ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ В УКРАЇНІ: ДОСВІД, ЗАКОНОДАВСТВО, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ

Актуальна тема номера

Сучасні проблеми охорони і захисту прав інтелектуальної власності в Україні

І. Ефективний захист інтелектуальної власності —

запорука стабільності в державі

Інтелектуальна власність в україні: досвід, законодавство, проблеми, перспективи

>0

О. ОРЛЮК

доктор юридичних наук, член-кореспондент НАПрН України, директор Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України

Нині, на 20-му році незалеж­ності, задекларований перехід України до інноваційної мо­делі розвитку вимагає вирішення цілого ряду основоположних завдань. Одним із них є формування в державі цілісної системи для ефективного перетворення нових знань у нові тех­нології, продукти та послуги, які будуть поставлятися на національний та зовнішній ринки. Адже суспільне розуміння приходить до відомого вже висновку, що інтелектуальна влас­ність є одним із найбільш цінних людських капіталів. У міру істотного значення інтелектуальної діяльності, особливо її результатів для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства, попит на неї також інтен­сивно зростає. Саме тому інтелекту-©О. Орлюк, 2011 альна власність часто стає об'єктом неправомірних дій, зловживання, не-дозволеного використання.

Іншим завданням, що стоїть перед Україною, є необхідність підвищення рівня сприйняття інновацій реальним сектором економіки. Адже, як показує досвід країн із розвиненою еко­номікою, інтелектуальна діяльність здебільшого визначає стратегію і так­тику соціально-економічного розвит­ку країни. І високий технічний рівень виробництва в сучасних умовах мож­ливий за умови інтеграції наукової, технологічної та промислової політи­ки країни. При цьому ланки розвитку техніки і виробництва мають здійсню­ватися за єдиною технологічною схемою — від зародження ідеї до її втілення у продукцію і реалізації на

ПРАВО УКРАЇНИ • 2077 • № 3 •

ринку. Відповідно, повинні змінитися і акценти — визначальне, пріоритетне місце має посідати не виробництво, а саме наука, культура і техніка. Чи є перспективи для суспільства, що йде таким шляхом? Звичайно є, якщо по­дивитися на досвід багатьох країн світу, і не лише європейських (тієї ж Фінляндії), а й країн третього світу (наприклад Індії), які за останні роки швидко вирвалися уперед у частині нарощування власних технологічних характеристик, а відповідно — і сут­тєвого зростання економічних показ­ників.

Невідкладним завданням для на­шої держави є й формування культури та поваги до прав інтелектуальної власності. Адже недостатня обізна­ність суспільства у питаннях охорони і захисту таких прав нерідко призво­дить до їх порушення, що також нега­тивно відбивається як на економічно­му розвиткові держави, так і на її міжнародному іміджі.

Нормальне стабільне функціону­вання незалежної держави неможливе без її економічного розвитку, а розви­нена, незалежна економічна структура держави неможлива без політики охо­рони і захисту прав інтелектуальної власності. Тим більше що організація дієвої системи правозастосування у сфері створення та використання об'єктів інтелектуальної власності безпосередньо впливає як на ефектив­ність розбудови національного науко­во-технологічного комплексу, так і на підвищення інвестиційного іміджу держави, запровадження сприятливо­го інноваційного клімату. Недаремно збереження, зміцнення і розвиток інтелектуального потенціалу України віднесені до пріоритетних інтересів держави.

Сфера інтелектуальної власності та її вплив на інноваційне середовище

України знаходиться під постійним моніторингом органів державної вла­ди та громадськості. В останні роки проводився цілий ряд публічних за­ходів, зокрема парламентські слухан­ня, пов'язані з проблемами захисту прав інтелектуальної власності (2007 р.), економіко-правовим забез­печенням інноваційної діяльності та впливу на неї інтелектуальної влас­ності (2008 р.), обговоренням стратегії інноваційного розвитку України на 2010-2020 рр. в умовах глобалізацій-них викликів (2009 р.) тощо. Сфера інтелектуальної власності неоднора­зово ставала предметом обговорення на засіданнях профільних комітетів парламенту, уряду, відповідальних за ці напрями органів виконавчої влади. Так, протягом попередніх років на комітетські слухання, які проводив Комітет з питань науки і освіти Вер­ховної Ради України, неодноразово виносилися проблеми правового регу­лювання авторських та суміжних прав, питання промислової власності в інноваційній економіці України, пов'язані, зокрема, із ефективністю за­стосування законодавства та держав­ного регулювання.

Визначальну роль інтелектуальної власності у розбудові економічно не­залежної держави усвідомлюють і ор­гани держави, що забезпечують її національну безпеку, та в яких по­стійно здійснюється моніторинг цієї сфери суспільних відносин. Як при­клад можна назвати засідання Ради національної безпеки і оборони Ук­раїни від 21 листопада 2008 р., на яко­му розглядалося питання про право і захист інтелектуальної власності та посилення її ролі у формуванні національного багатства. Опікуються цією сферою і правоохоронні органи та СБУ, результативні показники діяльності яких у сфері захисту прав

інтелектуальної власності постійно наводяться у звітах, зокрема у звітах національної патентної системи.

Згідно з чинним законодавством національна патентна система в Украї­ні має назву «державна система право­вої охорони інтелектуальної влас­ності»*. Вона є сукупністю експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших державних закладів відповідної спеціалізації, що входять до сфери уп­равління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (МОНмо-лодьспорт України). Після проведення адміністративної реформи в Україні у грудні 2010 р. — лютому 2011 р. Міністерство є головним органом у си­стемі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні ре­алізації державної політики з питань освіти і науки, інновацій та інформації, інтелектуальної власності, сім'ї, дітей, молоді, фізичної культури та спорту.

У процесі забезпечення такої політи­ки МОНмолодьспорт України вживає заходів щодо створення та розвитку інфраструктури підтримки інновацій­ної діяльності, координує діяльність щодо передачі (трансферу) технологій і прав на об'єкти інтелектуальної влас­ності, у тому числі створені повністю або частково за рахунок коштів Державного бюджету, забезпечує інте­грацію суспільних освіти і науки, сфер інформатизації, інформаційних ресур­сів, інтелектуальної власності тощо до світової системи, дотримуючись при цьому принципів збереження і захисту національних інтересів.

У сфері галузевої і регіональної інноваційної діяльності та трансферу технологій на Міністерство покла­дається забезпечення розвитку загаль­нонаціональної системи науково-тех­нічної інформації, національної інно­ваційної системи; державна реєстрація технологічних парків, їх проектів; дер­жавна реєстрація та ведення Держав­ного реєстру інноваційних проектів, Державного реєстру проектів техно­логічних парків, Державного реєстру проектів наукових парків, здійснення моніторингу та контролю за реаліза­цією таких проектів тощо.

До державної системи правової охо­рони інтелектуальної власності в Ук­раїні входить також Державна служба інтелектуальної власності (ДСІВ), в яку внаслідок адміністративної рефор­ми реорганізується Державний депар­тамент інтелектуальної власності МОН України. Зазначена служба є центральним органом виконавчої вла­ди і входить до сфери компетенції МОНмолодьспорт України шляхом спрямування і координації її діяльності через міністра. Основними завданнями ДСІВ визначені реалізація державної політики у сфері інтелектуальної власності, внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері інтелектуальної власності, орга­нізаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності.

У межах своєї компетенції ДСІВ спрямовує свою діяльність на вико­нання ряду завдань, зокрема: надання адміністративних послуг у сфері інте­лектуальної власності; організацію експертизи об'єктів інтелектуальної власності, видачу патентів/свідоцтв на такі об'єкти; здійснення державної реєстрації та ведення обліку об'єктів інтелектуальної власності, у тому числі проведення реєстрації дого­ворів про передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності, що охоро­няються на території України, ліцензійних договорів і договорів ко­мерційної концесії; ведення держав­них реєстрів об'єктів інтелектуальної власності.

* У статті використати дані, розміщені па сайтах національної патентної системи, посилання на які є у тексті.

У межах закріплених за службою повноважень її посадові особи здійс­нюють перевірки суб'єктів господарю­вання на предмет дотримання законо­давства у сфері інтелектуальної влас­ності та аналізують стан дотримання суб'єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності. Одним із важливих завдань Служби є також ор­ганізація та здійснення міжнародної співпраці у' сфері правової охорони об'єктів інтелектуальної власності та представлення інтересів України з пи­тань охорони прав на об'єкти інтелек­туальної власності в міжнародних організаціях відповідно до законодав­ства тощо.

Державне підприємство «Україн­ський інститут промислової власності» (Укрпатент) знаходиться у сфері уп­равління МОНмолодьспорту України та ДСІВ. Укрпатент було створено з ме­тою проведення на наукових засадах експертизи заявок на об'єкти промис­лової власності на відповідність умо­вам надання правової охорони, забезпе­чення роботи Державних реєстрів, передбачених чинним законодавством у сфері охорони промислової влас­ності*, проведення науково-дослідних робіт та інших дій щодо надання право­вої охорони таким об'єктам.

Нині Укрпатент є єдиним закладом експертизи, уповноваженим розгляда­ти подані заявки на об'єкти промисло­вої власності, у тому числі — на винахо­ди, корисні моделі, промислові зразки, і проводити експертизу цих заявок. Ре­зультати експертизи, які відобража­ються у висновку експертизи, є підста­вою для прийняття ДСІВ рішення про видачу охоронного документа — патен­ту на винахід (корисну модель), про­мисловий зразок чи про відмову у його видачі. Виключна компетенція Укрпа-тенту дає йому змогу виступати основ­ним суб'єктом, що створює в Україні бази з патентної інформації. Зазначені дані кореспондуються на офіційний веб-иортал ДСІВ (http://www.sdip.gov.ua), на якому узагальнюється інформація сто­совно діяльності національної патент­ної системи в цілому, ведуться дер­жавні реєстри об'єктів інтелектуальної власності, розміщується патентна ста­тистика, бази даних патентної інфор­мації тощо. При цьому інформаційне забезпечення функціонування держав­ної системи правової охорони інтелек­туальної власності Укрпатент здійснює за двома основними напрямами: інфор­маційне забезпечення процесу експер­тизи заявок на об'єкти промислової власності та забезпечення потреб гро­мадськості України в інформації відносно об'єктів промислової влас­ності**.

«Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг» (Укр-

* Державний реєстр патентів України на винаходи; Державний реєстр патентів України на корисні моделі; Державний реєстр патентів України па секретні винаходи; Державний реєстр патентів України па секретні корисні моделі; Державний реєстр патентів України на промислові зразки. Державна реєстрація патенту су­проводжується публікацією в Офіційному бюлетені «Промислова власність» установлених національним за­конодавством відомостей про видачу патенту.

** Патентно-інформаційне забезпечення функціонування державної системи правової охорони промислової власності та забезпечення фізичних і юридичних осіб інформацією про об'єкти промислової власності с од­ним із головних завдань закладу експертизи.

На виконання цього завдання у попередні роки були створені такі інформаційні ресурси і продукти: а) інте­рактивні електронні бази даних та інформаційно-довідкові системи з розміщенням на серверах, підключених до мережі Іптернст; б) бази даних на оптичних носіях інформації CD-ROM і DVD; в) технологічні та до­поміжні бази даних для внутрішнього використання експертами закладу експертизи; г) пошуковий портал за­кладу експертизи і численні інформаційио-пошукові системи. Ці інформаційні ресурси та продукти доступні в Україні для використання з 2003 р. Щорічно їх перелік поповнюється, а пропозиції користувачів зумовлю­ють удосконалення функціональних можливостей пошукових механізмів, інтерфейсів і структури даних. За весь період експлуатації послугами лише трьох основних баз даних (щодо винаходів, промислових зразків та торгових марок) скористалися понад 60 тисяч клієнтів. При цьому було здійснено понад 1,2 мли пошуків інформації та проглинуто майже 2,5 мли документів.

ЦІПІГІ) є філією Державного під­приємства «Український інститут промислової власності». Метою ство­рення УкрЦІПІП є забезпечення ре­альних механізмів сприяння ви­нахідницькій та інноваційній діяль­ності. Робота центру полягає у наданні патентно-інформаційних послуг для громадськості. Так, Центром здійс­нюється: пошук інформації щодо ви­находів, корисних моделей, промисло­вих зразків тощо; патентні досліджен­ня щодо виявлення порушення прав власників чинних охоронних доку­ментів; патентні дослідження для ви­значення тенденцій розвитку об'єктів господарської діяльності. Працівники Центру здійснюють переклади патент­них документів. Із 2001 р. Центр та­кож веде Фонд патентної документації громадського користування (ФГК)*. На замовлення користувачів замовляє копії зарубіжної патентної докумен­тації, відсутньої у ФГК. Слід звернути увагу, що на сайті Центру успішно працює інтернет-біржа промислової власності.

Розвиток національної патентної системи здійснюється нині відповідно до затверджених Концепції розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності на 2009-2014 рр. та Програми розвитку держав­ної системи правової охорони інтелек­туальної власності на 2010-2014 рр., спрямованої на практичне здійснення положень Концепції.

У Концепції окреслені шляхи та засоби реалізації завдань, які стоять перед державною системою інтелекту­альної власності. Адже не викликає за­перечень той факт, що останнім часом значно підвищився рівень захисту прав інтелектуальної власності, про­довжується процес налагодження координації дій правоохоронних та контролюючих органів у боротьбі з піратством у сфері інтелектуальної власності. В Україні створена система патентно-інформаційного забезпечен­ня**, національна система підготовки, перепідготовки і підвищення квалі­фікації фахівців у сфері інтелектуаль­ної власності.

Позитивну динаміку демонструє і діяльність експертного закладу. Адже щорічно зростає кількість заявок на реєстрацію об'єктів інтелектуальної власності. У середньому за рік надхо­дить близько 35 тисяч заявок (у тому числі близько 15 % від іноземних заяв­ників) та видається понад 25 тисяч охоронних документів. Значним до­сягненням стало істотне скорочення строків розгляду заявок на винаходи, корисні моделі, торговельні марки. Ряд позитивних зрушень спосте­рігається й у сфері авторського права та суміжних прав. Здійснено майже 27 тисяч реєстрацій прав автора на твір, запроваджено моніторинг теле-радіоканалів, посилено як державний контроль за використанням об'єктів авторського права і суміжних прав,

* ФГК, утворений у 1999 p., комплектується національною та зарубіжною патентною інформацією і фактич­но викопує функції державної патентної бібліотеки. Фонд містить патентну документацію 65 країн світу та чотирьох міжнародних і регіональних організацій, що представлена на паперовому та електронному носіях. Значну частину фонду становлять офіційні патентні бюлетені патентних відомств, переважно на паперовому носієві. Описи до патентів иа винаходи промислово розвинених країн представлені на CD-ROM та DVD-ROM з ретроспективою 10-20 років і більше. ФГК комплектується також стандартами, методичними, довідково-інформаційними та періодичними виданнями. Станом на 1 жовтня 2010 р. загальний обсяг колекції CD-ROM та DVD у ФГК становив понад 16 240 примірників (за даними річного звіту ДСІВ МОН України за 2010 p., http://www.sdip.gov.ua).

** Зокрема, національною патентною системою створено та постійно актуалізуються інформаційні ресурси, доступні на безоплатній основі через Інтернст, зокрема 12 баз даних про об'єкти промислової власності та інформаційно-довідкові системи про стан діловодства за заявками па об'єкти промислової власності, а також про Міжнародні класифікації об'єктів промислової власності. Створено та постійно актуалізуються переліки зарубіжних патентних та науково-технічних баз даних, баз даних об'єктів промислової власності, довідкових ресурсів, до яких надається безоплатний доступ до Інтернету.

так і з боку суб'єктів господарювання. Починаючи від 2002 р., проводиться інвентаризація комп'ютерних про­грам, які використовуються в органах виконавчої влади, та вживаються за­ходи щодо їх легалізації. Результатом зазначеної діяльності стало зменшен­ня (майже на 50 %) неліцензійного програмного забезпечення в органах виконавчої влади. Хоча ДСІВ заува­жує, що і досі таке програмне забезпе­чення залишається досить поширеним явищем, що загрожує безпеці урядо­вих комп'ютерних систем, а також зменшує ефективність заходів, спря­мованих на заохочення недержавних установ легалізувати своє програмне забезпечення.

Разом із тим перед Україною зага­лом та державною системою охорони інтелектуальної власності зокрема (якщо брати її у широкому розумінні, тобто у сукупності органів та ор­ганізацій, діяльність яких пов'язана зі сферою інтелектуальної власності, зо­крема освітніх, наукових тощо) стоїть ціла низка невідкладних завдань, спрямованих на подальше поширення міжнародних та європейських стан­дартів, запроваджених у сфері право­вої охорони і захисту прав інтелекту­альної власності.

Зокрема, це стосується активізації процесу поширення знань, пов'язаних з інтелектуальною власністю. Адже ще за підсумками парламентських слу­хань 2007 р. було прийнято рішення про необхідність проведення держав­ної політики, спрямованої на поши­рення знань серед різних верств насе­лення. Цей напрям мав реалізуватися шляхом здійснення різних напрямів діяльності, у тому числі запроваджен­ня навчального курсу з основ інтелек­туальної власності у середній школі, навчальних курсів з інтелектуальної власності у ВНЗ України, розширення вищих закладів, у яких запроваджено спеціалізації з інтелектуальної влас­ності. Разом із тим нинішня ситуація в освіті навряд чи може характеризува­тися як така, що свідчить про послідо­вне виконання поставлених завдань. Це стосується і середньої, і вищої освіти. В останній кількість вишів, що викладають курси або вводять спеціалізацію, обчислюється усього кількома десятками. Переважно ці курси представлені у провідних закла­дах Києва, Харкова, Львова, Одеси та декількох інших міст.

Можливо, це є одним із факторів, що впливає на суспільну необізнаність та допустимість порушень прав інте­лектуальної власності на рівні націо­нальної ментальності. Хоча слід зазна­чити, що ВНЗ України планується: розроблення та впровадження систе­ми дистанційного навчання фахівців з питань інтелектуальної власності, трансферу технологій та інноваційної діяльності; створення інтернет-порта-лу вищих навчальних закладів Украї­ни, що здійснюють підготовку кадрів з питань інтелектуальної власності, трансферу технологій та інноваційної діяльності тощо.

Серед очікуваних результатів вико­нання Програми розвитку державної системи правової охорони інтелектуаль­ної власності України на 2010-2014 рр. є створення умов для покращання інвестиційного клімату України та підтримки підприємництва; підви­щення рівня свідомості та правової культури українського суспільства у сфері інтелектуальної власності; ство­рення умов для реалізації консти­туційних прав громадян на доступ­ність освіти у сфері інтелектуальної власності, трансферу технологій та інноваційної діяльності. І закладам та установам сфери інтелектуальної власності загалом необхідно докласти

спільних зусиль для реалізації визна­чених вище завдань.

Враховуючи пріоритети зовнішньої та внутрішньої політики України, зок­рема вимоги стосовно створення Зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, а також враховуючи те, що Україна ста­ла членом Світової організації торгівлі з 2008 р., у країні намагаються спряму­вати зусилля на активне сприяння ви­користанню інтелектуальних ресурсів нації для економічного розвитку дер­жави із урахуванням інноваційно-інвестиційного вектору*.

Крім того, оскільки Україна взяла на себе виконання зобов'язань щодо міжнародного співробітництва, спря­мованого на розвиток інформаційної інфраструктури та забезпечення роз­ширення своєї участі у відповідних міжнародних ініціативах, одним із за­вдань практичного характеру має бути забезпечення повсюдного доступу до телекомунікаційних послуг та інфор­маційних ресурсів. Адже розвиток інформаційного суспільства в Україні визначений як одне з пріоритетних за­вдань. На законодавчому рівні прий­нято Основні засади розвитку інфор­маційного суспільства в Україні на 2007-2015 рр., оскільки створення інформованого суспільства є ключо­вою цінністю для представницької держави. У документі закріплено за­вдання створення в усіх населених пунктах України можливостей для доступу до мережі Інтернет, зокрема через розбудову мережі пунктів ко­лективного доступу.

Серед завдань, визначених на рівні держави в якості пріоритетних при за­провадженні загальнодоступної ін­формаційної інфраструктури, є також створення необхідної технічної та тех­нологічної інфраструктури, електрон­них інформаційних ресурсів в архівах, бібліотеках та музеях, науково-до­слідних установах з визначенням ви­моги щодо обов'язкового зберігання в єдиному електронному форматі результатів наукової діяльності та забезпечення вільного доступу до ре­зультатів наукових досліджень, ство­рених за рахунок коштів Державного бюджету України. Крім того, визнано за необхідне залучення можливостей вітчизняних програмістів для розроб­лення і поширення програмного забез­печення із застосуванням української мови, мов національних менніин України для більш повного залучення до використання інформаційних ре­сурсів різних верств населення.

Патентна система пропонує до роз­повсюдження нормативно-правові, методичні та довідкові видання з пи­тань інтелектуальної власності, інфор­мація стосовно яких розміщена на сайті як Укрпатенту, так і Державної служби інтелектуальної власності. В Україні також планується створення цифрової патентної бібліотеки, підго­товча робота щодо якої триває з кінця 2008 р. Крім цього, планується реалі­зація відпрацьованого плану заходів щодо патентно-інформаційного забез­печення функціонування системи правової охорони об'єктів промисло­вої власності в Україні з урахуванням світового досвіду та рекомендацій Всесвітньої організації інтелектуаль­ної власності (ВОІВ); а також подаль­ше забезпечення уніфікації та гар­монізації патентної документації Ук-

* Так. із 2007 р. за наслідками розпочатого процесу перемовин щодо базового договору між Україною та ЄС було укладено Угоду про вільну торгівлю між Україною та Європейською асоціацією вільної торгівлі, що бу­ла підписана у червні 2010 р. Переговори стосовно створення Зони вільної торгівлі між Україною та Євро­пейським Союзом наразі тривають, проведено 13 раундів переговорів. До проекту Угоди включений окремий розділ, який визначатиме ключові принципи правової охорони інтелектуальної власності, у тому числі об'єктів патентного права відповідно до європейських норм та стандартів (розділ IX «Інтелектуальна власність»).

раши відповідно до міжнародних стандартів ВОІВ та національного законодавства*.

Вільний доступ до інформаційних ресурсів, пов'язаних зі сферою науко­вої, інноваційної діяльності та інте­лектуальної власності забезпечують й інші органи, установи, організації то­що. Сюди слід віднести і Державну агенцію з питань науки, інновацій та інформації України, що виступає нині центральним органом виконавчої вла­ди України з питань формування та реалізації державної політики у сфері наукової, науково-технічної діяль­ності, трансферу технологій, інформа­тизації, формування і використання національних електронних ресурсів, створення умов для розвитку інфор­маційного суспільства¹.

У складі Агенції функціонує Дер­жавний фонд фундаментальних дослі­джень, який у 1992 р. започаткував конкурсну систему грантової підтрим­ки наукових розробок вітчизняних учених. Досвід проведення конкурсів ініціативних проектів, результати виконання досліджень за грантами, методичні засади експертизи і визна­чення пріоритетних наукових на­прямів розміщуються на сайті та є відкритими. До сфери компетенції Агенції входить ряд національних на­укових центрів та науково-дослідних інститутів, Український державний центр науково-технічної та іннова­ційної експертизи, Державний центр інформаційних ресурсів та інші за­клади, а також установи Національної системи науково-технічної інфор­мації.

Остання представлена Українським інститутом науково-технічної і еко­номічної інформації (УкрІНТЕІ)², державною науково-технічною бібліо­текою, регіональними центрами на­уково-технічної інформації.

Істотне місце у забезпеченні па­тентною інформацією та інформа­ційними ресурсами посідають наукові установи, в яких створено бібліотечні та електронні інформаційні ресурси, у тому числі національні академії наук та їх наукові установи³. Розміщен­ня інформації стосовно об'єктів патен­тування, інноваційних, інформацій­них технологій тощо здійснюється на веб-сайтах провідних ВНЗ України, зокрема національних університетів, політехнічних університетів, акаде­мій.

Функціонують у державі наукові парки та технопарки. В якості перших прикладом може бути науковий парк «Київська політехніка», створений на базі НТУУ «Київський політехнічний

* У сфері доступу до ресурсів одним із завдань національної патентної системи залишається продовження співробітництва із Європейським патентним відомством щодо участі у формуванні та обміні патентною інформацією, у тому числі шляхом можливості користуватися європейським сервером публікацій, і перш за все еяр@сепеІ. Крім того, визначаються можливості долучений до планів ВОІВ щодо створення інфраструк­тури глобальних знань, яка включатиме безоплатні та вільно доступні широкому загалу бази даних технічної та наукової інформації.

інноваційної діяльності, трансферу технологій, інформатизації суспільства; публікації з питань інноваційно­го та інформаційного розвитку, трансферу технологій. Агенція надає інформацію стосовно затверджених дер­жавних цільових науково-технічних програм та програм, що розробляються.

безпечення наукової, виробничої, економічної діяльності та ведення баз даних. Серед таких баз даних доцільно назвати: БД «Технології України», база даних науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і дисертацій України, міжнародна база шитх АСШЗ/САШЯ, БД «Науково-технічні заходи», БД «Науково-технічні досягнення України» та ін. Умови доступу залежно від бази даних: вільний доступ в Інтернеті, комерційний і некомерційний (для державних органів), за запитом.

інститут»*. У свою чергу, техиопар-ки — це територіально-виробничі та наукові комплекси, що спираються на результати наукових і технологічних досліджень і мають розгалужені зв'яз­ки з промисловими підприємствами, дослідницькими установами як на за­гальнодержавному та регіональному, так і на міжнародному рівнях. У 2010 р. загальна чисельність техно-парків в Україні становила 16, з яких зареєстровано 12, зареєстровано 17 діючих проектів. Інформація сто­совно діяльності та проектів, над яки­ми працюють технопарки, в узагальне­ному вигляді міститься на веб-порталі МОНмолодьспорту України та безпо­середньо на сайтах технопарків.

Разом із тим якщо патентне відом­ство відіграє провідну роль у форму­ванні патентної інформації в Україні, вільної для доступу, то внесок ко­мерційних постачальників даних є значно нижчим, ніж це характерно для країн з розвиненими економіками. Відсутні комерційні компанії або інноваційні структури, які б уже ство­рили інформаційні продукти, що доз­воляли б користувачам спостерігати основні якості та обсяг технічної гло­балізації, у тому числі з урахуванням офіційної патентної статистики. Хоча такі намагання є, зокрема, у середо­вищі трансферу технологій.

Відсутнім поки є і єдиний сайт, який би містив ранжовані списки, що дають змогу користувачам підібрати різні пошукові критерії відповідно до своїх інтересів у науці, технологіях, інноваціях.

Доступ до інформації щодо новин у сфері інтелектуальної власності, зок­рема з питань правової охорони та за­хисту прав інтелектуальної власності, надається завдяки ЗМІ, у тому числі спеціалізованим. Зокрема, у 2010 р. на веб-сайті УНІАН створено розділ «Інтелектуальна власність» (у рубри­ці «УНІАН Права людини»). В Україні випускається ряд спеціа­лізованих видань, зокрема: науково-практичні журнали «Інтелектуальна власність», «Винахідник і раціоналіза­тор», «Теорія і практика інтелектуаль­ної власності» та ряд інших. Інфор­мація науково-технічного, інновацій­ного характеру, розміщена у журналах, є вільною у доступі; з 2009 р. викладе­на у вільний доступ в електронному вигляді на веб-сайті Національної бібліотеки України імені В. І. Вер-надського.

У країні постійно провадяться між­народні, регіональні науково-прак­тичні конференції, семінари, круглі столи із залученням широкої гро­мадськості для організації співпраці різних суб'єктів, діяльність яких пов'язана зі сферою інтелектуальної власності. На таких заходах відбу­вається спілкування та обмін ідеями, досвідом, шляхами вирішення про­блем між представниками національ­ної патентної системи, правоохорон­них, судових органів, освітян, науков­ців, експертів, патентних повірених, юристів, представників громадських органів тощо, що загалом сприяє удос­коналенню у правозастосовній діяль­ності, пов'язаній із захистом прав інте­лектуальної власності.

Із метою популяризації знань у сфері інтелектуальної власності за ініціативою національної патентної системи провадяться щорічні всеук­раїнські конкурси з інтелектуальної

* У його роботі поєднуються інтереси основних учасників інноваційного процесу від науки, освіти, вироб­ництва та бізнесу. На веб-сайті парку (http://spark.kpi.ua) розміщується інформація стосовно інноваційних проектів, їх зміст, опис технологій, що використовуються, тощо. Прикладами інноваційних проектів є: «Створення освітнього сегмента національної Gn'rf-інфрастуктури для забезпечення наукових досліджень», «Створення Української пауково-освітньої мережі URAN».

власності, зокрема Всеукраїнський конкурс «Винахід року», Всеукраїн­ський конкурс юних раціоналізаторів та винахідників «Природа — люди­на — виробництво — екологія», Всеук­раїнський конкурс студентських наукових робіт з інтелектуальної влас­ності, Всеукраїнська студентська олімпіада у сфері інтелектуальної власності. Постійно реалізуються між­народні проекти, наприклад тиждень всеукраїнських та міжнародних на­уково-освітніх проектів «Україна -Європа - Світ».

Водночас, відзначаючи значення інтелектуальної власності для розвит­ку суспільства, необхідно звернути увагу на інший аспект, який намага­ються якомога менше афішувати.

Слід розуміти, що система інтелек­туальної власності покликана забезпе­чувати, з одного боку, економічні інте­реси володільців, власників, вироб­ників об'єктів інтелектуальної влас­ності, а з другого — політичні цілі економічно розвинених країн. В ос­танньому випадку інтереси авторів об'єктів інтелектуальної власності ви­користовуються лише як публічний аргумент для подальшого посилення механізмів державного регулювання у сфері інтелектуальної власності. У сфері суміжних прав нехтування правами авторів є не менш пошире­ною ситуацією. Інтереси музичного, кінематографічного, відеобізнесу пре­валюють над інтересами конкретних авторів, а у багатьох випадках — і ви­конавців творів. Натомість при прове­денні політичних акцій права авторів виносять на перший план.

Можна цілком погодитися з думка­ми, які останнім часом іноді лунають від фахівців стосовно того, що система інтелектуальної власності тривалий час не була об'єктом об'єктивного та критичного аналізу. Певною мірою такій ситуації сприяло те, що у міжна­родних договорах у сфері інтелекту­альної власності, як і в національному законодавстві, явно не сформульовані фундаментальні принципи такої сис­теми, хоча й встановлені деякі їх еле­менти [1, 4]. І така ситуація є харак­терною для багатьох країн з ринковою економікою, що відбудовується, у то­му числі для України.

Тому саме розробка фундаменталь­них принципів системи інтелектуаль­ної власності є одним із нагальних за­вдань вітчизняної правової науки. При цьому слід ураховувати те, що дослідження проблем правового регу­лювання відносин у сфері інтелекту­альної власності має здійснюватися із урахуванням трьох фундаментальних принципів: дуалізму інтелектуальної власності; вичерпання права на роз­повсюдження об'єктів; обмеження права інтелектуальної власності.

У правовій системі проявляється багатогранність її структури, що по­в'язано, зокрема, із застосуванням певних методів і принципів правового регулювання. Саме тому слід підтри­мати думки, що все частіше лунають в юридичній літературі, стосовно необ­хідності обговорення проблеми забез­печення балансу приватних та пуб­лічних інтересів як одного з основних завдань права на сучасному етапі. Для сфери інтелектуальної власності це є, безперечно, актуальним, оскільки так чи інакше сфера творчої діяльності ха­рактеризується перетинанням приват­них та публічних інтересів.

Сьогодні у вітчизняній цивілі-стичній науці висловлюється позиція, що метод цивільно-правового регулю­вання охоплює як уповноважуючі дис­позитивні (у регулятивних цивільних відносинах), так і імперативні засоби впливу на учасників цивільних відно­син, маючи, однак, при цьому підґрун­

тям засади юридичної рівності сторін, справедливості, добросовісності та ро­зумності [2, 26-27].

Разом із тим після прийняття ЦК України 2003 р., в якому предметом цивільно-правового регулювання ви­значені ті з майнових відносин, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій са­мостійності їх учасників, основним критерієм встановлення галузевої на­лежності відносин стає не предмет, а метод правового регулювання.

Не викликає заперечень той факт, що для цивільного права як права при­ватного характерними є: визнання пріоритетності інтересів окремої (при­ватної) особи; юридична рівність учас­ників відносин; ініціативність сторін при встановленні правовідносин; вільний розсуд при виборі варіантів поведінки, прямо не заборонених законодавством; позовний порядок за­хисту інтересів суб'єктів у суді. Водно­час при вирішенні проблем правового забезпечення сфери інтелектуальної власності перетинається багато фак­торів та інтересів, що часто є проти­лежними. Первинно це є інтереси ав­торів, творців. Сюди слід віднести й інтереси підприємців, що використо­вують результати інтелектуальної діяльності з метою отримання при­бутків. Це є й інтереси держави, яка в зазначених відносинах, з одного боку, виступає як гарант закону, а з друго­го — як безпосередній їх учасник. І інтереси нормотворців, які часто є протилежними. Слід враховувати і те, що існують і безпосередньо об'єктивні явища, оскільки «право — явище зі світу об'єктивних реалій» [3, 56].

Тому саме питання щодо місця та статусу норм у сфері інтелектуальної власності в системі права набуває до­сить принципового характеру. У теорії інтелектуальної власності керуються тим, що джерелом права на конкрет­ний результат творчої діяльності є відповідна норма закону, що визначає першого правоволодільця, або поло­ження договору між учасниками ство­рення такого результату [4, 20]. Кож­ний наступний володілець інтелекту­альної власності зобов'язаний надати документальне підтвердження отри­мання прав. Відповідно, управління інтелектуальною власністю передба­чає відстежування правових підстав для визнання конкретних результатів творчої діяльності інтелектуальною власністю.

Бажано розуміти, що причина більшості порушень прав інтелекту­альної власності має економічний характер і лежить у самій її суті, тобто в монополізмі цього права. Якщо ж монополістом є правоволоділець, бо саме він і лише він володіє правом на конкретний об'єкт інтелектуальної власності, і саме він володіє правом на використання такого об'єкта, він має можливість вести цінову політику, у тому числі монопольно встановлюва­ти завищені ціни, причому не рідко не лише на об'єкт інтелектуальної влас­ності, а й на товар, в якому такий об'єкт втілений.

У свою чергу, порушники прав інте­лектуальної власності, здійснюючи продаж контрафактних товарів, нама­гаються отримати більші прибутки внаслідок проведення демпінгової цінової політики. Порушники, змен­шуючи ціну на контрафактну про­дукцію і збільшуючи обсяги вироб­ництва, можуть отримувати додаткові доходи, а правовласники такої можли­вості не мають. Тому заходи юридич­ної відповідальності — і цивільної, і адміністративної, і кримінальної — не можуть дати позитивних наслідків за умови, якщо при цьому не врахо­вується дія економічних законів.

якісної продукції та гарантуючи споживачам тотожність продуктів, які вони купують. Закони щодо авторсь­кого права, патентів та товарних знаків власне і мають це робити, принаймні у деяких сферах інноваційної діяльності — визначаючи норми на оптимальному рівні, тобто не занадто широко чи вузь­ко трактовані.

І хоча нині ВОІВ і постала на тлі спроб промотувати та гармонізувати законодавство з інтелектуальної влас­ності на міжнародному рівні, вона повинна не забувати, що її відпо­відальність у межах системи ООН значно ширша — «сприяти творчій інтелектуальній діяльності, полегшу­ючи перенесення технологій, що нале­жать до промислової власності, у країни, що розвиваються, з метою при­скорювання економічного, соціально­го та культурного розвитку». І нині мають відбутися зміни як ролі, так і підходів, якщо ця організація дійсно прагне слугувати досягненню своєї мети — сприянню запровадження но­вого у науці, технологіях та культурі задля користі людей у всьому світі*.

Разом із тим надаватися будь-які права, як і встановлюватися обмежен­ня, мають виключно у законах. У більшості країн існує законодавство у сфері інтелектуальної власності, що відповідає основним міжнародним до­говорам. Ці характеристики прита­манні й Україні, у законодавстві якої закладений дворівневий підхід у регу­люванні відносин у сфері інтелекту-

І недаремно нині все частіше луна­ють думки про те, що інтелектуальна власність може виступати як локомо­тивом, так і гальмом у розвиткові суспільства.

* Громадянська думка демократично розвинених країн йде ще далі. Цікавим є проголошений у 2010 р. Маніфест Британської піратської партії, в якому пропонується дати суспільству такі права: ділитися файлами на пекомерційній основі; міняти формат і час відтворення даних; право доступу до даних, здобуття яких спла­чене урядом; право па компенсацію в разі витоку даних з органів влади; право на шифрування персональних даних; право звернутися до суду за компенсацією в разі порушення законів про захист персональних даних; право платити лише за ту частину швидкості доступу в Іптсрпет, яку провайдер насправді надав; право людей з обмеженими можливостями запрошувати версію контепта, захищеного йЯМ без обмежень, коли це їм не­обхідно, та ряд інших. Зазначена партія пропонує реформувати «застарілі» закони, а саме: ліквідувати фарма­цевтичні патенти, замінивши їх субсидіями па дослідження; зменшити термін дії авторського права до 10 років; ввести податкові вирахування па патентні платежі для иекомерційпого, приватного використання і для науко­вих досліджень; ввести систему примусового ліцензування захищених патентом технологій; реформувати закон про дифамацію; заборонити зловживання ІІІРА; ліквідувати лазівки в патентному і авторському праві. (Переклад Маніфесту Британської партії див. па сайті: кіІр://т}оггпаІог.ги/петх/аПісІе063¥'\/сІе{(шЬжр)

Наприклад, у Маніфесті про ВОІВ та майбутнє інтелектуальної власності (ч. 1), підготовленому професором Дж. Бойлом, звертається увага на те, що сучасна політика інтелектуальної власності постійно припускається по­милок, і саме ВОІВ має відігравати провідну роль у виправленні цих по­милок [5]. Адже закони з інтелектуаль­ної власності є юридичною рушійною силою інформаційної доби; вони впли­вають на усе, починаючи з доступності та ціни на ліки від ВІЛ/СНІД, закінчу­ючи моделями міжнародного розвитку та комунікаційною структурою Інтер-нету. Саме тому такі закони тради­ційно укладаються як контракти між зацікавленими підприємствами за підтримки держави. Разом із тим права інтелектуальної власності не є самі по собі кінцевими. їх призначенням є за­безпечити децентралізовану систему інновацій у науці та культурі: жодна урядова установа не має права відбира­ти, які книги можуть бути написані або жорстко вказувати на необхідність розвитку тих чи інших технологій. Існування ж обмеженої загальної монополії, яка називається правом інтелектуальної власності, надає мож­ливість захисту і винагороди іннова-торів у сфері мистецтва і технологій, заохочуючи компанії до випуску

альної, творчої діяльності, свобода здійснення якої гарантується Консти­туцією України (ст. 54). Відносини у сфері інтелектуальної власності врегу­льовані ЦК України, в якому Книга четверта має назву «Право інтелекту­альної власності». Ряд статей присвя­чений регулюванню договірних відно­син у сфері інтелектуальної власності. Поряд із Цивільним, відносини у цій сфері частково підпадають під регулю­вання норм Господарського, Криміна­льного, Митного, Бюджетного, Подат­кового кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопо­рушення, процесуальних кодексів, Закону України «Про захист від недо­бросовісної конкуренції» тощо.

Правовий статус об'єктів інтелек­туальної власності регулює спеціальне законодавство (понад 10 законів), зок­рема у сфері авторських прав Закон України «Про авторське право і суміжні права» у редакції Закону № 2627-ІП від 11 липня 2001 р. (зі змінами), у сфері промислової влас­ності закони України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. № 3687-ХІІ (зі змінами), «Про охорону прав на про­мислові зразки» від 15 грудня 1993 р. № 3688-ХІІ (зі змінами), «Про охоро­ну прав на зазначення походження то­варів» від 16 червня 1999 р. № 752-ХІУ (зі змінами), «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» від

15 грудня 1993 р. № 3689-ХІІ (зі змінами) тощо. Процедури визначені на рівні підзаконних нормативно-пра- вових актів (яких існує понад 100), ви- даних Кабінетом Міністрів України та профільним міністерством.

Суттєве місце у площині правового регулювання посідають і міжнародні акти, двосторонні договори тощо, учасницею яких виступає Україна. Склалася й розгалужена судова прак­тика, у системі господарського судо­чинства здійснюються узагальнення та видаються методичні рекомендації. Особливостям застосування у справах про захист авторського права та су­міжних прав приділив увагу і Пленум Верховного Суду України (постанова № 5 від 4 червня 2010 р.).

У 2010 р. Міжпарламентською Асамблеєю держав — учасниць СНД був прийнятий Модельний кодекс інтелектуальної власності, підготовле­ний Україною, який доповнив наявне вже модельне законодавство у сфері інтелектуальної, творчої діяльності.

У будь-якому випадку законодав­ство у сфері інтелектуальної власності має комплексний характер. Адже регу­люючи режим того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності, воно не рідко включає положення цивільного, фінансового, адміністративного, кон­ституційного, процесуального законо­давства тощо. У свою чергу, право інтелектуальної власності загалом і кожен із його об'єктів зокрема мають певний зв'язок з іншими галузями права, здійснюють певний взаємний вплив одне на одне.

Загалом сучасне українське законо­давство у сфері інтелектуальної влас­ності виступає як специфічний ком­плекс нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини, по­в'язані зі сферою творчої, інтелекту­альної діяльності, що характеризуєть­ся і певною самостійністю, і чітким взаємозв'язком із нормами інших га­лузей права. За цим законодавством можна визнати наявність рис складної системи нормативно-правових актів різної юридичної сили, які регулюють відповідні суспільні відносини. Вод­ночас це лише поверхова, загальна йо­го характеристика. Можна говорити, що законодавство у сфері інтелекту­альної власності — це складна внут­

рішньозумовлена єдність законів і підзаконних актів, об'єднаних одним предметом нормативно-правового ре­гулювання (відносини у сфері творчої, інтелектуальної діяльності), узго­дженістю імперативно-диспозитивно­го впливу на суспільні відносини, що виникають з приводу правової охоро­ни та захисту прав інтелектуальної власності, та своєрідною системністю, спричиненою ієрархією норм права інтелектуальної власності.

Досліджуючи сутність законодав­ства у сфері інтелектуальної влас­ності, важливо окреслити його харак­терні ознаки:

• воно має власну сферу (галузь), мету і завдання правового регулюван­ня, окреслені як в Конституції, так і в законах України, підзаконних норма­тивно-правових актах, що стосуються творчої, інтелектуальної діяльності;

• у регулюванні суспільних від­носин з інтелектуальної власності використовуються як імперативний, так і диспозитивний методи правового регулювання;

• нормативно-правові акти, що регулюють сферу інтелектуальної власності, поділяються за предметом правового регулювання і систематизу­ються у послідовності за їх юридич­ною силою;

• законодавство у сфері інтелек­туальної власності безпосередньо пов'язане з регулюванням статусу об'єктів інтелектуальної власності, суб'єктів інтелектуальної власності, авторського та суміжних прав, прав промислової власності тощо;

• як галузь загальної системи за­конодавства воно має комплексний характер і включає джерела як пуб­лічного, так і приватного права.

Ані у теоретиків, ані тим більше у практиків не викликає сумнівів, що законодавство у сфері інтелектуальної власності є досить складним утворен­ням нормативно-правових актів. Од­нак і йому притаманна певна система. Тому воно може називатися систем­ним. Цю рису, поряд з іншими харак­теристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дає змогу, у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами, нада­ти перевагу одному нормативно-пра­вовому акту щодо іншого, зокрема, при застосуванні правил вертикальної та горизонтальної ієрархії.

Таким чином, серед основних ознак законодавства у сфері інтелектуальної власності можна виокремити такі, як множинність актів правового регулю­вання, імперативно-диспозитивний вплив на суспільні відносини, ком­плексність правових норм, систем­ність нормативно-правових актів, що регулюють інтелектуальну, творчу діяльність.

Законодавству з інтелектуальної власності можна надати ще одну характеристику — суперечливість. На­самперед це стосується наявності ЦК України та спеціальних законів, що регулюють сферу інтелектуальної власності, які й досі не приведені між собою у відповідність. Це ж стосується і багатьох інших галузевих законів, в яких щонайменше понятійний апарат суттєво різниться. Це стосується і ГК України, і Бюджетного, і Податкового кодексів, бухгалтерського законодав­ства тощо. Все це загалом породжує наявність спорів, які нерідко переда­ються на вирішення до судових ор­ганів, з метою захистити порушені права інтелектуальної власності. Опи­сувати складність та довготривалість таких спорів не є метою цієї статті, але це є загальновідомим фактом.

Таким чином, зазначену вище супе­речливість можна визначити як одну з

об'єктивних причин для проведення систематизації законодавства у сфері інтелектуальної власності. Іншою причиною можна визначати зловжи­вання. Недаремно говорять, що без на­лежного впорядкування законодавчо­го масиву шляхом систематизації користуватись ним досить важко. А якщо взяти до уваги, що кількість законів із кожним роком зростає, то, зрозуміло, зростають і труднощі при їх використанні. Зазначене дає змогу го­ворити, що створення повноцінного законодавства у сфері інтелектуальної власності є запорукою якісного управ­ління економікою держави, побудови механізму сучасної економічної систе­ми України і формування правової держави.

Для країн з перехідною економі­кою, що недавно увійшли до СОТ (а Україна належить до таких країн), проблема забезпечення прав на інте­лектуальну власність є надзвичайно важливою. Причому актуальність та­кого забезпечення стосується будь-яких аспектів сфери інтелектуальної власності.

Так, на сьогодні існує необхідність розробки нормативно-правової бази, що забезпечить всебічне регулювання питань розподілу прав на результати творчої діяльності, виконані за раху­нок бюджетних коштів. Має однознач­но бути вирішено: питання стосовно розподілу прав на об'єкти інтелекту­альної власності, створювані в рамках виконання службових обов'язків; пи­тання стосовно виплати авторської винагороди; врахування інтересів ус-танови-замовника при юридичному оформленні прав інтелектуальної власності. Необхідно визначити на рівні нормативно-правового регулю­вання, на кого покладаються витрати із державної реєстрації прав інтелек­туальної власності при створенні об'єктів інтелектуальної власності за рахунок бюджетних ресурсів; наскіль­ки допускається комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності, створюваних за результатами вико­нання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, тощо.

Мають бути вирішені питання визначення особи, за якою закріплю­ються майнові права інтелектуальної власності, при цьому повинні дотри­муватися паритетні інтереси держави як джерела фінансування та наукової організації. Повинні бути визначені також загальні засади стосовно роз­міру та порядку виплати винагороди автору, досліднику тощо. При цьому слід враховувати міжнародний досвід, напрацьований у цій сфері — як пози­тивний, так і негативний. І за відсут­ності єдиного уніфікованого підходу в національних юрисдикціях слід керу­ватися тим, що у більшості європей­ських юрисдикцій такі права належать державній дослідницькій організації, що є працедавцем дослідника*. Від­повідно, в Україні прийняття законо­давчого акта, який би врегулював за­значені питання, необхідне з позицій як дотримання національних інте­ресів, так і дотримання режимів ефек­тивного та цільового витрачання бю­джетних ресурсів.

Необхідним є вирішення питання стосовно розробки національних стан-

* Наприклад, такий підхід закріплений у законодавстві Австрії, Бельгії, Данії, Франції, Німеччини, Іспанії, Греції, Ірландії, Португалії, Великої Британії. За дослідниками, у такому разі, закріплено право на отримання ліцензійних платежів (роялті). При цьому підходи щодо визначення розміру платежу суттєво варіюються: від виплати повного розміру належного роялті досліднику до дольового розподілу між дослідником та держав­ною дослідницькою організацією. Зазвичай більшість країн визначає лише декілька напрямів діяльності, пра­ва на отримані результати якої як об'єкти інтелектуальної власності закріплюються за державою. Як прави­ло, це технології подвійного призначення, технології у сфері космічної діяльності, в ряді випадків - стосовно енергетики та охорони здоров'я.

дартів з обліку об'єктів права інтелек­туальної власності в бюджетних уста­новах. Необхідним є і закріплення на законодавчому рівні питання стосовно визначення процедури обліку та прий­няття на баланс організації вартості нематеріального активу, який нале­жить юридичній та фізичній (-ним) особам одночасно (тобто змішана вартість), з визначенням частки кож­ного учасника інтелектуальної діяль­ності, оскільки на сьогодні існує колізія між положеннями ЦК України, спеціального законодавства з питань інтелектуальної власності та законо­давства, що регулює питання бухгал­терського обліку.

Ще один суттєвий аспект, підходи до розуміння якого суттєво різняться залежно від того, чиї інтереси пред­ставлені, — це забезпечення суспіль­ного інтересу, розширення переліку об'єктів інтелектуальної власності, що можуть бути віднесені до сфери суспільного надбання (public domain). Цьому, з одного боку, сприяє ВОІВ, яка протягом останніх років здійснює комплекс досліджень, спрямованих на вивчення питання про наявний світо­вий досвід та підходи щодо віднесення до суспільного надбання об'єктів ав­торського та суміжних прав, торго­вельних марок (товарних знаків, знаків для товарів і послуг), патентів (на винаходи, корисні моделі, промис­лові зразки), традиційні знання.

Щодо процедур захисту прав інте­лектуальної власності, то у більшості юрисдикцій діють судові системи, за допомогою яких як національні, так і іноземні особи можуть захищати свої права в суді. Але такий захист вимагає значних витрат і не гарантує потрібно­го результату. Зокрема, Україна може слугувати типовим прикладом склад­ності застосування судових процедур, особливо із урахуванням введеного розмежування у підсудності справ з порушення прав інтелектуальної влас­ності та фактичного скасування нині спеціалізації суддів внаслідок прове­дених змін у законодавчому регулю­ванні судової діяльності. Хоча саме висока фахова підготовка суддів з інтелектуальної власності та їх спеціалізація (насамперед у системі господарських судів на чолі з Вищим господарським судом України, в яких плідно працювали спеціалізовані ко­легії та палати) вирізняли якісно судо­ву систему України серед інших країн СНД. І нині можна назвати низку об'єктивних та суб'єктивних підстав для створення у країні патентного су­ду та удосконалення процедур захисту прав інтелектуальної власності.

Зрозуміло, що викладене вище не відображає повною мірою ситуацію з правовим регулюванням інтелекту­альної власності в Україні, її роллю та значенням у становленні інноваційно­го клімату, міжнародним становищем, публічними заходами, науковими дослідженнями, громадськими обго­вореннями, результатами діяльності громадських організацій тощо. Адже будь-яка стаття обмежується в обсязі. Але і зазначеним вище, й іншим пи­танням, пов'язаним з організацією процесу захисту прав інтелектуальної власності та удосконаленню чинного законодавства України та практики його застосування, і присвячений представлений на розгляд читачів цей номер журналу.

ВИКОРИСТАНІ МАТЕРІАЛИ

368 с. О., 2008.-464 с.

Судариков С. А. Право интеллектуальной собственности. — М., 2009. Харитонов Є. О. Нариси теорії цивілістики (поняття та концепції). Алексеев С. С. Право : азбука — теория — философия. — М., 1999. Зинов В. Г. Управление интеллектуальной собственностью. — М., 2003. — 512 с. James Boyle. A manifesto on wipo and the future of intellectual property, 2004. / пер. укр. Г. Воскре-сенської // http://www.law.duke.edu/journals/dltr/articles/2004dltr0009.html

Орлюк О. П. Інтелектуальна власність в Україні: досвід, законодавство, проблеми, пер­спективи

Анотація. У статті аналізується загальна ситуація із правовим забезпеченням інтелектуаль­ної власності в Україні, її роллю та значенням у розбудові національної інноваційної економіки. Подається інформація стосовно функціонування національної патентної системи. Дослі­джується стан забезпечення вільного доступу до інформаційних ресурсів, пов'язаних з інтелек­туальною, творчою діяльністю як за об'єктним, так і суб'єктним складом. Звертається увага на неоднозначність інтелектуальної власності як об'єкта правового регулювання. Висвітлюються окремі проблеми практики застосування законодавства у сфері захисту прав інтелектуальної власності, висвітлюються шляхи розвитку зазначеної сфери та напрями удосконалення чинно­го законодавства.

Ключові слова: інтелектуальна власність, національна патентна система, правова охоро­на, захист прав інтелектуальної власності, законодавство у сфері інтелектуальної власності.

Орлюк Е. П. Интеллектуальная собственность в Украине: опыт, законодательство, пробле­мы, перспективы

Аннотация. В статье анализируется общая ситуация с правовым обеспечением интеллекту­альной собственности в Украине, ее ролью и значением в построении национальной иннова­ционной экономики. Приводится информация о функционировании национальной патентной системы. Исследуется состояние обеспечения свободного доступа к информационным ре­сурсам, связанным с интеллектуальной, творческой деятельностью как по объектному, так и субъектному составу. Обращается внимание на неоднозначность интеллектуальной собствен­ности как объекта правового регулирования. Освещаются отдельные проблемы практики применения законодательства в сфере защиты прав интеллектуальной собственности, опреде­ляются пути развития данной сферы и направления усовершенствования действующего зако-нодател ьства.

Ключевые слова: интеллектуальная собственность, национальная патентная система, правовая охрана, защита прав интеллектуальной собственности, законодательство в сфере интеллектуальной собственности.

Orliuk О. Intellectual property in Ukraine: experience, legislation, problems and prospects

Annotation. The article presents a general situation of a legal enforcement of intellectual prop­erty in Ukraine, its role and importance in building the national innovation economy. Information concerning functionality of national patent system is presented.

The state of free of access to information resources related to intellectual and creative activity as per the object and subject composition is researched. Attention is drawn to the ambiguity of intel­lectual property as the object of legal regulation. The article highlights some problems of applica­tion of legislation on intellectual property rights protection, highlights the ways of the mentioned areas and areas of improvement of current legislation.

Keywords: intellectual property, national patent system, legal protection, protection of intellec­tual property rights, legislation in the field of intellectual property.

20

ПРАВО УКРАЇНИ • 2011 -Ns3-