Висновки.

1. Аналіз сучасної юридичної літератури та діючого законодавства вказує на можливість розділення понять охорони та захисту прав. Так, під охороною прав виробників фонограм можна розуміти закріплення на законодавчому рівні особистих немайнових та майнових прав виробників фонограм таким чином, що забезпечує можливості їх вільної реалізації, а під захистом – комплекс передбачених законодавством заходів, спрямованих на припинення порушення прав.

2. Початок правової охорони прав виробників фонограм в Україні слід віднести до 1994 року, коли набув чинності прийнятий 23 грудня 1993 року Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Хоча необхідність встановлення такої правової охорони існувала вже в радянські часи, оскільки країна мала величезний обсяг виробництва аудіопродукції.

Законодавство радянського періоду у сфері авторського права також характеризувалося низкою недоліків, що сталі перешкодою для приєднання до таких міжнародних актів з питань авторського права, як Бернська Конвенція про охорону літературних і художніх творів та Всесвітня конвенція з авторського права.

Протягом останніх років відбувався постійний процес вдосконалення законодавства України у сфері інтелектуальної власності, зокрема – щодо охорони та захисту прав виробників фонограм. Прийнято базовий закон – Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 року (та його нова редакція від 11 липня 2001 року) та новий Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. З метою забезпечення дотримання прав, передбачених цивільним законодавством, було розроблено та прийнято закони, спрямовані на регулювання окремих сфер використання об’єктів авторського права і суміжних прав, зокрема - фонограм (“Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм” від 23 березня 2000 року, “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування” від 17 січня 2002 року) та прийнято відповідні зміни до адміністративного та кримінального законодавства. Таким чином, не лише було вперше закріплено на законодавчому рівні права виробників фонограм (як і інших суб’єктів суміжних прав), але й створено систему їх охорони та захисту.

3. Оскільки діяльність, пов’язана з виробництвом, тиражуванням та розповсюдженням фонограм є високоприбутковою, для запобігання правопорушень у цієї сфері норм лише цивільного законодавства недостатньо. У зв’язку з критичною ситуацією, що склалась в Україні у зв’язку з масовими порушеннями прав виробників фонограм, основну увагу в процесі вдосконалення національного законодавство було приділено публічним галузям права: адміністративному та кримінальному.

4. За роки незалежності Україна стала учасником основних міжнародних угод, спрямованих на охорону прав виробників фонограм, які, відповідно до статті 9 Конституції України від 28 червня 1996 року, після їх ратифікації Верховною Радою України , стали частиною національного законодавства України, а саме:

Женевської Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм;

Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання та фонограми;

Міжнародної Конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, підписаної в Римі 26 жовтня 1961 року.

Враховуючи територіальний характер правового статусу об’єктів інтелектуальної власності, участь України у зазначених міжнародних угодах не тільки дозволяє забезпечити належну охорону прав українських виробників фонограм за кордоном, а іноземних – на території України, але й сприяє, таким чином, подальшому розвитку цивілізованого ринку інтелектуальної власності.

З огляду на європейську орієнтацію України необхідно приведення законодавства України у сфері авторського права і суміжних прав у відповідність до відповідних директив Ради Європи.

5. Визначення фонограми Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 11 липня 2001 року було приведено у відповідність до міжнародних угод. Сьогодні законодавство України визначає фонограму як виключно звуковий запис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. При цьому сам звукозапис розуміється як фіксація за допомогою спеціальних технічних засобів (у тому числі й за допомогою числового представлення) на відповідному матеріальному носії звуків, яка дозволяє здійснювати їх сприяння, відтворення або сповіщення за допомогою відповідного пристрою.

6. Сучасне законодавство визначає як фонограму звукозапис виконання або будь-яких звуків, а діяльність виробника фонограми розглядається як суто технічна, за повною відсутністю творчості. Притому аналіз показує, що подібне твердження справедливо тільки відносно звукозапису творів недраматичного характеру, чи звуків, що не є твором. За діючим сьогодні законодавствам таким складним об’єктам як аудіотвори надається охорона як фонограмам, що є вкрай недостатнім. При фактичному існуванні, аудіотвори не визнані законодавством, хоча саме таким шляхом вирішується питання у відеосфері: виділення аудіовізуального твору як об’єкта авторського права та відеограми як об’єкта суміжних прав.

7. Оскільки фонограмою є звукозапис, вироблений з дотриманням певних умов, постає питання щодо визначення строків охорони. За загальним правилом виробник фонограми набуває майнових прав з моменту вироблення фонограми. Строк чинності майнових прав на фонограму складає 50 років. Цей строк відліковується з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності опублікування – з 1 січня року, наступного за роком її вироблення. В той же час, у разі недотримання вимог законодавства щодо прав авторів та виконавців при здійсненні звукозапису, такий звукозапис не вважається фонограмою. Але, у разі укладання відповідної угоди, його виробник набуває прав виробника фонограми. Вважаємо, що у цьому випадку строк чинності майнових прав виробника фонограми має відліковуватися з урахуванням дати набуття чинності договором.

8. У складі фонограми виділяють чотири структурних компонента, два перших з яких – матеріальний носій та звукозапис, відносяться до технічних, а два других – зміст та юридична основа – до юридичних. Саме в залежності від змісту фонограма може бути комплексним (таким, що містить інші об’єкти авторського і(або) суміжних прав) або простим об’єктом суміжних прав.

9. Аналіз діючого законодавства України показує, що відповідно до нього, суб’єктом суміжних прав може бути будь-яка особа, який за договором передано майнове право виробника фонограм (виключне або невиключне), оскільки у законодавстві йдеться або про передачу, або про набуття майнових прав інтелектуальної власності та окремо зазначається, що майнові права інтелектуальної власності можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково. Занадто “широке” визначення суб’єктів авторського права та (або) суміжних прав в українському законодавстві та можливість, у зв’язку з цим, створювати організації колективного управління майновими правами особами, що фактично є користувачами і чиї права мають терміновий характер, може призвести до значних зловживань у зазначеній сфері. Саме для забезпечення належного рівня охорони та захисту прав, сталого функціонування системи колективного управління необхідно окреслити коло суб’єктів, що набувають статусу суб’єктів авторського права та (або) суміжних прав відповідно до договору і можуть створювати організації колективного управління майновими правами. До них мають належати тільки ті суб’єкти, яким було відчужено майнові права, причому у повному обсязі.

10. Суміжні права, до яких входять права виробників фонограм, є самостійним правовим інститутом, що регулює відносини, які виникають у зв’язку зі створенням та використанням об’єктів суміжних прав (виконань, фонограм, відеограм, передач організацій мовлення), має власні функції та принципи. Питання розділення авторського права та суміжних прав на два окремих інститути залишається дискусійним у юридичній літературі.

Проте, оскільки суміжні права (наприклад, на фонограми, що мають самостійний характер) не завжди є похідними від авторського права, вважаємо за доцільне розділення авторського права та суміжних прав на два окремі цивільно-правові інститути.

11. Чинне законодавство України не дає визначення видозміни фонограми, між тим наділяючи виробника фонограм виключним майновим правом на видозміну своїх фонограм. Тому пропонуємо видозміною фонограми вважати внесення до фонограми таких переробок, як технічного, так і нетехнічного характеру (посилення окремих звуків, «накладення” нових звуків, виведення вокальної або музичної партії тощо), що змінюють їх слухове сприйняття, причому таку зміну можливо сприйняти без застосування додаткових технічних засобів.

12. Основним видом переходу майнових прав виробників фонограм є їх передача на підставі цивільно-правового договору. Аналіз існуючої практики дозволяє здійснити класифікацію таких договорів та виділити три основні групи: цивільно-правові договори, спрямовані на створення фонограм (виникнення прав); цивільно-правові договори стосовно розпорядження майновими правами виробників фонограм та договори про колективне управління майновими правами виробників фонограм. Розвиток новітніх технологій робить необхідним включення до цих договорів деяких специфічних умов, зокрема, щодо можливості зміни носія або формату.

13. Оскільки успішне законодавче забезпечення потребує всебічного вивчення ситуації стосовно об’єкта охорони та захисту, можливо виділити чотири основні фактори масових порушень прав виробників фонограм: юридичний (недосконалість діючого законодавства, деклараційність багатьох норм стосовно захисту прав, складнощі у визначенні порушника та забезпеченні доказів); економічний (високоприбутковість діяльності із створення та розповсюдження контрафактних примірників фонограм, що перевищує будь-які штрафні санкції за порушення прав); соціально-психологічний (неприйняття інтелектуальної власності як власності, відсутність правової традиції, правової нігілізм правовласників та користувачів) та технологічний (розповсюдженість та приступність засобів для копіювання, розвиток мережі Інтернет).

14. Обмеження на законодавчому рівні майнових прав виробників фонограм є необхідною умовою для забезпечення балансу інтересів авторів та виконавців, виробників фонограм та публіки. Причому таке вільне використання фонограм можливе лише у чітко визначених законодавством випадках.

15. Швидкий розвиток новітніх технологій призводить до відставання законодавчих норм та неврегульованості існуючих суспільних відносин. Перш за все це стосується мережі Інтернет.

Аналіз сучасної літератури дозволяє виділити наступні особливості новітніх технологій, що істотно впливають на можливість забезпечення охорони прав виробників фонограм: легкість відтворення та розповсюдженість засобів для відтворення фонограм у цифровому форматі; високі якісні характеристики цифрового запису; швидкість та легкість розповсюдження копій фонограм завдяки мережі Інтернет; висока щільність запису інформації; збільшення можливостей для приватного копіювання.

Враховуючи існування чотирьох основних позицій стосовно правового регулювання відносин, що виникають у мережі Інтернет (“природномережевої”, традиційної, революційної та часткового регулювання), останню слід признати найбільш раціональною.

16. Сьогодні залишається невирішеною низка питань, що є принциповими для забезпечення охорони прав виробників фонограм у мережі Інтернет: відсутність єдиного терміну для визначення цифрового середовища; складнощі у забезпеченні доказів при поданні позову про порушення прав у цифровому середовищі; визначення суми позову; визначення місця пред’явлення позову; визначення сторін правовідносин, що виникають у мережі Інтернет; визначення суб’єкта правопорушення; забезпечення контролю за використанням фонограм в мережі Інтернет, збору та виплати винагороди; визначення виду використання, до якого слід віднести розміщення фонограм у мережі Інтернет.