Розділ 2. Ресурсна концепція виробничого середовища

2.1. Поняття і закономірності систем

Системою називають сукупність взаємопов’язаних елементів, які призначені для досягнення визначеної цілі. Система знаходиться у постійній взаємодії з зовнішнім середовищем, яке представляє собою сукупність всіх об’єктів, зміна властивостей яких впливає на систему, а також тих об’єктів, чиї властивості змінюються у наслідку поведінки системи.

Економічні (виробничі) системи мають низку особливостей, до яких можна віднести:

– нестандартність (мінливість) окремих параметрів системи і стохастичність її поведінки;

– унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкретних умовах завдяки наявності в неї активного елементу – людини й разом з тим наявність в неї граничних можливостей, які визначаються наявними ресурсами;

– спроможність змінювати свою структуру і формувати варіанти поведінки;

– здатність протистояти руйнуючим тенденціям;

– здатність адаптуватися до умов, що змінюються;

– прагнення до цілестворення, тобто формування цілей в системі;

Виробнича система представляє собою частину виробничого процесу, яка відокремилася в результаті суспільного розділу праці та має спроможність самостійно або шляхом взаємодії з іншими аналогічними системами задовольняти певні нужди, потреби й запити потенційних споживачів за допомогою товарів та послуг, які виробляються цією системою.

Виникнення певної виробничої системи зумовлено формуванням на ринку попиту на продукцію, яка здатна задовольняти потреби споживачів. Отже, виробнича система має бути пристосованою до тривалого задоволення споживацького попиту. Найбільш складною проблемою, яка виникає при визначенні виробничої системи як об’єкту стратегічного управління, є проблема виокремлення елементів, сукупність і взаємодія яких створюють об’єктивні передумови для цілеполагання, з одного боку, і для вибору необхідної стратегії досягнення довгострокових глобальних цілей, з іншого.

Зовсім недостатньо буде казати, що елементами виробничої системи є основні фонди та персонал. Якщо спробувати конкретизувати ці агреговані елементи, наприклад, за видами обладнання або професійним ознакам персоналу (спеціальностям, кваліфікації), то це ще не дозволить висунути адекватні стану зовнішнього середовища стратегічні цілі й оцінити готовність фірми до їх досягнення.

Таким чином, щоб виробити стратегічні цілі, що будуть адекватні змінам, які передбачаються у зовнішньому середовищі, а також відповідні заходи їх досягнення, недостатньо відносити до елементів виробничої системи матеріальні (речові) фактори виробництва, а також персонал, як сукупність працівників визначених професій. Ці елементи необхідно доповнити набором відповідних інформаційних об’єктів як зовнішнього, так і внутрішнього, з точки зору виробничої системи, характеру.

2.2. Склад виробничої системи

До складу виробничої системи будь-якого рівню ієрархії (підприємство, цех, ділянка, робоче місце) традиційно включають наступні ресурси:

1. Технічні ресурси (особливості виробничого обладнання, інвентарю, основних й допоміжних матеріалів тощо);

2. Технологічні ресурси (динамічність методів технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові заділи тощо);

3. Кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад робітників, їх здатність адаптуватися до змін цілей виробничої системи);

4. Просторові ресурси (характер виробничих приміщень, території підприємства, комунікацій, можливості розширення тощо);

5. Ресурси організаційної структури управління (характер і гнучкість управляючої системи, швидкість проходження управляючих впливів тощо);

6. Інформаційні ресурси (характер наявної інформації щодо самої виробничої системи та зовнішнього середовища, можливість її збільшення та підвищення достовірності тощо);

7. Фінансові ресурси (стан активів, ліквідність, наявних кредитних ліній тощо).

Кожний зі вказаних видів ресурсів підприємства представляє собою сукупність можливостей досягнення цілей виробничої системи. Це означає, що маючи у власному розпорядженні певні засоби виробництва (обладнання, сировину, матеріали, інструменти тощо), виробничі приміщення з визначеними характеристиками, дороги, споруди й інші ресурси, виробнича система спроможна в певній мірі задовольнити нужди, потреби й запити потенційних покупців, що постійно змінюються.

Із закономірності цілісності системи витікає, що в результаті взаємодії всіх ресурсів, які складають систему, досягається ефект цілісності, тобто з’являються нові властивості, яких кожний окремий вид ресурсів не має.

В ринкових умовах нестабільність цілей виробничої системи, зумовлюється нестабільністю попиту й пропозиції, мінливістю цін на товари й фактори виробництва, змінами у конкурентному середовищі та іншими макро- і мікроекономічними факторами. Отже, визначати раніше відомими засобами те, на що здатне підприємство, не можливо. Тем не менш, без характеристики власного потенціалу не можна ані висунути перспективні цілі виробничої системи, ані виробити оптимальну стратегію їх досягнення. Для одних цілей існуючий потенціал виробничої системи (тобто сукупність можливостей) буде зависоким, для інших – занизьким. Для досягнення одного набору цілей не має потреби змінювати стратегію фірми, для іншого – необхідно істотно її переглянути.

Отже, основним принципом виділення елементів виробничої системи для стратегічного управління нею є оцінка можливостей досягнення стратегічних цілей виробничої системи, які з’являються при використанні даного елементу системи. Тобто елементами системи мають бути визнані не матеріалізовані засоби виробництва, предмети праці або певні категорії робітників, а ті можливості досягнення стратегічних цілей виробничої системи, які відкриваються при використанні цих засобів, предметів та категорій. Ці можливості називають стратегічними ресурсами виробничої системи.

Отже тепер ми можемо ввести визначення виробничої системи, як об’єкту стратегічного управління. Такою системою слід вважати сукупність взаємозв’язаних стратегічних ресурсів.