для ухвалення персоналом ІТС автомобільного транспорту ефективних рішень по оперативному управлінню виробничими процесами виникає необхідність у використанні достовірної інформації про технічний стан кожного окремо взятого автомобіля. Основними джерелами цієї інформації на автомобільному транспорті є технічний контроль, що включає огляд, і інструментальне діагностування.

Відповідно до прийнятої термінології під технічним контролем у сфері виробництва розуміється перевірка відповідності продукції встановленим технічним вимогам.

На автомобільному транспорті використовується технічне діагностування - процес визначення технічного стану автомобіля, його агрегатів і вузлів без розбирання і прогнозування справної роботи в майбутньому. Діагностування завершується видачею висновку про необхідність проведенія практичної частини операцій ТО або ремонту.

Найважливіша вимога до діагностування - можливість оцінки стану об'єкту без його розбирання.

Використання інструментальних методів контролю дозволяє підвищити повноту і якість виконання операцій ТО і ремонту при певному зниженні вимог до кваліфікації персоналу.

4.5. Методи і процес діагностування

Як вже наголошувалося раніше, для оцінки технічного стану об'єкту необхідно визначити поточне значення конструктивного параметра і порівняти це значення з нормативним. Проте конструктивні параметри в більшості випадків не піддаються вимірюванню без розбирання вузла або агрегату, що є небажаним, оскільки кожне розбирання і порушення взаємного положення деталей, що приробилися, приводять до скорочення залишкового ресурсу на 30...40 %.

Для цього при діагностуванні про значення конструктивних показників судять за непрямими ознаками прояву технічного стану без розбірки, якісною мірою яких є діагностичні параметри.

Загальний процес технічного діагностування включає забезпечення функціонування об'єкту на заданих режимах або тестова дія на об'єкт; уловлювання і перетворення за допомогою датчиків сигналів, що виражають значення діагностичних параметрів, їх вимірювання; постановку діагнозу на підставі логічної обробки одержаної інформації шляхом зіставлення поточних значень параметрів з нормативними.

Методи діагностування автомобілів, їх агрегатів і вузлів характеризуються способом вимірювання і фізичною суттю діагностичних параметрів. В даний час прийнято виділяти три основні групи засобів технічного вимірювання, класифікованих залежно від вигляду діагностичних параметрів.

Перша група засобів базується в основному на імітації швидкісних і навантажень режимів роботи автомобіля і визначенні за заданих умов вихідних параметрів. Для цих цілей використовуються зтенди з біговими барабанами або параметри визначаються безпосередньо в процесі роботи автомобіля на лінії.

Друга група включає методи, що оцінюють по герметичності робочих об'ємів ступінь зносу циліндропоршневой групи двигуна, працездатність пневматичного приводу гальм, щільність прилягання клапанів і т.п. шляхом створення в контрольованому об'ємі надмірного тиску (опресовування) або, навпаки, розрідження і в оцінці інтенсивності падіння тиску (розрідження).

Третя група методів грунтується на об'єктивній оцінці геометричних параметрів в статиці.