Література

1. Борщ М.С., Мазуренко В.П., Красій В.В. Довідник з гігієни сільськогосподарських тварин. К.: Урожай, 1991. – 240 с.

2. Витт В.О. Из истории русского коннозаводства. - 1952 г.

3. Добрынин В.П. и др. Коневодство - 1955 г.

4. Калинин В.И., Яковлев А.А. «Коневодство». – М., 1966 г.

5. Лановська М.Г., Чернетко Р.М., Шатковська Г.Г. Тваринництво. – К.: Вища школа, 1993. – 335 с.

6. Технологія виробництва продукції тваринництва / За ред. О.Т.Бусенка. – К.: Аграрна освіта, 2001. – 429 с.

Лабораторна робота № 8 Тема: «Основи кролівництва та звірівництва»

Мета: Вивчити основні породи кролів та хутрових звірів, їх класифікацію, напрям використання і техніку розведення.

Об'єкт вивчення: спеціальна література з відомостями про біологічні особливості, породи і прийоми розведення хутрових звірів, фото тварин.

Об’єкт дослідження: травоїдні та хижі хутрові звірі.

Хід роботи:

Домашні кролі відрізняються від диких за живою ма­сою, скороспілістю, розміром й будовою тіла, плодючістю, забарвленням і якістю волосяного покриву, змінились та­кож і їх поведінка та деякі інстинкти.

Розведення кролів. При проведенні відтворного схрещування, розрізняють дво-, три- і багатопородне, а за різницею між породами — однотип­не і різнотипне. Чим більша різниця між порода­ми і віддаленість їх ареалу, тим сильніше розхитується спадковість і збільшується можливість для одержання но­вого типу тварин при схрещуванні.

Методом простого відтворного схрещування була виве­дена порода кролів біла пухова, трипородного — чорно-бура.

При застосуванні відтворного схрещування розробля­ють чітку систему проведення робіт, де передбачають ос­новні риси бажаного типу тварин майбутньої породи, роз­робляють схему схрещування, яка є проектом вибору по­роди, кількості поколінь на кожному етапі, системи спаро­вування.

Гібридизація. Під гібридизацією розуміють схрещу­вання тварин різних видів і родів з метою одержання гіб­ридів першого та наступних поколінь. У кролівництві да­ний метод не застосовується.

Техніка розведення кролів. При бройлерному методі вирощування молодняк від­саджують від самок у 60-денному віці і відразу ж реалі­зують на м'ясо, при інтенсивному вирощуванні — у 45-денному. Всіх кроленят від самки відсаджують одночасно у підготовлені (відремонтовані і продезинфіковані) клітки. При вольерному утриманні молодняка комплектують більші групи — по 10-20 кроленят, враховуючи їх розви­ток, вгодованість і стать. Хворих кроленят ізолюють. На племінних кролівничих фермах, а також на товар­них (племінне ядро) кроленят перед відсадженням тав­рують. Після відсаджен­ня молодняк потрапляє в інші умови утримання і йому по­трібно створити найсприятливіші умови для життя та розвитку.

У 3-місячному віці молодняк, визначений для відтво­рення стада;розміщують за статтю: самців по одному, са­мок — по одній-дві в клітці. Для паруван­ня використовують добре розвинутих, здорових самців ві­ком не менше 6 міс. Тривалість племінного використання самців не перевищує трьох років.

Племінних самок у стаді використовують до 3 років. Вік першого парування молодих самок, прийнятий для се­редніх порід, 4-5 міс при досягненні ними живої маси не менше 3,2 кг, а великих порід — 5-6 міс при масі не менше 3,8 кг. Від кожної дорослої самки виробничого стада протя­гом року одержують від 4 (кліткове та шедове утриман­ня) до 6 окролів (утримання кролів у закритих примі­щеннях з автоматичним регулюванням мікроклімату) за­лежно від розробленого виробничого календаря.

При шкурково-м'ясному напрямі в любительських гос­подарствах шкурки кращої якості одержують під час за­бою дорослих кролів і молодняка, який народився у зимові й ранньовесняні місяці, у період від 15 листопада до 15 березня. Шкурки кролів літніх окролів придатні на хутро після закінчення другого вікового линяння — листопа­ді-грудні. Кроленят осінніх окролів забивають після закінчення першого вікового линяння — у грудні, але їх шкурки за якістю хутра менш цінні.

Щоб скоротити строки забою і одержати шкурки за­довільної якості, кролів, що народились у січні — лютому, забивають у 3,5-4-місячному віці після закінчення пер­шого вікового линяння, а тих, що народилися у березні-травні — після повного закінчення другого линяння, у 5,5-6,5-місячному віці.

При вирощуванні бройлерів молодняк кролів забива­ють у 56-60-денному віці. Шкурки в основному викорис­товують для виготовлення фетру, але проведеними до­слідами встановлено, що близько 40 % з них може бути використано в хутровій промисловості.

Завдання: 1. Описати породи кролів у вигляді таблиці за зразком:

Породи кролів

Назва породи	Зовнішній вигляд	Плодючість	Напрям використання	Описання продукції	Особливості

Розмаїття хижих хутрових звірів, яких розводять у неволі, зумовлюється видовими відмінностями між песцями, лисицями, тхорами, норками, а також різновидами у межах вказаних видів, оскільки породи для них не сформовані. Внутрішньовидове розмаїття тварин базується на відмінностях у забарвленні волосяного покриву (як остьового, так і пухового волосу), що, у свою чергу, зумовлюється наявністю тих чи інших генів, їх сполучень або мутацій. Забарвлення тієї або іншої кольорової групи зумовлює спадковість, а відтінки у межах кольорової групи (наприклад, бурі й коричневі) можуть бути як спадково викликані, так і результатом зовнішнього впливу (освітлення, повноцінність годівлі тощо).

Норки

Стандартні норки – це вихідні форми, прямі потомки диких форм, що не зазнали мутацій у неволі. Поділяються на два типи – темно-коричневий і чорний. Темно-коричневі мають остьове волосся на 2-3 см довше, ніж чорні, і більш волохаті на вигляд, тому їх хутро пишніше, підпушшя варіює у відтінках. Чорні мають дещо коротшу ость, менш мінливу по довжині, хутро бархатисте, підпушшя коричневе або темно-коричневе. На животі у стандартних норок волосся світліше, ніж на спині.

Мутантні форми характеризуються значним розмаїттям відтінків. Чорний джет (гени Nn) – це домінантна мутація, має смолисто-чорне забарвлення з дуже вираженим блиском. Різниці в забарвленні спини і черевця майже немає. Колір підпушшя по всій довжині темно-сірий, але може варіювати до коричневого. Очі чорні, чорна пігментація на піднебінні й шкірі носа. Білі пля­ми на грудях і черевці майже не зустрічаються, а якщо й бувають, то дуже малі. Норки дуже добре розмножуються, середня плодючість — 4,5—5 щенят.

Коричневі мутантні форми. Рояль-пастель(гени рр) — рецесивна мутація. Загальне забарвлення коричневе і світло-коричневе. Пух голубий. Забарвлення варіює від світло-коричневого до шоколадного тону. Тварини великі, плодючі, мають дві спадково зумовлені особливості: кривошиїсть і посивіння хутра до 3—4-річного віку.

Стюарт-пастель, wwbb,— рецесивна мутація. Від ро­яль-пастель відрізняється світлішим і чистішим тоном за­барвлення опушення. При розведенні в чистоті одержують 25 % так званих стерильних щенят — «гомо». Гомо має дуже освітлений пух і красиву зональну коричневу вуаль, внаслідок чого її шкурки високо ціняться. Крім цих двох є досить багато рецесивних мутацій пастельних норок, які відіграли важливу роль в одержанні комбінативних кольорових ти­пів: імперська пас­тель, герман-пастель, янтарно-золотиста, зелено­ока, майльбуфф пастель.

Фінський топаз (гени t^st^sbb) — комбінативна форма, одер­жана в результаті схрещування рояль-пастелі з соклот-пастеллю. Забарвлення світло-коричневе з чистим, добре вираженим димчасто-голубим відтінком. Пух голубий. Зустрічаються темніші з коричнево-буруватим відтінком, яких не слід залишати на плем'я. Плодючість середня. Очі темні. Тваринка досить велика.

Бежеві норки. Ця група налічує близько 15 кольорових відтінків, у межах колишнього СРСР розводять американське паломіно (гени kk) — рецесивна мутація. Ко­лір димчасто-бежевий, який може варіювати від світлих до темних тонів. Пух блідо-голубий. Досить часто зустрі­чаються небажані оранжеві або жовті відтінки волосяно­го покриву. Звірі великі, плодючі, життєздатні. Очі рожеві, іноді з зеленуватим відтінком.

Голубі норки. Сріблясто-голуба (гени рр) — рецесивна мутація. Вперше одержана американським фермером Віттінгом у 1931 р. Забарвлення волосяного покриву варіює від світло-сірого до темно-сірого. Пух голубий. Звірі великих розмірів, пло­дючі і життєздатні. Очі чорні.

Сапфірова норка (гени аарр) одержана від схрещування сріблясто-голубої з алеутською. Має чисто-голу бий тон, що нагадує колір цигаркового диму. Серед сапфірових но­рок темні — королівські сапфірові і стюарт-сапфірові, світ­ліші, з білими плямами на животі та на грудях. При роз­веденні в собі стюарт-сапфірів вищеплюються гомо з май­же білим пухом, строкатістю і красивою зонарно голубою вуаллю.

Алеутська норка (гени аа) — рецесивна мутація. Майже чор­на ость і темно-голубий пух обумовлюють темно-голубе забарвлення, що нагадує колір воронованої сталі. Фіолетова норка ( гени аарр) — комбінативна форма, одержа­на від схрещування сріблясто-голубих, алеутських і майльбуфф. Це найкрасивіша норка з усієї голубої групи. У кра­щих екземплярів ідеальна вирівняність забарвлення. Че­ревце не відрізняється від спини: ость і пух світло-голубі, однакової інтенсивності, білих плям немає.

Голубий ірис (гени aap^sp^s) — комбінована форма, одержана від схрещування алеутської норки із детальними голубими норками. Відзначається дуже красивим темно-голубим ко­льором. Зимова голуба (гени bbaapp) — з чистим світло-голубим за­барвленням і рожевими очима. Одержана схрещуванням алеутської, платинової і пастелі.

Білі норки. Хедлунд (гени hh) — рецесивна форма, норка чисто-біла по всьому тілу, без пігментованих воло­синок. У частини тварин спостерігається небажаний жов­тий відтінок. Очі чорні. Звірі глухі, внаслідок чого слабо проявляються материнські якості самок.

Крім названих, в основному рецесивних і комбінова­них груп кольорових норок є ще домінантні їх типи. Харак­терна ознака цих норок— різкий контраст між кольором ості і підпушшя, а також біла плямистість. До домінантної групи належать: сріблясто-соболині, рояль-сріблясті, кольмира, ебенові і чорні хрестівки.

Тхори

Чорний тхір. Хвіст чорний. Вся спина з вираженим чорну­вато-бурим відтінком. Черевце чорнувате, слабо відрізняє­ться від чорних плям біля передніх і задніх лап.

Світлий тхір. Кінцева половина хвоста чорна, а основ­на палево-жовта. Спина переважно світла, тому що світле підпушшя слабко прикрите бурою остю. Черевце світло-жовтувате, темні плями біля передніх і задніх кінцівок роз­ділені широкою світлою смугою.

Гібридні звірі, одержані від схрещування фуро з чор­ними і світлими тхорами мають такі кольорові типи: пер­ламутровий — загальне забарвлення світло-кремове з ми­шасто-сірим відтінком. Ость чорна. Вершини пухового во­лосся світло-кремові або сірі; золотистий — загальне за­барвлення яскраво-оранжеве. Ость чорна. Вершини пухо­вого волосся яскраво-оранжеві; пастельний — загальне забарвлення світло-кремове з мишасто-сірим відтінком. Ость світло-коричнева з добре вираженим димчасто-голу­буватим відтінком.

Лисиці

Сріблясто-чорна лисиця (гени NN) — це мутація північноамери­канської червоної лисиці. Покривне волосся синювато-чорне, блискуче. Пух темно-сірого кольору. Частина по­кривного волосся — сріблясте кільце завширшки від 8 до 18 мм. Найкраща ширина кільця 12 мм, колір чисто білий і перлистий. Чорні верхівки волосся, що межують з сріб­лястим кільцем, утворюють вуаль, яка за ступенем її проя­ву може бути нормальна, більш важка, важка, мала й легка. Найкращі звірі ті, в яких сріблясте волосся рівномірно розподілене по всій площі тулуба (крім черевця).

Платинова лисиця (гени w^pw^р)— мутація сріблясто-чорної, з'явилась вперше у 1933 р. Вона характеризується загаль­ним ослабленням забарвлення і, в першу чергу, зменшен­ням кількості пігменту в покривному й пуховому волоссі. Є платинове волосся, в якому пігментована тільки верхів­ка, а вся решта його біла. Крім цього, характерна наявність білих плям, які утворюють певний рисунок: біла смуга проходить від кінчика носа між очима й вухами до потилиці, де зливається з білою смугою на шиї. «Ошийник» на грудях з'єднується з білим черевцем. Кінчи­ки лап білі з окремими темними плямами. Плодючість ниж­ча, ніж у сріблясто-чорних.

Біломорда лисиця (гени WjWjWsWa) має рисунок платино­вої лисиці, але інтенсивність основного забарвлення майже не змінюється. Іноді буває більше чорного кольору. Варі­ації білого рисунка виражені сильніше, ніж у платинової.

Сніжна лисиця (гени SsNN) має забарвлення біле з чорними і окреми­ми плямами на морді, спині і лапах, іноді великі чорні пля­ми на спині утворюють ремінь, а часто розміщені дрібні плями і окремі пучки чорного волосся створюють вражен­ня красивого мармурового забарвлення. Крім цих форм, у зарубіж­ній літературі описані пастелева, перлиста, льодовикова, вашінгтонська, радієва, атомна і ряд інших.

Песці

Білі песці. Походять від диких форм, що населяють тундрову й лісотундрову зони Росії та Північної Америки. Налічують 9 підвидів, з них три – командорський, шпіцбергенський та звичайний песець розводяться у неволі. Колір пуху та ості – сніжно-білий, у командорського підвиду часто зустрічається голуба форма.

Голубі песці. Їх забарвлення варіює від світло-бежевого до темно-коричневого і від світло-сірого до майже темного. Сріблястий, або стандартний песець має темне підпушшя одного тону із забарвленням ості. Більшість остьового волосся — зонального забарвлення. Основа його має світ­лу зону, а трохи вище верхівок пухового волосся забарв­лення темне. Така зональність створює враження срібляс­тої. Частина остьового волосся зональності в забарвленні не має. Воно повністю пігментоване. Кількість такого во­лосся може коливатися від 4-5 до 100 % остьового.

Вуалеві песці мають світліше підпушшя (світло-сіре або майже біле), ніж ость. Розподіл пігменту в остьовому волоссі такий же, як і сріблястих, але темні кінчики остьо­вого волосся значно вище від вершин пухового. Суцільно пігментоване волосся зустрічається як виняток. Кращі екземпляри песців мають чисто-голубе забарвлення опушен­ня з яскраво вираженою вуаллю темно-графітного, майже чорного кольору на фоні блідо-голубого пуху. Поєднання темної вуалі з пухом такого кольору надає хутру винятко­вої елегантності і краси.

Завдання 2. Скласти схеми різновидів основних хижих хутрових звірів із вказанням кольору ості, пуху, та специфічних кольорових утворень: «ошийника», малюнку морди, груп плям тощо.

Питання для теоретичної підготовки: 1. Біологічні особливості основних видів лисиць і тхорів. 2. Біологічні особливості песців і норок. 3. Яким чином поділяються на різновиди хижі хутрові звірі, що розводяться у неволі? 4. Основні різновиди коричневих і голубих норок. 5. Які іще існують різновиди норок? 6. Основні різновиди лисиць. 7. Основні різновиди тхорів. 8. Основні різновиди песців. 9. Описати м'ясо-шкуркові породи кролів. 10. У чому специфічність порід російський горностаєвий та біла пухова? 11. Описати техніку розведення кролів. 12. Використання кролів.

Лабораторна робота № 9