3. Метод регулювання відносин інтелектуальної власності

Метод правового регулювання — це І прийоми юридичного впливу, комплекс І юридичних засобів, за допомогою яких І досягається мета впорядкування в ме-I жах права (нормативного поля) певно-I го виду суспільних відносин.

Головними проявами методу право­вого регулювання вважається вирі-I шення за його допомогою питань:

1) яким є юридичне становище І учасників відповідних відносин;

2) з якими обставинами норма пра- I ва пов'язує виникнення, зміну, припи- I нення та інші трансформації пра- вовідносин;

3. яким чином визначаються права й обов'язки учасників відповідних правовідносин;

4. яким є порядок захисту прав та інтересів учасників правовідносин.

На цьому підґрунті набула поши-I рення характеристика імперативного І та диспозитивного методів правового І регулювання як найпростіших і, разом І із тим, найважливіших прийомів юри-, дичного впливу, котрі визначають го-I ловне у правовому статусі суб'єктів, у І їх вихідних юридичних позиціях.

Імперативний метод (метод субор-I динації) характеризується тим, що ре-I гулювання здійснюється згори вниз і Грунтується на владно-імперативних засадах.

Диспозитивний метод (метод коор­динації) характерний для регулюван­ня на засадах формальної рівності, ініціативності та вільного розсуду учасників відповідних відносин: на процес такого регулювання впливає активність учасників суспільних від­носин, що регулюються за його допо­могою [7].

На такій основі далі має визначати­ся зв'язок категорій «диспозитивний» та «імперативний» метод, а також «ме­тод цивільно-правового регулювання» з дихотомічними поняттями «приват­не право» та «публічне право», котрі використовуються як ключові при ха­рактеристиці будь-якої галузі права.

Що стосується відносин інтелекту­альної власності, то вони можуть регу­люватися на засадах приватного або публічного права залежно від їх кон­кретного змісту.

Ґрунтуючись на згаданій вище ха­рактеристиці диспозитивного та імпе­ративного методів правового регулю­вання, можемо далі звернутися до аналізу особливостей методу правово­го регулювання відносин інтелекту­альної власності.

Тут виправданим є висновок, що су­купність методів правового регулю­вання відносин інтелектуальної влас­ності охоплює як суто диспозитивні (у регулятивних цивільних відноси­нах), так і диспозитивно-імперативні (в охоронних цивільних відносинах), а також суто імперативні (в адміністра­тивних відносинах) засоби впливу на учасників відносин інтелектуальної власності, що врешті зумовлює ком­плексний характер правового регулю­вання останніх.

Оскільки, як зазначалося вище, значна частина відносин інтелекту­альної власності (як майнових, так і немайнових) належить до предмета цивільно-правового регулювання, є доцільним більш детальний розгляд особливостей цивільно-правового ме­тоду правового регулювання відповід­них відносин.

Цивільно-правовий метод містить як правонаділяючий елемент, так і елемент імперативний.

'ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 • №3'

.317

Характерними рисами диспозитив­ного уповноважувального (правонаді-ляючого) елементу цивільно-правового методу правового регулювання є:

1. юридична рівність сторін;

2. ініціатива сторін при встанов­ленні правовідносин;

3. можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанта пове­дінки, що не суперечить засадам цивільного законодавства і мораль­ності суспільства.

Характерними рисами імператив­ного елементу цивільно-правового ме­тоду правового регулювання є:

1. юридична рівність сторін;

2. виникнення правовідносин неза­лежно від бажання учасників цивіль­них відносин внаслідок безпосереднь­ого припису закону та інших публіч­них актів;

3. можливість вибору учасниками цивільних відносин варіанта по­ведінки лише у межах, точно визначе­них актами цивільного законодавства.

Таким чином, метод цивільно-пра­вового регулювання охоплює як упов-новажувальні диспозитивні (у регуля­тивних цивільних відносинах), так і імперативні засоби впливу на учас­ників цивільних відносин, маючи, од­нак, при цьому підґрунтям засади юри­дичної рівності сторін, справедливості, добросовісності та розумності [8].

Особливість застосування цивіль­но-правового методу для регулювання відносин інтелектуальної власності полягає в тому, що, хоча тут застосову­ються і уповноважувальні (диспози­тивні), й імперативні засоби впливу на учасників відповідних відносин, однак значною є питома вага саме останніх. Це випливає передусім із положень статей 418, 420, 423 тощо ЦК України, у яких низка положень щодо сутності, властивостей, об'єктів, обсягу права інтелектуальної власності визначені шляхом встановлення імперативних правових приписів. (Разом із тим слід наголосити, що від використання імперативного методу правового регу­лювання відповідні особисті та май­нові відносини інтелектуальної влас­ності із цивільних не перетворюються на адміністративні.)